У вівторок, 9 квітня, до Луцька прибули троє лідерів опозиції — Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок та Віталій Кличко, аби, як заявляли попередньо, підняти градус революційності у волинян, а насправді провести акцію «Вставай, Україно!». Мітинг відбувся, одначе дива не сталося…
Ольга МАРТИНЕЦЬ
Ще напередодні в самому серці Луцька, наче гриби після рясного дощу, повиростали намети з політичною символікою. На Театральному майдані з чималого динаміка лунали повстанські пісні, під звуки котрих молоді люди роздавали листівки, де — заклик приєднуватися до загальноукраїнської акції протесту. Правда, на папірцях — цілий сценарій. Натомість — жодного слова про те, де саме друкували агітки, яким тиражем і хто ж є відповідальним за друк. А закон, до речі, таке передбачає. Роздавали перехожим і партійні газети з розповідями про попередні акції. Одначе в головних ролях — лише пани Яценюк та Тягнибок. Про Віталія Кличка не згадано. Та й він протестував далеко не в кожному місті, де вже лунали заклики вставати. Отож і поширилися Луцьком чутки, що на Волинь майстер боксерських ударів та методів опозиційної діяльності не приїде. Чи прибуде пан Кличко, не відали й за годину до початку акції. Зрештою, так чи ні, а протестувати треба. Місце збору — Київський майдан. Чому? Певно, аби волиняни могли всерйоз заявити представникам обласної влади, під чиїми вікнами й зібралися, із чим конкретно не погоджуються. За півгодини до старту акції люду на майдані трохи зібралося. Вистачало й політично підкованих, і тих, хто прийшов… задля інтересу. Дух протестувальників підігрівали тими ж повстанськими піснями. Прапорів — до кольору й до вибору! Найбільше — бютівських та свободівських. Одначе прапороносці від «фронтовиків» — в уніформі: їм видали ще й балонові куртки з партійною символікою. Майоріли й кілька прапорів УНП, сили під назвою «Волинь — патріот» та один (!) прапор із зірками Європейської партії. За десять хвилин до початку акції просто на майдані мав відбутися брифінг для журналістів. Годинник показував за п’ять хвилин четверту, одначе головні герої не поспішали з’являтися. Першим на площу прибув Олег Тягнибок, та підходити до ЗМІ не став, подався до політичних соратників. Брати удар на себе довелося Арсенієві Яценюку. — А чому ви один? Де брати по духу? — запитав у лідера ВО «Батьківщина» хтось із журналістів. І хоча Арсеній Петрович переконував, що трійця — разом, одначе сходилися партійні генерали по одному. Заминка. Ще немає Віталія Кличка. Опозиціонери Тягнибок та Яценюк мовчки дивляться в камери й фотоапарати… — Олечко, дізнайся, що там, — каже Арсеній Петрович якійсь дівчині. Відтак згуртованістю в когорті політлідерів не дуже пахне. Нарешті з’являється й третій соратник. Аби він пройшов до журналістів, спеціально навчені хлопці прокладають йому шлях серед натовпу. — Запланували ми цю акцію з метою мобілізації й донесення до українців тих вимог, які сьогодні сповідує парламентська опозиція, — першим узяв слово головний свободівець. — І через недопущення диктатури Януковича розпочати процес всеосяжних змін в українському суспільстві. Тільки ми оголосили про початок акції, як влада почала ставити палки в колеса. Може й так, проте особливої протидії в Луцьку так і не вдалося розгледіти. Спокійно зібралися. Міліція? Осіб сто. Зауважив Олег Тягнибок і про те, що «у різноманітних проплачених ток–шоу» його та колег–опозиціонерів навмисне обливають брудом. А от про те, що окремих представників волинських видань, котрі особливо лояльно ставляться до трійці політиків, по завершенні акції частували в одному з дорогих ресторанів Луцька, чомусь не обмовився й словом. Арсеній Яценюк сказав журналістам буквально кілька фраз. Лейтмотив: влада стала боятися. Особливо красномовним