Гарячі суперечки розгорнулися в Ратному навколо спорудження Свято-Агапітської церкви. Дійшло до того, що і жертводавці, і духовенство змушені були звертатися зі «своїми правдами» до предстоятеля Української православної церкви Московського патріархату митрополита Володимира
Гарячі суперечки розгорнулися в Ратному навколо спорудження Свято-Агапітської церкви. Дійшло до того, що і жертводавці, і духовенство змушені були звертатися зі «своїми правдами» до предстоятеля Української православної церкви Московського патріархату митрополита Володимира
Ярослав ГАВРИЛЮК
Це дуже непроста, невдячна і грішна справа для журналіста — писати про чвари у церкві, бо Святе Письмо нас закликає любити ближнього свого, і не судити ближнього, тим паче, коли мова йде про священика, у якому ми повинні бачити не просто людину, а посередника між Богом і мирянами. Але чи повинні прості парафіяни замовчувати деякі дії та робити вигляд, ніби все добре і так має бути? «Коли брат згрішить проти тебе — скажи йому про це», — так порадив зробити Ісус. А тому наша редакція не могла не відреагувати на звернення своїх постійних читачів із Ратного, які належать до парафіяльної громади Свято-Агапітської парафії Української православної церкви Московського патріархату, аби розповісти про конфліктну ситуацію, що виникла тут і вже «докотилася» до митрополії. Рідних братів Трикошів із Ратного виховувала мама. Вони дуже рано втратили батька — Валерію було дев’ять років, а Олександру — всього п’ять. Сьогодні — це самодостатні люди, які багато чого досягли у житті. То ж вирішили і свій посильний внесок у розбудову православ’я зробити, бо ще змалечку мамина наука привчила їх до Божого слова, любові до церкви. Обоє разом із своїми сім’ями стали фундаторами храму преподобного Агапіта Печерського. Перше засідання парафіяльних зборів відбулося 22 травня 2008 року, на яких було обрано членів церковної «десятки». Їх головою став протоієрей Іоан Цюркало. Втім, як стверджує нинішній благочинний Ратнівської округи, протоієрей Анатолій Гурський, указу правлячого владики на призначення отця Іоана, як будівничого храму, не було. Священик просто опікувався зведенням. На території районної лікарні місце під будівництво церкви (на честь преподобного цілителя спершу думали спорудити каплицю) урочисто освятили через півроку — на Покрову. — У лікарні лікують тіло, а поруч, вирішили, у храмі — нехай зцілюють душу, — говорить про вибір розташування церкви Валерій Трикош. Парафіяни розповідають, як під благословення і поради тодішнього єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Никодима легко працювалося на славу Божу. Кажуть, що владика пішов назустріч проханню церковної десятки і обіцяв призначити їм настоятеля — когось із кращих випускників духовної семінарії. То що ж стало на перешкоді благородній справі? Що завадило й надалі трудитися на благо церкви та її громади? Насамперед звернемося до правових норм. До цієї церковної «десятки» входило 7 чоловік з однієї родини. Такого не допускається в церкві. Але це дозволили як виняток, бо Трикоші є ініціаторами будівництва храму, вкладали свої кошти, збирали пожертви. Пункт п’ятий статуту про управління УПЦ говорить, що єпархіальний архієрей має право усунути від роботи будь-якого члена парафіяльної ради. А розділ восьмий вказує, що ревізійна комісія у складі голови та двох членів обирається парафіяльними зборами з числа їх учасників строком на три роки без обмеження кількості переобрань. Членами ревізійної комісії не можуть бути обрані особи, які перебувають у родинних зв’язках та духовному спорідненні з настоятелем або із членами парафіяльної ради. Головою парафіяльної ради був Валерій Трикош, а його дружина — Людмила Іванівна — членом ревізійної комісії. Тому «зверху» вирішили не суперечити статуту УПЦ. І восени минулого року з церковної десятки «вивели» всіх Трикошів. Валерій та Олександр, їхні сім’ї та інші парафіяни вважають, що це несправедливо і образливо по відношенню до них, як ініціаторів та головних меценатів будівництва. Та, можливо, є ще якась причина, що спровокувала цю недовіру, про яку делікатно замовчують у розмові і жертводавці, і духовенство? У травні 2012 року правоохоронці затримали Валерія Трикоша, який працював на посаді голови Ратнівської райдержадміністрації, є депутатом обласної ради, нібито за отримання хабара. Печерський суд міста Києва обрав підозрюваному міру запобіжного заходу у вигляді великої застави, а Президент України Віктор Янукович звільнив його із займаної посади. І хоча розслідування закінчилося повним «пшиком», резонансна справа, яку Валерій Олександрович називає спланованою провокацією, неабияк «підмочила» його репутацію, тим паче — як голови парафіяльної ради. Нині ж церква готова десь на 70%. Тут ще немає опалення, іконостаса, не шпакльовані стіни і стеля, всередині знаходиться будівельне риштування. Культова споруда не здана в експлуатацію, ніяка комісія його не приймала. Однак, перебуваючи торік 25 листопада із візитацією у Ратному й оглядаючи будівництво, владика Володимир сказав, що потрібно гуртувати навколо парафії людей і призначити священика, який би готував храм до майбутнього освячення. Невдовзі настоятелем було призначено ієрея Ігоря Антонюка. -Проігнорували призначення священика брати Трикоші із рідними і ті люди, які були причетні до фінансування будівництва, — мовить благочинний отець Анатолій. — Вони не відчинили храм для новопризначеного настоятеля. Я сам там був, коли ми зустрічалися під час акафіста. Саша мене обзивав прямо в храмі, принижуючи мою гідність як священика, на що не мав права. А