ФЕРМЕР - НЕ ПАСИНОК, А ГОСПОДАР

Тринадцять років тому на Волині з’явилися перші фермерські господарства. Їх кількість зростає повільно: якщо дев’ять років тому було 595, то нині їх стало 641. Щоправда, торік з’явилося 74 нових таких господарства, але двадцять одне ліквідоване. Останніми роками все більше фермерів розводить худобу, зокрема, корів, а також свиней тощо. Про це йшла мова у доповіді голови Асоціації фермерів Богдана Пруса й у виступах делегатів XIV конференції фермерів Волині.
На жаль, багато проблем, які порушували фермери на своїх попередніх конференціях, і досі не вирішені. Торік, скажімо, йшла мова про створення на базі Горохівського сільськогосподарського технікуму постійно діючої школи фермерів, але в бюджеті не знайшлося для цього 10—12 тисяч гривень. Не вперше фермери пропонують створити товарні біржі, проводити аграрні виставки, на яких вони могли б збувати свою продукцію. Це питання порушувалося майже в кожному виступі.
— Раніше в районах працювали переробні підприємства, а в Луцьку їх було декілька, — зауважив Володимир Вінцюк, відомий фермер з Ківерцівського району. — Тепер їх, по суті, немає. Варто було б скористатись і досвідом польських сусідів. Там діють агротоварні біржі, що мають 60 відсотків державних акцій і 40 — учасників біржі. Ціни на продукцію при потребі може регулювати держава.
У нас молоко, іншу продукцію купують за безцінь. Особливо в невигідній ситуації опинились селянські господарства. Мало того, що вони вимушені дешево продавати вирощене важкою працею, окрім того, передбачається, що вони повинні будуть платити податок. А це боляче вдарить по зубожілому селу. Промовець дійшов висновку, що була необ’єктивна статистика, подавалось навіть, що селяни збирають по 60 центнерів пшениці з гектара, тримають багато худоби, а тому їх потрібно обкласти податком. З цією метою придумали паспорти на корови, а з наступного року такі “відзнаки” матимуть свині.
— Чому не можемо продати, скажімо, моркву? Я намагався проаналізувати проблему і зрозумів, що за межами Волині ніхто її не хоче купувати, — сказав Олег Галасун, фермер з Луцького району. — У нас майже немає підприємств, які б переробляли моркву. А в Україні зареєстровано більш як 20 торгових марок виробників овочевих і плодоягідних консервів, котрі виготовляють мільйони банок продукції. У Рожищі почав працювати консервний завод, але його “задушили”. Було таке підприємство і в Чарукові Луцького району. Прийшов надійний, як казали, інвестор. І що залишилось? Тепер приміщення світить “ребрами”.
Степан Чабан, фермер з Ковельського району, має вищу освіту. За його словами, створив своє господарство для того, щоб показати односельчанам, що кожен може добре жити, виховувати працелюбами дітей і внуків.
— Подивіться, які в мене руки. Працюю щодня без вихідних, — так почав він свій виступ. — Хіба комусь ми заважаємо? А мені погрожували, що спалять садибу, лякали односельців, що то майбутній куркуль. А ще казали: хіба фермер нагодує державу? Я відповідав, що годуватиму тільки себе і свою сім’ю. Кожен має заробляти на хліб насущний.
Промовець порушив питання приватизації і розпаювання. У селі Радошин проживає колишня свинарка, нагороджена орденом Леніна, в старезній, занедбаній хаті. В неї покручені від тяжкої праці руки, вона скибки хліба не може врізати. І залишилась без майнової частки, бо все там розікрали.
Чому держава не допомагає фермерам, які не мають за що придбати техніку, міндобрива? Таке риторичне запитання поставив фермер Володимир Вінцюк. Нема грошей? Але чому виробник вимушений продавати кілограм картоплі за 50 копійок, а в їдальні або в ресторані за дві зварених картоплини треба платити майже дві-три гривні. Може, звідти “взяти” частину грошей і надавати дотацію сільським виробникам.
Микола Бачинський з Рожищенського району був фермером, але, очевидно, через масу проблем, які довелося вирішувати, розчарувався і створив одноосібне господарство. Він обробляє десять гектарів ріллі, має трактора, комбайна, різне знаряддя і з задоволенням повідомив, що відвіз на приймальний пункт 174 тонни цукрових буряків. Такої кількості сировини не могли здати навіть три сільськогосподарські виробничі кооперативи. На думку Бачинського, керівників управлінь сільського господарства й продовольства повинні обирати селяни. Лише тоді вони будуть підзвітні фермерам, одноосібникам і відстоюватимуть їх інтереси. Про це свідчить досвід подібних структур у Сполучених Штатах, де торік проходила стажування група волинських фермерів.
Фермерам конче потрібні хоч невеликі, 5—10 тисяч гривень, кредити. Однак, як і декілька років тому, питання не вирішується. Щоправда, деякі банки можуть кредитувати фермерське господарство, але сума позики визначена чомусь не менш як 40 тисяч гривень. На здешевлення кредитів з державного бюджету виділяється 100 мільйонів гривень, але ці кошти, зазначалось на конференції, не для дрібних приватних власників.
Для фермерів і надалі болючим є звітність і сплата податку. Як не дивно, їм доводиться писати такі ж звіти, як і великим сільгосппідприємствам, котрі мають бухгалтерський апарат. Фермер Олег Галасун вважає, що фіксований податок потрібно сплачувати лише за місцем знаходження земельних ділянок, а не за місцем реєстрації інвесторів, орендарів.
Ряд пропозицій внесли фермери Тетяна Кравчук, Юрій Михалець, Віталій Романюк, Микола Собуцький і Дмитро Себій.
Генеральний директор державного фонду підтримки фермерів України Андрій Філімонов зазначив, що на Волині майже кожен п’ятий фермер — молода людина до 30 років. Однак у цих господарствах дуже слабка технічна база: майже половина з них не має тракторів, лише кожне десяте придбало автомобіль. Відмічалось також, що кращого насіння, як у фермера Євгена Колача, немає в жодному господарстві України. Проблеми розвитку рослинництва й тваринництва висвітлив начальник головного управління сільського господарства й продовольства облдержадміністрації Володимир Літвінчук.
На конференції обрано делегатів на черговий з’їзд фермерів України.
Любомир ПАХОЛОК.