Десять років тому селяни з Баківець Луцького району боялися брати землю у приватну власність, а згодом зрозуміли, що це був їх шанс до порятунку...
Десять років тому селяни з Баківець Луцького району боялися брати землю у приватну власність, а згодом зрозуміли, що це був їх шанс до порятунку. Про це йшла відверта розмова на зборах трудового колективу дослідного господарства «Перемога» Волинського інституту агропромислового виробництва.
Перед зборами я зустрівся з його учасниками і взяв у них інтерв’ю. Ось що сказали ветерани виробництва. Дмитро Радзивілюк: — Я працював у Баківцях 37 років. Був керуючим відділку радгоспу. Щомісяця восьмого числа люди отримували зарплату, всі мали роботу. На фермі в нас було 350 корів і річні надої від кожної сягали 4500 літрів молока. Тепер дохазяйнувались: на двох бригадах маємо аж... 47 корів, надоюють щодня по літру від корови. І дивуватись нема чого: корови навіть води не можуть вчасно напитися. А в Озерянах свині вже два роки терплять від нестачі води. І такі справи не тільки у тваринництві. Залишилося лише чотири несправних комбайни (раніше нових було 14), тракторів теж маємо чотири. На тракторній бригаді навіть світло обрізали, бо заборгували за нього велику суму. Механізатори не можуть полагодити машин. Тому й понад сто гектарів землі заростало бур’янами. Повірте, в мене, хлібороба, серце болить від такої безгосподарності. І просвітку, як кажуть, ніхто з нас не бачить. Надія Кулеша: — Мені 75 років, тридцять з них чорно працювала в колгоспі. Колись було не те, що тепер, коли більшість людей без роботи і половина чоловіків ходить п’яна. Нам доводилось працювати не тільки вдень, нерідко в жнива і вночі. І що я, ветеран праці, учасник війни, заробила? Стидно навіть сказати, що маю аж сто гривень пенсії. Повірте, на пігулки навіть не можу викроїти. У сусідніх селах люди хоч мають земельні паї і якусь плату на них, а нам нічого не дають. Бо ми, бачите, були в радгоспі, а тепер належимо, як кажуть мої діти, до «науки» (до дослідного господарства «Перемога» Волинського інституту агропромислового виробництва — прим. авт.). Зерна для курей ніхто навіть мені не дасть. Володимир Бондарук: — Чому наше, колись міцне господарство, по суті, розпалось? До цього довели керівники, особливо пан Галущак, який жив у Луцьку, а справами в радгоспі цікавився мало. За час господарювання цього директора тваринництво стало збитковим. Свинину продавали «потрібним» людям за таку ціну, що в декілька разів була нижча від собівартості. У той час я був завідуючим фермою, просив директора не позбуватися поголів’я, але що йому було до моїх порад? Землеробство давало в нас доходи десь до 1998 року. Тоді ми одержували по 40—43 центнери пшениці з гектара. А потім пішло-поїхало. Тепер добра земля заростає бур’янами. Сільський голова Руслана Пастерук, відкриваючи збори трудового колективу дослідного господарства «Перемога», сказала, що людей дуже хвилює ситуація, в якій вони опинилися. Господарство заборгувало своїм працівникам більш як сорок тисяч гривень заробітної плати. Люди не мають роботи. Багато хто вважає, що це сталося тому, що в 1994 році односельчани боялися розпаювання землі і їх «засватали» в дослідне господарство. Сподівались, що буде краще, а насправді виявилось, що не туди зайшли. Охочі користуватись землею на стороні є, але що від цього матимуть люди? Що чекає жителів Баківець у цьому році? Чи можуть вони сподіватись, що їм повернуть заборговану зарплату, що матимуть роботу? На ці непрості запитання учасники зборів сподівались одержати відповіді від директора дослідного господарства Віталія Ткачука. На жаль, сподівання були марними. Склалося враження, що ці запитання були для Віталія Євгеновича навіть несподіваними. Він лише повідомив, що була мова з директором товариства з обмеженою відповідальністю «Городище» Анатолієм Никонюком про те, що це господарство хоче укласти договір співпраці, щоб взяти землю. Що матимуть від цього люди? Поки що вирішено, що орендар платитиме лише фіксований податок за землю. — Якщо Никонюк візьме землю і буде сплачувати за неї лише фіксований податок, то ми ніколи не позбудемось 600 тисяч гривень боргів, які «висять» у Баківцях, — сказав агроном Петро Хребтак. — На землях, що в нас залишаються, посіємо ярі культури. Але як відремонтувати техніку, коли