Валерій Олександрович висловив таку думку: вони самі добудують, тоді буде призначений настоятель, і щоб владика призначив того, кого захочуть. Валерій Трикош говорить, що люди просили пояснити причини такого поспіху із призначенням священика. Адже на його утримання сьогодні немає коштів. Крім того, існує велика заборгованість за будматеріали та замовлений триярусний іконостас, який вартує близько 210 тисяч гривень. Парафіяни сподівалися на розуміння і підтримку владики Володимира, але в той же час проявили і непослух до нього. У районній газеті «Ратнівщина» під рубрикою «Справи церковні» з’явилося розпорядження єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Володимира, яким він благословив призупинити фінансову та господарську діяльність (тобто збір коштів та інші роботи, які відносяться до будівництва храму) релігійної громади преподобного Агапіта Печерського у зв’язку з непослухом правлячому архієрею. При цьому владика попросив парафіяльну раду в десятиденний термін передати призначеному ним настоятелю церкви ієрею Ігорю Антонюку всю документацію цієї громади — статут, свідоцтво, протокол зборів, печатку та інше. «У випадку невиконання розпорядження єпархіальне управління буде вимушене звернутися до органів прокуратури та суду», — зазначається у документі за підписом єпископа Володимира, про що також було проінформовано голову облдержадміністрації Бориса Клімчука, керуючого у справах релігії облдержадміністрації Володимира Дорошенка, тодішнього виконуючого обов’язки голови Ратнівської райдержадміністрації Тимофія Новіка. — Більшість людей здивовані поведінкою церковної влади, — кажуть у розмові зі мною парафіяни. — Усім відомо, що на наш храм жодної копійки з єпархії не надійшло, хоча потрачено уже понад 800 тисяч гривень. Навіть під час виборів до Верховної Ради виділені кандидатом в народні депутати України Степаном Івахівим благодійні 10 тисяч гривень на будівництво храму десь «загубилися по дорозі» до Ратного. Усе будівництво велося виключно за кошти громади і на пожертви вірян. То невже будівничі церкви і майбутні її прихожани не заслуговують хоча б крихти поваги до себе? Не для себе ж стараємося, а для всього нашого селища, і в першу чергу для хворих, які лікуються у районній лікарні. То чому зі скаргами на нас єпархіальне управління буде звертатися до органів прокуратури та суду? За те, що ми будуємо храм за свої кошти? — Ці десять тисяч гривень не йшли через Володимир-Волинський або владику, — пояснює благочинний отець Анатолій. — Представник фонду Степана Івахіва особисто привозив і віддавав таку суму на кожну парафію. Де поділися гроші на церкву преподобного Агапіта Печерського? Чому їх не виділили на цей храм? Треба звертатися до тих людей, які цим займалися. У відповідь на опубліковане розпорядження єпископа Володимира громада написала статтю «За наше жито — нас ще й бито», яка була надрукована у районній газеті наприкінці грудня минулого року. Як зазначили автори (15 підписів), винести «сміття із хати» їх «змусили численні дзвінки жителів району, які з тривогою і хвилюванням почали розпитувати про ту ситуацію, що склалася навколо будівництва храму». «…Де гарантія, що після цього всього не розгубиться паства, яку по крупинці збирали старші священики і якою так легковажать тепер молоді? Складається враження, що ми стали інструментом у чиїхось закулісних іграх при розподілі сфер впливу. Так не хотілось звертатися в ЗМІ, але люди мають право знати всю правду. Повірте, опускаються руки і болить душа за наше сьогодення. Хіба ж так повинно бути? Щоб унеможливити на нас тиск із боку благочинних Ратнівського і Гірниківського благочинь і нав’язування ними свого священика, ми звернулися із листом-проханням до митрополита Володимира», — йдеться у публікації. Автори також просили предстоятеля УПЦ перевести їх храм до Камінь-Каширського благочиння Волинської єпархії владики Ніфонта. Духовенство Ратнівського району було стривожене цією статтею і теж звернулося з листом до блаженнійшого митрополита Володимира, аби він знав «правдиву ситуацію», яка склалася. Під листом підписався кожен священик. — Як владика Володимир, так і духовенство району стривожене з приводу того, що сьогодні відбувається навколо будівництва храму в Ратному, — із сумом констатує благочинний отець Анатолій. — Ми не сумніваємося, що брати Трикоші вклали велику частку і свої серця в будівництво церкви, але тим, що сьогодні звершують, перекреслюють все. Дуже великі кошти були зібрані не тільки у нашому, а й сусідньому районах, де брати перебували із скарбоночками на храм. Людина жертвувала свою останню лепту. Чому вони не враховують цього? Щодо призначення священика, то це бачення єпархіального архієрея. Отець Ігор дуже себе гарно зарекомендував у нашій церкві, веде прекрасно службу і проповідує, тим більше, що він є місцевим, уродженцем Ратного. Якби Трикоші пішли з нами на діалог, я думаю, що владика в будь-якому разі дослухався би до їхнього прохання. Але ж вони не захотіли з владикою спілкуватися, проігнорували зібрання, яке відбулося у Ратному в неділю, 27 січня, за участю більше сотні людей. Владика закликав усіх порозумітися, щоб вирішити цю проблему без усяких нарікань і обзивань, мирним шляхом, по Божому. І автор цих рядків сподівається на порозуміння обох сторін, і що буде добудовано цю прекрасну церкву. Станеться це тоді, коли всі разом візьмуться за святу справу, пробачать один одному образи і припинять суперечки, заховають гордині, хто б ким не був у цьому житті. Адже на конфлікті храм не збудувати.
На фото: Церква преподобного Агапіта Печерського у Ратному.