Сенат Польщі ухвалив заяву з приводу 70-річчя Волинської трагедії, в якій події 1943-го названо «етнічною чисткою з ознаками геноциду»...
Сенат Польщі ухвалив заяву з приводу 70-річчя Волинської трагедії, в якій події 1943-го названо «етнічною чисткою з ознаками геноциду».
Василь РОГУЦЬКИЙ
На думку польських сенаторів, таке визначення Волинської трагедії можна обґрунтувати тим, що події мали організований масовий характер і супроводжувалися жорстокістю. У заяві, яку назвали «У 70–ті роковини Волинського злочину», йдеться про те, що 9 лютого 1943 року нападом загонів УПА на волинське село Паросль «розпочалася брутальна акція фізичного знищення поляків, яку проводила бандерівська фракція Організації українських націоналістів та Українська повстанська армія». У документі сказано, що жертвами антипольської акції УПА стало приблизно 100 тисяч поляків. Документ підкреслює, що пам’ять про загиблих на Волині поляків «повинна назавжди стати частиною польської історичної свідомості». Варто, однак, відзначити, що сенат не підтримав пропозицію депутатів з опозиційної партії «Право і справедливість» використовувати у заяві термін «геноцид», а також встановити «День пам’яті мучеництва кресов’як». Сенатори також зауважили, що в українсько–польських відносинах мали місце й події, які не роблять честі полякам. У цьому контексті згадано несправедливу політику щодо українців Другої Речі Посполитої (1918—1939) і збройні акції поляків проти українців упродовж 1943—1945 років. При цьому наголошується, що не можна ставити знак рівності між цими подіями і злочинами проти поляків. Радіо «Свобода» повідомляє, що напередодні зі спікером сенату Боґданом Борусевичем зустрічався екс–президент України Леонід Кравчук. Він переконував польських політиків не використовувати у заявах із приводу 70–річчя Волинської трагедії термін «геноцид» — Геноцид — це сплановані дії держави, — зазначив Кравчук. — У 1943 році Україна не мала держави і державних механізмів, якими могла б здійснити геноцид. Давайте не будемо відкривати скриньку Пандори, не будемо псувати наших стосунків. Попри те, що заява сенату виявилася дещо м’якшою, ніж передбачалось, її навряд чи можна розглядати як крок у дусі формули «пробачаємо і просимо вибачення». Назагал у польському суспільстві панівною є думка про поляків лише як про жертв цього кривавого конфлікту. Вояків Армії Крайової, Батальйонів хлопських та інших розглядають як захисників мирного польського населення, яких треба вшановувати. А їхні злочини проти українців подають як вимушені відплатні акції у відповідь на українську агресію. Деякі польські історики використовують навіть таке абсурдне формулювання, як «попереджувальні відплатні акції». Нема єдності й щодо кількості жертв конфлікту. Польські історики переконують, що внаслідок етнічних чисток життя втратило 100—130 тисяч поляків і 5—15 тисяч українців. Натомість в Україні говорять про кілька десятків тисяч убитих поляків та понад десять тисяч українців. Українська сторона наполягає на взаємній відповідальності за злочини, обопільному прощенні. Український історик Володимир В’ятрович пропонує розглядати Волинську трагедію в контексті «Другої українсько-польської війни». На його думку, вона почалася 1942-го зі збройних сутичок на Холмщині й закінчилася 1947 року акцією «Вісла», коли українців масово виселили з їхніх етнічних земель. — Обидві сторони проводили як наступальні, так і захисні дії. Іноді їхні зіткнення перетворювалися на тривалі фронтові бої, як це було, до прикладу, навесні 1944 року на території Холмщини. Головною метою обох сторін у цьому протистоянні було встановити власний контроль над спірними територіями. Для цього чинилися напади на населені пункти, іноді знищувалося цивільне населення, яке вважали можливою перешкодою для реалізації цих завдань, — зазначив історик. Відомий британський історик Норман Дейвіс теж називає неправильним підхід, коли лише поляки розглядаються як жертви, адже жахіть зазнали представники кожної сторони. — УПА мала блискучі сторінки історії, — каже він. — Не визнавала ні Гітлера, ні Сталіна і намагалася воювати на кожному з обох фронтів. Війна розпалила насильство з обох сторін. Так як не всі українці, так і не всі солдати УПА відповідальні за злочин. І не тільки поляки є жертвами… Не можна шукати одного винуватця. Треба покірно прийняти, що так було, і намагатися зрозуміти всі чинники. На жаль, на відміну від Польщі, Волинська трагедія не стала загальноукраїнською темою. Вона ніби стосується лише Волині чи Західної України. Так само у минулому — і спільні примирливі заяви українського та польського парламентів щодо цієї трагедії. Зрештою, чого сподіватися від теперішньої нашої влади, якщо деякі члени правлячої партії готові засуджувати будь–що зі словом «український»? Тож кожна із сторін і далі дрейфує в бік своєї «правди». Це не посварить українців з поляками, але осад може залишитись. А як казав польський режисер Єжи Гоффман, від українсько–польських конфліктів завжди вигравала третя сторона.