обрізали електролінію? Податкові борги зростають щодня. За останні дванадцять років ветерани праці, крім мізерної пенсії, нічого не одержали. І договір на співпрацю нічого їм не обіцяв. За словами Ткачука, навесні своїми силами планується засіяти 400 гектарів. Що матимуть від цього сільські трудівники? — Не більше одного центнера зерна за кожен гектар, — пообіцяв директор. Якщо розділити ці «дивіденди» на всіх, то вийде кожному аж... по тридцять кілограмів. Нічого втішного не зміг сказати і головний бухгалтер Роман Калинович. На запитання із залу — «Куди поділась солярка?» — Роман Миколайович відмахнувся: «На оранку пішла». Після таких пояснень із залу пролунали репліки: «Гнати геть таких спеціалістів, а Ткачуку виявити недовіру». Ці слова зал зустрів дружними оплесками. Сільський голова Руслана Пастерук роз’яснила, що директора призначає академія за пропозицією Інституту агропромислового виробництва. Поки що Київ його не звільнив і контракт з ним не розірваний. Весна на порозі, потрібно до неї підготуватись, а не займатися організаційними питаннями, для вирішення котрих потрібен тривалий час. Хтось із залу запропонував довести господарство до банкрутства з тим, щоб добитися роздержавлення і таким чином провести розпаювання землі. Але в такому разі працівники, яким господарство заборгувало заробітну плату (окремим з них не виплатили по декілька тисяч гривень), можуть її втратити. «Перемога» заборгувала 600 тисяч гривень, які потрібно повернути банку і сплатити податкові борги. За словами Романа Калиновича, все майно в податковій заставі і коли потрібно щось продати, мусять брати дозвіл на реалізацію. Якось дивно виходить: господарство має усіх засобів майже на п’ять мільйонів гривень, але не може «знайти» 600 тисяч, щоб розрахуватися з боргами. І ще одне: дослідне господарство «Перемога» фактично перейшло до Інституту агропромислового виробництва у 1994 році, але в його статуті записана інша дата — 28 грудня 2000 року. — Чому така розбіжність? — запитала головуюча на зборах. Але ні директор господарства, ні спеціалісти не змогли пояснити. Зрештою, є можливість зменшити борги хоча б до бюджету сільської ради, але для того потрібно, щоб господарство тісно співпрацювало з місцевим органом самоврядування. На жаль, і рада не проявила в цьому відношенні принциповості, не добилась, щоб більше землі здавати в оренду. За словами сільського голови, в подібних випадках виникає тяганина. Навіть коли треба розширити людям площі під городи, доводиться звертатись до директора господарства, той, у свою чергу, порушує питання перед Інститутом агропромислового виробництва, а останній звертається до Української академії аграрних наук. І лише Київ може дати дозвіл на розширення площ під городи. На зборах люди так і не почули з уст директора «Перемоги» основного: коли, нарешті, працівники отримають заборговану зарплату? Зрештою, жителі Баківець і Озерян ніяк не можуть зрозуміти: чому керівники наймають на обробіток цукрових буряків людей зі сторони? А на жнивах працюють «чужі» комбайнери. Навіть на тік беруть кого завгодно, але не односельчан. — Наймані люди торік заробили в нас зерно, а наші залишились без роботи. Якщо не можете заплатити «живими» грошима, дайте їм зерна, худобу або технікою розрахуйтесь, — заявила на зборах сільський голова. Якщо бути відвертим, то вирощувати цукрові буряки місцеві люди не дуже хотіли, адже з ними досі не розрахувалися за здану ще в 2002 році цукросировину. Учасники зборів порушили питання про дострокове припинення повноважень депутата районної ради директора господарства Віталія Ткачука, зажадали від нього, щоб він був вимогливішим до спеціалістів. Віталій Євгенович запевнив, що апарат буде скорочено на сорок відсотків. Три роки тому трудовий колектив довірив Ткачуку очолити господарство, сподіваючись, що він виведе його з прориву. Цього, на жаль, не сталось, «Перемога» йде до занепаду. Про це стурбовано говорили майже рік тому депутати Баківської сільської ради, рішення якої, по суті, проігнороване. Створена ініціативна група, котра готує матеріали з тим, щоб дослідне господарство було роздержавлене, а його працівники одержали землю у приватну власність. Віталій Ткачук запевнив учасників зборів, що все зробить для того, аби допомогти ініціаторам у цій справі. Любомир ПАХОЛОК.
