СВЯТОСЛАВ БОРУЦЬКИЙ ВМІЄ ЗАХИЩАТИ УКРАЇНЦІВ*

Під час перших рухівських несанкціонованих мітингів на Замковій площі у Луцьку наприкінці 1980-х — початку 1990-х років найбільше мене радувало, коли поруч із ветеранами ОУН — УПА, шестидесятниками, членами Української Гельсінської спілки, простими, як тоді казали, роботягами середнього віку я бачив молодь, переважно студентів тоді ще Луцького педінституту імені Лесі Українки. За ними, хто тільки пізнавав життя й «ставав одважно з кров’ю молодою», як сказав поет, на прю із злом, було майбутнє

Володимир ЛИС


Я вірив, що їм і таким, як вони, будувати вже незалежну Україну. Бо раз вони стали в ці ряди, значить не спрацювала облудна тоталітарна ідеологія, не залякали працівники КДБ, які скрупульозно стежили за всіма на мітингу. Своїми молодими серцями вони відчули, за що треба боротися.
Тоді я ще не знав, що юного худорлявого студента, котрий брав активну участь у патріотичних акціях протесту, виступав на мітингах, стояв, оберігаючи мітингуючих від провокацій, у Варті Руху, звуть Святослав Боруцький (на фото). Згодом я побачив його як активного учасника акцій, уже організованих «свободівцями».
До того він, закінчивши педінститут, на рідній Горохівщині працював учителем історії в селі Скобелка. Паралельно здобув другий диплом — практичного психолога. Але допитливий молодий педагог бачив, що довкола постає не та Україна, за яку боролися він та його товариші. Святослава кличуть до себе ті, хто формує численні впливові й парламентські на той час партії. Та 1998 року він обрав свою єдину партію, яка згодом стане ВО «Свобода». Партія тоді була нечисленною, складалася переважно з молодих націоналістів. Пізніше на запитання, чому обрав її, Святослав скаже: «Не тільки тому, що поділяв їхні погляди, а й тому, що відчув — це партія дії, партія, що реально захищає мою Україну. А я її теж хотів захищати».
Святослав Боруцький довів, що він може і вміє захищати Україну. Не просто територію з цим ім’ям, не квазі-державу, а державу справжню, українську Україну, про яку Великий Кобзар сказав, що «в своїй хаті — своя правда, і сила, і воля». Зі своїми поетами, героями, провідниками, котрі не перестають мислити по-українськи за два кроки від мікрофона. Ці енергію, завзяття, організаторські здібності, відданість справі оцінили товариші по партії й 2008 року обрали Святослава головою Луцької міської організації ВО «Свобода», заступником голови обласної організації партії. Лучани довірили йому в числі інших «свободівців» представляти їхні інтереси у міській раді, де він очолив фракцію «Свободи» і постійну комісію міськради з питання дотримання прав людини, законності, боротьби зі злочинністю, депутатської діяльності, етики та регламенту. Брав участь у роботі тимчасових контрольних комісій міськради, неодноразово подавав депутатські запити та звернення. Цей бік його діяльності я добре знаю як лучанин, якому не байдужі доля міста і те, що в ньому відбувається.
Він не приховує, що його особиста передвиборна програма як єдиного кандидата у депутати обласної ради від «Свободи», «Батьківщини» і «Фронту змін» грунтується на передвиборній програмі ВО «Свобода». У цій програмі, на мій погляд, під кожним пунктом міг би підписатися будь-хто з українців, котрі бажають добра своєму народові, своїй державі, зрештою, самому собі. Мені особисто імпонує прагнення скасувати зрадницькі «харківські угоди» (бо вже видно, що вони не виправдали себе), антиукраїнський Закон Колесніченка—Ківалова «Про засади державної мовної політики», ухвалити натомість Закон «Про захист української мови», відмінити несправедливу пенсійну реформу та грабіжницький Податковий кодекс, заборонити приватизацію стратегічних підприємств і повернути у державну власність раніше приватизовані, повернути до комунальної власності підприємства водопостачання та водовідведення.
А уявіть собі, як змінилося б наше життя, коли б скасували податок на додану вартість, запровадили єдиний соціальний податок із доходів громадян із прогресивною шкалою оподаткування. Якби всі, хто вивіз капітали в офшори, сплатив із них усі належні податки! Якби зникла прірва між багатими і бідними, і з’явився реальний середній клас, якби оподаткування здійснювалося за принципом: «Малий бізнес — малі податки, великий бізнес — великі податки». Якби сім’ї з трьома дітьми отримували державні безвідсоткові кредити, а більш багатодітні — безкоштовне житло від держави. Якби не обкладали податками українське книговидання.
Святослав Боруцький відверто заявляє, що в обласній раді він боронитиме волинські природні багатства від «дерибану». Він — за припинення викачування грошей із народних кишень на користь бізнес-структур, які належать олігархам. У Луцьку він проти реорганізації поліклініки № 3, бо це погіршить якість життя людей, за відновлення мережі комунальних аптек, за публічність і прозорість у прийнятті рішень міською й обласною владою.
Коли у ці дні я чую заклики до луцьких виборців «голосувати за людину діла» і подібних до нього, вперто згадується гарна телереклама, де йшов усміхнений «свій хлопець», «людина діла», а над ним злітав літак, що мав символізувати злет України. Літак полетів, а що сталося з тим енергійним, діловим кандидатом у президенти, відомо. За висловом одного сумнозвісного диригента, його, а заодно й виборців, котрі йому повірили, «розвели, як кошенят». А, може, й сам розвівся, відібравши ласий шматочок. Хто може реально протистояти «розведенню, як кошенят», і не лише у Верховній Раді, довела політична сила, до якої належить Святослав Боруцький. У давні рухівські роки брутальну силу тодішньої системи перемогла сила духу таких молодих і завзятих хлопців, як він. Хлопці виросли, не зрадили ідеалам, за які тоді боролися, й готові захищати і утверджувати їх, відстоювати інтереси українців у Луцьку, на Волині, в Україні.