МАРАЗМ НИЦИХ І ЗМОВА ВОРОГІВ

У нелегкий для України час вибору політичного курсу — Захід чи Схід — 147 громадян незалежної України, ницих духовно і національно, зі званням народного депутата (!) від Партії регіонів і Комуністичної партії України, звертаються до польського сейму визнати події 1943 року на Волині як «геноцид поляків». Це ніж у спину Україні і маразм політичний

Андрій БОНДАРЧУК, народний депутат України І скликання, письменник, журналіст



Серед отих каїнів нема волинян, або тих, хто вивчав цю вкрай заплутану, заполітизовану проблему, знає історію взаємовідносин двох народів. Регіонали, які у Верховній Раді сплелися з комуністами, голосують або за жестом руки махайла Чечетова, або за принципом кориди, коли бик миттю кидається на червоне. Саме в такій ситуації опинилася опозиція, особливо фракція ВО «Свобода».
Сумніваюся, чи хтось із 147 підписантів замислювався над можливими наслідками такого документа. Перший Президент незалежної України Леонід Кравчук назвав це зрадою. Не можу погодитися з ним. Зрадити може той, хто комусь служив. Ті ж, хто надіслав цей пасквіль, Україні не служили, не служать і не збираються. У них інша мета і патологічна ненависть до всього, що стосується національних інтересів України, її правдивої історії. І вчинок їхній — це вчинок ворогів України.
Зрозуміло, людина з розумовою патологією юридично неосудна, але морально — так! А те, що цей міжнародний документ підписувався саме в такий спосіб і цими людьми, свідчить його зміст, який в разі врахування польською владою міг викликати катастрофічні наслідки для України. Підписанти, ясна річ, хотіли, аби ОУН — УПА поляки визнали злочинною (хоч це була армія мужніх, справжніх патріотів України), бо вона спричинила «геноцид поляків».
Даруйте, україноненависники, хіба історії відома якась політична сила, що розплачувалася за геноцид? Націонал–соціалістична партія, яка породила Гітлера і геноцид євреїв, хіба платила контрибуцію Ізраїлю? Так, вона була заборонена. Але згідно з рішенням міжнародного суду Німеччині як державі довелося виплачувати величезні суми. То ви цього хотіли для України, нешановані? Логічно виходить, що так. На щастя, вашу підленьку стукацьку послугу Польща відхилила, бо від неї тхне ницістю. Ідейні соратники тих, хто в Катині розстріляв цвіт польської інтелігенції, з чиєї згоди з Гітлером Польща мала зникнути з карти, нині в її особі шукають спільника.
Дуже важлива обставина: і політики, й історики Волинської трагедії розглядають її відірвано від передумов та причин, що призвели до неї. Вона ж не була спонтанною, їй передували роки і століття! Кривди не раз ставали детонатором кривавих повстань українців. Згадаймо хоча б епоху Хмельницького. Чомусь ніхто з учасників «круглих столів», конференцій, академій, прес–клубів, у публікаціях і передачах ЗМІ, тим більше у дипломатичних стосунках не те, що не акцентують, а делікатно обходять історичний і політичний факт: конфлікти, як і Волинська трагедія, відбувалися на етнічній українській землі, а поляки були в ролі окупантів. Українці підневільними боролися за свої права і свою державу. Поляки — за збереження статусу–кво. Однак нині вояки Армії Крайової — герої, вояки Української повстанської армії у нас не визнані, мов ізгої. Отакий парадокс.
Парадокс другий. У Луцьку президент Польщі Броніслав Коморовський слушно згадав: від конфлікту між двома народами виграє третя сила. Так, саме вона виграла на Волинській трагедії, розсваривши наші народи. У 2003 році, здавалося б у цій проблемі поставлено крапку: обом треба переступити через кривди і взаємно простити. Тим більше, що Польща помітно сприяє нам у просуванні до Євросоюзу. Ось тут, як кажуть, і собака заритий. Адвокатами, агентами цієї третьої сили, «зариблені» багато країн і політичних партій.
Переконаний: лист 147 нардепів і воскресла свідома чи несвідома жадоба деяких польських політиків отруїти наші стосунки, що почали налагоджуватись, — це ланки одного ланцюга, яким хочуть прикувати Україну до Митного союзу.
Не випадковим є і звернення російських та ізраїльських діячів до Євросоюзу, що нібито ВО «Свобода» погрожує російським і єврейським громадянам України. Засвітилася третя сила? Невідомо ж, де, коли, ким були висловлені ці погрози. Але для провокаторів від політики це несуттєво. Головне — запустити качку. А качки летять одна за другою, обдаючи Україну гидотою.
Щойно стихло шумовиння з обвинуваченнями у нібито причетності до знищення тисяч євреїв українця Івана Дем’янюка зі США, який помер на руках у німецьких медиків. Нині розкручують ім’я українця Михайла Каркоця із США, нібито причетного до вбивства поляків у волинських селах Підгайці та Холонів. Звинувачення повні протиріч, але качка запущена, робить свою справу. Україну без будь–яких підстав хочуть представити на міжнародній арені як ворожу, ледь не нацистську державу, від якої треба триматися подалі.
Незабаром, можливо, договоряться до того, що її звинуватять у розв’язанні Другої світової війни. Організатори брехливої кампанії зайшли дуже далеко, шукають чорну кішку в темній кімнаті, де її нема. Чомусь обминають нацистських злочинців у Німеччині і в її колишніх державах–сателітах — Італії, Словаччині, Болгарії, Румунії, Угорщині, Хорватії.
Але є тут і частка нашої вини. Влада України фактично відсторонилася від вивчення причин і наслідків Волинської трагедії. Поляки ж поставили цю проблему на державний рівень. Польській владі болить доля співвітчизників, українській — байдуже. Бо вона неукраїнська за духом. Колись Іван Франко пророче сказав: «Горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими і не приготованими». Так і сталося. Поляки називали явно дуже завищені цифри жертв. Ми мовчали, отже, погоджувалися. І нині мовчимо. Хоча кількість українських жертв набагато більша ніж польських.
Президент Польщі в руйнуванні добросусідських відно­ син звинуватив націоналізм, не деталізувавши лише чий. Але всім відомо, що польський націоналізм виховують змалечку і на державному рівні. Наша ж влада український вбиває.