ПРОБЛЕМИ МАТЕРІВ-ГЕРОЇНЬ ТРЕБА ВИРІШУВАТИ НА РІВНІ ДЕРЖАВИ*

Чим цивілізованіше суспільство, тим більше воно проявляє поваги до материнства, яке заохочується й охороняється. На жаль, українська влада не завжди дотримується цього принципу. Наслідки маємо невтішні. Невпинно знижується народжуваність. За п’ять років Україна втратила майже 1 мільйон громадян. Навіть експерти ООН б’ють на сполох. Вони підрахували: для того, щоб зберегти демографію країни, кожна українка має народити 3-4 дитини. Але в житті все навпаки: більше половини українських родин не мають дітей. Першопричини цього: економічні негаразди, відсутність адекватної соціальної підтримки молодих родин і сімей із дітьми. На цьому тлі справжнім життєвим подвигом, який заслуговує на повагу суспільства, є народження і виховання жінкою п’ятьох та більше дітей. На перший погляд, держава начебто виокремлює таких жінок та навіть надає їм почесне звання «Матерів-героїнь». Але насправді ставлення «чиновницької машини» до них залишається ганебним!


Ігор ЄРЕМЕЄВ, народний депутат України


Наразі в Україні почесне звання «Мати–героїня» присвоєне 71439 жінкам. При цьому ще майже 40 000 осіб очікують на таке визнання. Кожен рік чимало багатодітних матерів похилого віку помирає, так і не дочекавшись від держави пошани, на яку заслуговує. На Волині найбільше багатодітних матерів: в області проживає 12 903 матері–героїні і близько 600 осіб, які не можуть отримати це звання через чиновницькі перешкоди. Добре знаю цю невтішну ситуацію в нашому краї, але вона характерна і для всієї України. Матері-героїні просто героїчними зусиллями «вибивають» статус, на який заслуговують, не кажучи вже про належну їм одноразову грошову допомогу. Таке враження, що тим, хто все ж таки після довгих бюрократичних процедур отримує почесне звання, треба давати ще й орден «За мужність у боротьбі з чиновництвом». Чому маємо таку ганебну ситуацію на рівні держави?
По-перше, не визначено законодавством послідовного механізму внесення та розгляду клопотань та подань про присвоєння почесного звання. Як наслідок, ускладнюється взаємодія органів державної влади та органів місцевого самоврядування. На рівні області чиновники мають свої вимоги до документів, на рівні Адміністрації Президента – свої.
По-друге, взагалі не встановлено конкретних термінів розгляду клопотань про присвоєння почесного звання «Мати–героїня» на різних рівнях, а також термінів розгляду заяв про виплату одноразової винагороди. Таким чином, цей процес розтягується на довгі роки.
По-третє, не існує єдиного чіткого переліку документів та відомостей, які необхідно надати жінці, котра народила та виховала до восьмирічного віку п’ять і більше дітей, для присвоєння їй звання «Мати–героїня». Це призводить до упередженого ставлення, коли посадові особи вимагають подання купи додаткових документів та зайвих довідок.
Наразі чинне законодавство, що так чи інакше стосується надання почесного звання «Мати–героїня», спирається на застарілий Указ Президента №476/2001 та постанову уряду від 11.07.2011 р. Отже, зрозуміло, що існує потреба в прийнятті єдиного Закону «Про надання почесного звання України «Мати–героїня», який би передбачав на загальнодержавному рівні:
1. Запровадження мінімального переліку документів, необхідних для отримання цього статусу. До нього мають входити: паспорт, копія свідоцтв про народження дітей, свідоцтво про смерть (якщо дитина померла), характеристика на дитину з місця навчання або роботи.
2. Скасування вимоги законодавством щодо досягнення дітьми       8-річного віку. Отримала жінка свідоцтво про народження п’ятої дитини – має право подавати документи на отримання почесного звання.
3. Затвердження безповоротності присвоєння звання «Мати–героїня», якщо діти досягли повноліття. Зараз на практиці зустрічаються прецеденти, коли літніх матерів–героїнь, які виховали 5-12 дітей, позбавляють цього почесного звання через те, що одна дитина має судимість чи відбуває покарання в місцях позбавлення волі. Тож мати не повинна відповідати за дії своєї повнолітньої дитини!
4. Встановлення чітких термінів: 30 днів — для розгляду наданих документів державними органами і 30 днів — на виплату одноразової матеріальної допомоги в десятикратному розмірі прожиткового мінімуму.
Окрім законодавчого регулювання, існує й інша проблема – державне фінансування виплат матерям–героїням. Наприкінці 2011 року Рахункова палата України оприлюднила такі висновки: «Процедури присвоєння звання «Матері–героїні» та призначення винагороди є непрозорими». Простими словами: гроші, які виділяються з бюджету держави на одноразові соціальні виплати цій категорії жінок, розкрадаються та зникають у невідомому напрямку.
Але чи збирається держава зменшувати борг перед ними? З огляду на державний бюджет-2013 – навряд чи. Наразі маємо на загальнодержавному рівні такі дані: 35 тисяч матерів–героїнь потребують виплат одноразової допомоги від держави на загальну суму 385 мільйонів гривень. У державному масштабі ця цифра не така вже й велика, щоб перетягувати борги з року в рік. Адже у бюджеті дивним чином знаходяться гроші на утримання Кабінету Міністрів, Верховної Ради і Президента в розмірі 2,4 млрд гривень! Є кошти для МВС — 15 млрд гривень, з яких уже витрачено 150 млн грн на придбання елітних автомобілів та 28 млн на закупівлю паперових бланків. Також передбачені видатки у розмірі 50 мільйонів гривень на будівництво житла для службовців управління державної охорони, тобто структури, яка охороняє чиновників вищого рангу. Натомість у Державному бюджеті України на 2013 рік для матерів–героїнь виділено ще менше грошей, ніж торік. Так на одноразові виплати чотирьом категоріям осіб: матерям–героїням, інвалідам, непрацюючим малозабезпеченим особам та особам, які постраждали від торгівлі людьми, знайшлося лише 364 млн гривень. Скільки з них отримають матері–героїні – не зрозуміло.
Цілком очевидно, що державний бюджет-2013 потребує суттєвого корегування у статті видатків щодо соціальних виплат. З огляду на це треба прийняти проект Закону, який вже знаходиться на розгляді у Верховній Раді. Він стосується внесення змін до державного бюджету на цей рік та пропонує істотно скоротити витрати на органи державної влади, а зекономлені кошти у розмірі понад 1 млрд гривень скерувати на збільшення соціальних виплат інвалідам, матерям–героїням, непрацюючим малозабезпеченим особам. Треба також законодавчо закріпити, щоб протягом 2013 року борг у розмірі 385 млн гривень держава повернула матерям–героїням у повному обсязі.
***
Такий план законодавчих дій є чітким і зрозумілим. Його треба виконати навіть в умовах проблемної та незлагодженої роботи Верховної Ради. Причому, навколо законодавчого питання щодо врегулювання статусу «матерів–героїнь» закликаю об’єднатися депутатів незалежно від політичних уподобань. Адже ми всі маємо матерів, у серці кожного з нас має бути синівська пошана до цих жінок. Матері–героїні уособлюють споконвічні родинні цінності, які близькі й зрозумілі кожному українцю. Тож маємо зупинити деградацію держави і зберегти в українському суспільстві повагу до материнства та материнського подвигу.