був Віталій Кличко, сказавши, що «люди знають ті проблеми, з якими зіштовхується українець кожен день». А чого ж не знають? Звісно. Та навряд чи пан Кличко відає, про що говорить, бо якщо більшість народу прийшла пішки чи дісталася громадським транспортом, то колишній боксер — фешенебельним авто із «козирними» номерами. А перед тим із Гамбурга до Рівного— приватним літаком компанії Air Hamburg. Запитати хоча б щось журналістам не вдалося. Подібного в сценарії акції не було заплановано. Та й претензії до місцевої влади ніхто не став висловлювати. То ж чому збиралися саме біля будівлі обласної ради і облдержадміністрації — загадка. Отож опозиціонери рушили проспектом Волі у напрямку до Театрального майдану. За ними — зо дві тисячі люду. Не більше. А перед облмуздрамтеатром на опозиціонерів уже чекала сцена. На підмостках трійця грала ті ж ролі. Чи то слова забули, чи п’єсу виписали не дуже, бо в натовп кидали ті самі фрази, котрі щойно говорили під приміщенням «білого дому». Віталій Кличко з гордістю повідомив: опозиціонерам вдалося подолати кнопкодавство. Де саме? Хіба на Марсі, бо ні Волинська обласна рада, ні Луцька міська такого рішення не підтримали! А про парламент і мови не варто вести. На сцену піднялося й кілька місцевих політиків, ласих до гучних гасел. Їм — ролі другого плану. До люду зверталися із надривом, з хрипотою в голосі й врешті переходили на крик. Поки особливо емоційно виступав Анатолій Вітів, із підмостків… спустився Віталій Кличко. Під сценою перекинувся кількома словами з місцевими партійцями, сів в авто і поїхав геть, по–англійськи. А тим часом Ігор Гузь зауважив: «Серце радіє, що на сцені — три лідери опозиції». Було ж — лише два. Та і його лозунг «Ми не здамося!» натовп підтримав слабенько. Тим часом біля театру, фактично за спинами мітингувальників, молодь розтягнула плакат із написом «Юля — наш президент». Певно, для годиться. Бо за якихось півгодини його скрутили. За 20 хвилин виступів ряди прапороносців почали рідшати. Може, проплачені години роботи завершилися, а, можливо, й особливо ідейні персони просто змерзли? Олег Тягнибок закликав готувати повстання. Зі сцени врешті згадали й про Юлію Тимошенко. Один раз! Арсеній Яценюк сказав: «Юлі — волю». Більше про колишнього прем’єра не згадували. Певно, не для того приїхали… А для чого ж? То, радше, риторичне запитання. Лідер «Батьківщини» повідомив: у них є план політичних і економічних змін. Але вдаватися в деталі не став. План є — і це головне. На завершення дійства зі сцени гукнули: «Разом — сила». Певно, сила, але того разом давно не було. Як і не помітиш єднання і у Верховній Раді, де опозиціонери навіть за надважливі питання голосують, як кому прийдеться, і на місцях, де представники цих же сил не можуть дійти толку, не те щоби напрацювати спільну позицію. Розійшлися швидко. І натовп теж. Правда, 10 тисяч волинян не назбиралося, хай би що говорили організатори, рапортуючи київським босам. На Театральному майдані аби до трьох тисяч було налічити. Звісно, послухати лідерів, котрі насправді виявилися не зовсім вдалими акторами, прийшли ті, хто вірить в ідею. Одначе були й такі, хто вірить у неї не безкоштовно. Бо чимало зовсім юних учасників мітингу не могли до толку пояснити, чого долучилися до акції. Як би прикро не було констатувати, але майданбайтерство — уже професія. Загалом усе ніби вийшло: і людей назбиралося, і вожді прибули зі столиці до провінційного Луцька, але післясмак акції непокоїв. Можливо тому, що в театрі, по завершенні вистави, падає завіса, котра приховує всі нюанси. А тут мало того, що акторам Оскара ніколи не бачити, то ще й не замаскуєш тканиною зворотного боку справи, як із простих людей роблять… дурнів, вішаючи на вуха чергову порцію опозиційної локшини.
