Одноосібники ще сподіваються на допомогу держави, але чиновникам уже не вірять...
Одноосібники ще сподіваються на допомогу держави, але чиновникам уже не вірять.
Відомо, що переважно велику рогату худобу утримують фермери та одноосібники. Проте рідко хто з селян закуповує телят спеціально для відгодівлі. Тим більше, коли йдеться про м’ясні породи. Попри всі запевнення влади, це не настільки вигідна справа, щоб всі взялися за неї, хоча держава й обіцяє дотацію за великовагову худобу та свиней. За реалізовану на переробні підприємства ВРХ вагою понад 3,3 центнера виробникам з 1 січня цього року доплачуватимуть 2,5 гривні за кілограм, за свиней вагою 1-1,5 центнера — 1-1,5 гривні за кілограм залежно від ваги
Сергій НАУМУК
Нам вдалося відшукати ентузіастів цієї справи в селі Масловець Любомльського району. Володимир Бурчак (на фото) уже не перший рік закуповує телят для відгодівлі. Причому вибирає бичків волинської м’ясної породи, адже вони швидко набирають вагу і менш вимогливі, аніж худоба інших порід. У червні минулого року Володимир Бурчак закупив шість бичків волинської м’ясної породи. На господарстві є також корова, теля та ще свій бик — разом дев’ять голів. Тож є біля чого ходити. Селянин зізнається, що знайомі інколи називають його завфермою, натякаючи на кількість худоби. — Якось я дізнався про дотацію на бичків тим, хто їх купує. Мовляв, дають фермерам по 10 гривень за кілограм живої ваги, якщо купують телят. Голова подзвонив у район, щоб дізнатися, чи поширюється ця програма на мене. Там йому сказали, якщо візьму п’ять телят і більше, то дадуть по 5 гривень за кілограм. Я закупив бичків по 18 гривень. Якби дали ті гроші, то затрати трохи повернулися б, — розповів Володимир про свій невдалий досвід використання дотаційних програм. — Тим часом перша програма перестала діяти, натомість запрацювала інша: за утримання телят. У районі кажуть: оформляйте документи. Ще у серпні я їх подав, однак отримати усі кошти не вдалося. Тільки за мого власного бичка заплатили, а за решту — ні. — Подібна ситуація і в мене. Маю шестеро телят. Отримав 2,5 тисячі гривень за державною програмою за утримання молодняку. Згідно з умовами мало бути стільки ж вдруге, а дали тільки 500 гривень — і все. Минулого року здав 1,5 тонни бичків живою вагою — по 3—4 центнери кожен. Заніс документи у сільраду, а там мені говорять: «Не беремо», — каже його односельчанин Василь Пікалюк і продовжує: — У вересні 2010 року купив МТЗ-82, заплатив 137 тисяч гривень. Обіцяли 30 відсотків повернути. Усі документи здав, рахунок відкрив. А грошей немає і по цей час. Про виплату дотацій на утримання молодняку ми розпитали головненського сільського голову Миколу Демедюка. — Програма дотації за утримання молодняку діє. Була заборгованість за минулий рік, але з березня знову пішли гроші. У січні–лютому ми документів не подавали, бо на ці місяці не було фінансування. Дотацію виплачують до 15–місячного віку телят включно. Виходить, що господарі, чиїм телятам 15 місяців виповнилося саме у січні–лютому, отримали не всю суму, на яку розраховували. Якщо молодняк «перескочив» 15–місячний вік, за кожну голову господар отримає тільки по 750 гривень, хоча загалом дотація становить тисячу гривень. Зараз знову подаємо документи і люди будуть отримувати гроші. У Бурчака ситуація інакша. Вік вирощеного молодняку рахують від дати народження, коли людина робить ветеринарну картку на худобу. А вік придбаного молодняку — від дати реєстрації паспорта на ВРХ або від дати переміщення (якщо є паспорт). Бички у Володимира Бурчака народжені 1 березня, а паспорти зареєстровані лише 24 серпня. Відтак господар втратив дотацію з березня по липень, — сказав він. Здавалося б, приватний випадок, але вельми показовий. Попри все в душі український селянин, здається, таки вірить у державу. Але часто обманюється у своїх сподіваннях. Це стосується й згадуваної програми дотацій на відгодівлю молодняку, якою влада не раз хвалилася. Спочатку творці програми не передбачили, що куплені телята підпадають під дотацію. Потім спохопилися і виправили цей недолік. Тепер от два місяці не фінансували. Чимало селян не отримали гроші у цей період. Та й заборгованість була — станом на 1 січня волинським одноосібникам за цією програмою за минулий рік не виплатили 2,9 мільйона гривень. Все це не сприяє довірі селян до влади. Тим часом у наших чиновників панує мода відхрещуватися від усіх напрацювань попередників. Тож часто буває, щойно програма запрацювала, приходять інші кабінетні професіонали й ліквідовують її, натомість запроваджують іншу. Повертаються перші й знову все йде по тому ж колу. Тому люди й розмірковують, що ж вигідніше: збути двомісячне теля–сисунця (нині дають по 19-21 гривні за кілограм живої ваги) чи вирощувати кілька місяців бичка, якого можна продати по 13 гривень за кілограм (ну, ще плюс обіцяна дотація за великовагову худобу, яку селяни можуть і не отримати). Якби це було однозначно вигідно, то подібних розмов між селянами не було б. Та й одноосібників, котрі відгодовують по кілька м’ясних бичків, було б набагато більше, ніж тепер.
