Нещодавно бібліотеки Луцька отримали книги спогадів «Волинянин» про дитинство, обпалене війною, нацистським концтабором і післявоєнним лихоліттям народного депутата України (IV, V, VI, VII скликань), одного із засновників і керівників партії «Батьківщина» Ярослава Федорчука... (на фото).
Нещодавно бібліотеки Луцька отримали книги спогадів «Волинянин» про дитинство, обпалене війною, нацистським концтабором і післявоєнним лихоліттям народного депутата України (IV, V, VI, VII скликань), одного із засновників і керівників партії «Батьківщина» Ярослава Федорчука (на фото). З цього і розпочалася моя розмова з одним із найуспішніших українських політиків
Леся БОНДАРУК
«НАШ НАРОД — НЕ ВБИВЦІ» — Ярославе Петровичу, що пов’язує вас із малою батьківщиною сьогодні? — Передусім із отчим краєм мене пов’язують спогади, які я вилив у дво-книжжя «Волинянин». Найкращими були саме ті роки, коли провідував батьків у селі Несвіч Луцького району. Я виїхав із рідних країв після закінчення школи, але завжди цікавився життям області. Оскільки з Волині від «Батьківщини» у нас немає представників у Верховній Раді, то взяв на себе зобов’язання представляти народних депутатів від нашої політсили в Луцьку, а також і в області. Думаю, що моя приймальня активно працюватиме, частіше відвідуватиму рідний край, постараюся вирішувати питання, поставлені виборцями переді мною. Окрім того, я є почесним професором Луцького національного технічного університету. Свого часу багато допоміг, щоб цей виш отримав статус національного. — Низка ваших книг присвячена українсько–польському протистоянню на Волині у 1943 році. Цього року минає 70 років з часу тих подій. Як, на вашу думку, у нашій державі мають відзначати цю річницю? Якби була українська влада, то це питання визначалося б само собою. Це захист історичної правди і тих подій, які відбувалися. Сьогодні, коли поляки єдині у своїх діях щодо відзначення річниці «волинської трагедії», ми, на превеликий жаль, роздвоєні через погляди наших політиків, серед яких надто багато українофобів. Оскільки нинішня влада не зацікавлена у популяризації героїчної боротьби за незалежність України, тому маємо перешкоди в об’єктивному висвітленні цих подій, а також в організації заходів щодо вшанування пам’яті жертв волинської трагедії. Я вважаю, що наші церкви, незалежно від конфесії, мають вшанувати пам’ять невинно убієнних із обох сторін. Обласна влада зробила добру справу, коли відкрила пам’ятник у знищеному селі Красний Сад на могилах убитих поляками і німцями. Наше суспільство має знати справжню свою історію, коли Україна не мала своєї держави, яка б могла захищати народ. Зараз було б нерозумно ворогувати з поляками, бо це дружня до нас держава. Врешті–решт ми маємо щиросердечно помиритися і жити як добрі сусіди. Книги «Трагедія українсько–польського протистояння на Волині 1938-1944 років», про які ви згадали, розкривають польські злодіяння на Волині. Науковець Іван Антонович Пущук, який виконав основну роботу, і я, описуємо ці події не для сіяння ворожнечі, а щоб захистити українців, щоб із них не робили вбивць, бо є така тенденція у багатьох громадських польських організацій і навіть у польському сеймі. Ми не вбивці, ми такий же народ як і будь-який європейський. З одного, і з іншого боку було скоєно злочини проти мирного населення. Лише після цього усвідомлення може прийти взаємопрощення і взаємопримирення.
«ТИМОШЕНКО ПЛАКАЛА, КОЛИ ДІЗНАЛАСЯ ПРО ЗРАДУ КОРОЛЕВСЬКОЇ» — Ви один із творців партії «Батьківщина». Наталія Королевська, одна з найближчих соратниць Юлії Тимошенко, пішла працювати в уряд Азарова. У чому причини незадовільної кадрової політики партії, адже явище «тушок» найбільше пов’язують з БЮТ? — Яке суспільство – такі й депутати. На рівні простого люду теж чимало перебіжчиків, так званих «тушок». Громадяни також за 100 гривень продають свої голоси на виборах. У нашому суспільстві притуплена політична відповідальність. Чому в українців немає яскраво вираженого осуду тих, хто зрадив свого виборця? Той самий зрадник наступного разу прийде, заплатить і його знову оберуть! На жаль. Першою причиною є те, що оцінки «тушкам» не дає виборець, для нього всі політики однакові. Ви маєте рацію, що багато тушок було у БЮТ, але не менше і в «Нашій Україні». Чому? Тому, що ми зіткнулися з політичною силою, яка використовує всю державну машину, суди для переслідування та розправи, культивується підкуп. Не кожен депутат готовий протистояти цьому. Мені розповідали, що Юлія Тимошенко плакала, коли довідалася про зраду Королевської. — Може й вашій політсилі треба було погрожувати, щоб боялися переходити? — Ні, не можна. Тоді не було б демократії. Якщо ми так вчинимо, то перетворимося на нову Партію регіонів. А наші супротивники не гребують ніякими засобами тиску. Ви ж бачите, що основним душителем стала прокуратура. Але я не відкидаю, що й у нашій партії були люди політично незрілі, продажні. Це наші помилки. Хоч у нинішньому парламенті з партії «Батьківщина» ніхто вже нікуди не перейшов. Нинішні опозиційні «тушки» пройшли у парламент за рекомендацією партії «Фронт змін». — Ярославе Петровичу, ви багато років у політиці. Кажуть, що у цій сфері діяльності важко мати друзів. Хто ваші духовні побратими? – І в політиці бувають вірні друзі, але в їхніх стосунках більше прагматики. Я не згоден із загальнонародним висловом, що політика псує людей. Чому політика не спотворила Джеферсона, Лінкольна, Тетчер? Політика проявляє людину такою, якою вона є насправді. При великих можливостях вона може більше себе проявити. Політика брудна справа? Певною мірою це так, бо політик не завжди може сказати правду, щоб не нашкодити сотням, тисячам або й мільйонам людей. Але така специфіка професії. Якщо думати, що політика брудна, то означає дати можливість прийти у неї негідникам. — Нещодавно 16-ма містами України прокотилася акція опозиції «Вставай, Україно!». Прийшло чимало людей, але не всі, хто хотів би змін у владі. Як ви думаєте, що могло б стати приводом до максимальної мобілізації українців? — Людей може мобілізувати загальний важкий стан їхнього життя, коли їх влада вже дуже «дістане», і коли конкретні справи політичних лідерів та людей співпадуть. Якщо зараз кинути гасло «Януковича геть!», то у народі запитають – а кого на його місце? Лише «Батьківщина» може назвати Юлію Тимошенко, але вона незаслужено перебуває у неволі. Однозначної відповіді про інших кандидатів дати важко. А якщо їх назвуть, то невідомо, чи ці імена відповідатимуть сподіванням народу. Саме ця роз’єднаність не здатна мобілізувати українців. — Ви людина, яка дуже успішно відбулася у створенні власної кар’єри. У чому ваше життєве кредо сьогодні? — Кредо міняється разом із життям людини – це нормально, головне – не міняти моральних принципів. Вважаю, що треба за будь–яку справу братися з розумінням її суті та вміло проводити її до завершення. Я служу своєму народові й Україні. Думаю, що у цій великій справі щось зробив, але про це — судити людям.
