Побувавши 9 квітня на акції протесту в Луцьку (на фото), я разом із своїми побратимами задумався: а навіщо взагалі скликають людей на мітинги, коли нічого сказати?..
Побувавши 9 квітня на акції протесту в Луцьку (на фото), я разом із своїми побратимами задумався: а навіщо взагалі скликають людей на мітинги, коли нічого сказати?..
Олег ВІКТЮК
Волиняни щиро сподівалися почути від столичних лідерів опозиції конкретні слова, як поліпшити наше життя. А натомість акція перетворилася на першотравневу демонстрацію у кращих радянських традиціях — із прапорами, стрічками, транспарантами і вигуками зі сцени: «Я не бачу ваших рук!». Почуте і побачене було більше схоже на такий собі лікбез, коли розумні пани з Києва вчили неосвічених дядьків-волиняк: що таке «добре», а що — «погано». Перше, що відверто здивувало на акції — організаційні моменти. Скажіть, навіщо скликати народ на майдан у будній вівторок, іще й одразу по обіді, коли нормальні люди на роботі? Невже не зрозуміло, що жоден керівник не відпустить підлеглого мітингувати. Зате тепер волинські лідери опозиції, чув, уже кажуть: бачите, вас не хотіли відпускати на мітинг, бо їх влада залякала… А хто насправді винен, що мало лучан зійшлося на акцію? Друге. Якщо вже казати про кількість учасників, то кожен бачив: Театральний майдан був заповнений на дві третини. Як лучанин, знаю, що площа — від собору до театру, від ЦУМу до вулиці Лесі Українки — вміщає найбільше 6 тисяч людей. То навіщо робити нас дурниками і писати в київських газетах, що прийшло близько 10 (!) тисяч волинян? Правда, місцеві ЗМІ посоромилися переказувати ці фантастичні дані опозиції і написали, що були присутні від 3 до 5 тисяч. До речі, про ставлення лідерів опозиції до лучан. Навіть необізнаному в політиці було видно, що столичні хлопці привезли до Луцька так звану «гастрольну» заготовку акції. Тобто, мітингували за спрощеним сценарієм. Інакше не поясниш, чому лідери опозиції виступали перед лучанами лише по 15-20 хвилин, а не годину з лишком, як в інших обласних центрах. І ні Кличко, ні Яценюк, ні Тягнибок не відповіли на жодне запитання. А їх не бракувало. Це обговорювалось у натовпі, який скептично реагував на кожен випад політиків. Наприклад, «ударівець» Віталій Кличко все наголошував на зубожінні українців (а сам прилетів чартерним рейсом вартістю майже 30 тисяч євро). Однак виходу із ситуації не назвав. Усе повторював про найбільше досягнення опозиції — депутати голосують особисто. «І це заслуга опозиційних сил!» — вигукував. «І оце все?» — було чути між людьми. «Наші кумири! — сміється один із прапором. — Об’єднуються, роз’єднуються, мітингують, блокують… Любе-рябе, тільки би роботою не займатися». Волиняни так і не почули з уст лідера «УДАРу», ким він хоче стати — Президентом чи мером Києва? І навіщо ув’язався у фактичні перегони за крісло глави держави? Інший лідер, свободівець Олег Тягнибок, закликав забути розчарування від Помаранчевої революції. І нарешті повалити «бандитську владу». До речі, не лише в мене, а й у більшості присутніх на площі склалося враження, що «свободівець» намагається відверто залякати народ — чи то внутрішнім ворогом, чи зовнішнім. Сиплячи словами «зрадники», «іуди», «запроданці» та ще й під гасла «Слава героям — смерть ворогам», місцевий лідер «Свободи» нардеп Анатолій Вітів говорив про повернення «бандитських 1990-х». «Зараз повертаються бандитські 90-ті, ми всіх їх бачили, коли криміналітет піднімав голову і нищив… Зараз робиться те саме», — виголошував опозиціонер. Однак людей набагато більше цікавить реальна боротьба з бандитами: наприклад, де нині перебуває волинський «свободівець» Вікторов, якого засуджено за хабарі й оголошено у розшук, бо він утік від покарання? Чому опозиціонери «борються» з уявними бандитами-ворогами, а доморощених не помічають? Загалом луцька акція в багатьох викликала дежавю. Десь уже все це чули. Згадав — на мітингах-турне Юрія Луценка, коли він напередодні парламентських виборів приїздив до Луцька, потім — до Володимира-Волинського та Нововолинська. Слухаючи виступ Арсенія Яценюка в Луцьку, виникає враження, що чуємо Луценка п’ятирічної давності — сценарій і слова ті ж: «лише ми здатні правильно голосувати», «добробут народу — наш моральний обов’язок», «геть бандитську владу». Щоправда, на відміну від Луценка, у лідера «Фронту змін» немає логіки у судженнях. «Те, що люди перестали боятися і влада почала боятися — це великий здобуток нашої акції… Акція отримала новий поштовх — те, що люди повірили в зміни. Те, що вийшов на свободу наш побратим Юрій Луценко», — робить висновок Яценюк. Але ж зачекайте. Хто, власне, і кого боявся? Чотири роки тому при владі була нинішня опозиція! І яке відношення до звільнення Луценка мають лідери опозиції Яценюк, Тягнибок і Кличко? Далі: стосовно звільнення колишнього міністра МВС. Чому на мітингу ми не почули про бодай якісь дії для звільнення Юлії Тимошенко? Можливо, нинішнім лідерам опозиції просто не вигідно цього реально домагатися, бо на тлі Тимошенко вони будуть слабкими тінями? Отож, яке ставлення до акції може бути у мене, патріота своєї держави, яким я себе вважаю, коли єдине, що зосталося в пам’яті, — то банальні слова у кращих традиціях демагогії. Судіть самі: «Ми разом, як сильна і достойна українська нація, будемо йти до того, щоб кожен із вас відчув себе тією людиною, яка знає: вам належить українська держава. Ви творці цієї країни, і разом з вами ми напишемо нову історію України», — пообіцяв нам Арсеній Яценюк. А як же простим волинянам, де наше місце за задумом опозиції? А чи має опозиція хоч якийсь план? м. Луцьк.
