Чому міжрайонна прокуратура поблажливо ставиться до порушників закону?
Чому міжрайонна прокуратура поблажливо ставиться до порушників закону?
Інвалід війни ІІ групи із села Вербка Ковельського району Іван Гаврилейко успадкував два з лишнім гектара земельної ділянки (паю) своєї покійної дружини, яка все життя пропрацювала у колгоспі “Україна”. Після проведеного жеребкування він отримав частку в натурі, сплатив кошти за виготовлення та видачу державного акта на землю, в якому розміщено план розташування наділів, які належать йому на праві приватної власності. Непорозумінь під час погодження і встановлення меж із суміжними землекористувачами в Івана Никифоровича не було. Як законослухняний громадянин, він також сплатив податок, але своїм паєм в повній мірі скористатися не зміг з тієї простої причини, що землю “привласнило” місцеве господарство. Не уклавши з Гаврилейком договір оренди, як того вимагає чинне законодавство, дубівське сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Україна”, яке очолює Софія Пашко, почало самоправно використовувати його землю, засіваючи її різними культурами. За логікою речей, схему поділу земель колективної власності, яка затверджена депутатами Дубівської сільської ради, керівник господарства повинна добре знати. Втім, як твердить Пашко, земельна ділянка Гаврилейку виділялась в натурі весною 2003 року нібито за відсутності представників СТзОВ “Україна” та Дубівської сільської ради, що є порушенням методичних рекомендацій Державного комітету України по земельних ресурсах. Однак ці рекомендації не є нормативним актом, а тому посилатися на них, м’яко кажучи, недоречно. Також, за словами Пашко, успадкувавши пай, землевласник не повідомив її, як керівника, про факт успадкування. А хіба Гаврилейко зобов’язаний був повідомляти сільському керівнику про свою власність? Яким законом це передбачено?! Наші чиновники або взагалі не знають, або свідомо ігнорують норми закону. Порушуючи конституційні права громадянина Гаврилейка, СТзОВ “Україна” використовувало його пай, як не витребуваний, підписавши 5 вересня 2002 року договір оренди з Ковельською райдержадміністрацією. До речі, умовами цього договору зазначено, що земельна ділянка надається з 1 травня 2002 року: мало того, що договір є протиправним, так ще й оформлений “заднім” числом. Дубівський сільський голова Павло Безека в офіційній довідці Ковельському районному суду повідомив, що витребуваний пай був зданий в оренду 5 вересня 2002 року, але не райдержадміністрацією, а... сільською радою. Проте начальник районного відділу земельних ресурсів Василь Бойчук повідомив, що спірна земельна частка була витребувана ще 19 листопада 2001 року, а відповідно до згаданого договору між райдержадміністрацією та господарством, останньому надавалася не витребувана земля в урочищах “Камениця”, “Високе” та “Королівка”, а пай Івана Гаврилейка знаходиться на “Чорних нивках”. Що ж робити землевласнику, коли його землю захопили? Іван Никифорович влітку минулого року спробував скосити врожай тритікале на одній з трьох своїх земельних ділянок, що були восени засіяні так званим орендарем – господарством “Україна”. Звичайно ж, такий “зухвалий” крок обуреного селянина не залишився поза увагою керівництва СТзОВ “Україна”. Створивши про людське око комісію у складі Софії Пашко, Павла Безеки, заступника начальника районного відділу земельних ресурсів Василя Клинового та представників проектної організації філіалу Укрземпроект, які не мали абсолютно ніякого відношення до приватизованої землі, склали акт про те, що Гаврилейко викосив посів тритікале на площі 0,24 гектара. Хоч цей клаптик землі належить йому на правах приватної власності, відразу ж підрахували, що “збитки” господарству складають 1092 гривні. “Винного” вирішили провчити. Софія Пашко подала до Ковельського районного суду позовну заяву про відшкодування нанесених господарству збитків. Ще більш обурений Гаврилейко подав зустрічний позов про відшкодування збитків, нанесених йому так званим орендарем в особі господарства “Україна”. Іван Никифорович стверджує, що “завдяки” орендарю взагалі не користувався своєю землею. Він підрахував: скільки можна зібрати з одного гектара зернових та отримати доходів. Навіть якщо відмінусувати вартість насіннєвого зерна при засіванні двох гектарів ріллі, то збитки від такого “орендарства” для Гаврилейка будуть становити не менше 4300 гривень, що в кілька разів перевищує мінімум істотної шкоди, яка передбачена статтею 364 Кримінального кодексу України. Але навіть після звернення інваліда ІІ групи до суду за захистом своїх конституційних прав, Софія Пашко дала вказівку своїм працівникам і надалі використовувати його землю. Про те, що сільськогосподарське товариство “Україна” повторно засіяло озиминою одну із земельних ділянок, яка є приватною власністю Гаврилейка, свідчить акт за підписами депутата Дубівської сільської ради Павла Ризванюка, керівника групи Волинського філіалу інституту землеустрою Павла Тимощука та землевпорядника Дубівської сільської ради Вікторії Полянської. Агроном господарства Веніамін Назарук з цим актом також ознайомлений, але підписувати його категорично відмовився, розуміючи правові наслідки. На думку Івана Гаврилейка та його представника в суді Петра Марчука, в діях Софії Пашко є всі ознаки зловживання владою та службовим становищем. Відповідно до вимог Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, покладено в обов’язок всім сільгосппідприємствам, незалежно від форм власності, які використовують земельні паї, що належать громадянам на правах приватної власності, обов’язково укладати договори оренди з їх власниками з виплатою орендної плати за користування цими землями. В результаті перевірки Ковельською міжрайонною прокуратурою було встановлено, що господарство “Україна” – так званий “орендар” – дійсно використовує земельний пай без укладання із законним власником землі договору оренди та не сплачує йому відповідної орендної плати. Однак помічник прокурора Олег Корецький виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно Софії Пашко за відсутністю в її діях складу злочину. На його думку, Гаврилейку заподіяно всього лише 375 гривень збитків, а така сума нібито є “не істотною шкодою”. Чому ж Корецький “не помітив” те, що Софія Овсіївна зловживала своїм службовим становищем, – залишилося загадкою. З висновками помічника прокурора не згідні Петро Марчук та його підзахисний. За словами юриста, постанова є абсолютно безпідставною і винесена всупереч вимогам Конституції України та норм міжнародного права. Ковельська міжрайонна прокуратура була проінформована про подання власником землі зустрічного позову, в якому обґрунтовувалось, що протягом 2002-2003 років господарством “Україна” було самовільно захоплено і засіяно пшеницею два гектари землі. В суді це підтвердили свідки – жителі села Вербка Ковельського району. Міжрайонний прокурор Сергій Масалов скасував постанову свого помічника і направив матеріали на додаткову перевірку, але останній знову “закрив” справу. Як стверджує представник прокуратури Корецький, в даному випадку “має місце земельний спір”, а відповідно до земельного законодавства, це – прерогатива виключно судів. Який тут може бути “земельний спір”, коли наяву є факт самовільного захвату землі керівництвом господарства. Іван Никифорович звернувся із скаргою до обласної прокуратури, яка скасувала постанову Корецького, як незаконну і направила матеріали справи на новий розгляд. У Ковелі прокуратура виявила в діях керівника господарства “Україна” ознаки адміністративного правопорушення. Хоча й це викликає певний сумнів. За самовільний захват та використання приватної землі Софії Пашко було винесено припис. Чому правоохоронцям не вдається притягнути її до відповідальності є загадкою для громадськості. Не змогла нічого вдіяти проти самоправства і державна земельна інспекція. Постановою начальника Ковельського районного відділу земельних ресурсів Василя Бойчука за самовільне зайняття земельної ділянки на Софію Пашко було накладено штраф – 170 гривень. Але Софія Овсіївна звернулася із скаргою до Ковельського районного суду, голова якого Сергій Крисюк повністю задовольнив її прохання. Як тут не згадати принцип, який широко діє у нашій державі: “Закон, як дишло – куди повернув, туди й вийшло”?! Ярослав ГАВРИЛЮК.
