ЧОМУ «СВОБОДА» ДІЄ ЗА ПРИНЦИПОМ: «А БАБА ЯГА — ПРОТИ»?*

29 жовтня 2012-го голова Партії регіонів Микола Азаров під час прямого включення з офіційного партійного прес–центру в ефірі програми «Велика політика» на телеканалі «Інтер» на запитання, як можна оцінити високий результат Всеукраїнського об’єднання «Свобода», відповів: «Це свідчить про те, що люди розчарувалися у помаранчевих політиках… Цей результат, м’яко кажучи, викликає заклопотаність, це пов’язано зі слабкістю нинішньої опозиції, яка не надала конкретних програм та конкретних ідей, і всю свою політику побудувала на критиці нинішньої влади»

Юрій БОНДАРУК

Повірили «Свободі» і волиняни. Яка ж продуктивність цієї політичної сили у нашому регіоні? Спостерігаючи за діяльністю рад різних рівнів, наштовхуєшся на думку, що фракції «Свободи» діють за принципом: «А Баба Яга — проти!». З цього приводу голова облдержадміністрації і депутат облради Борис Клімчук якось зауважив, що «Свобода», не голосуючи за жодне питання на сесії обласної ради, «не додає впевненості та віри в державу».
— Знаєте, є така гумористична приказка: «Хочеш працювати? Ляж поспи і все мине», — каже депутат Луцької міської ради від фракції Партії регіонів Іван Смоленг. — У «Свободи» щось схоже. Річ у тім, що вони бояться брати на себе відповідальність за конкретні рішення, оскільки так чи інакше такий крок матиме як позитивну, так і негативну оцінку. Той, хто впевнений у правильності обраного шляху, сміливо заявляє про свою позицію. «Свобода» ж обрала значно простіший шлях. Вони кричать про репресії, утиски, піднімають націоналістичні ідеї, які в принципі не варті того, щоб про них говорили під час міської сесії. Я десь ще можу зрозуміти, коли про це йдеться на рівні Верховної Ради. Мені дивно, чому ми ще не приймаємо резолюції про боротьбу з глобальним потеплінням або вимиранням панд, думаю, що з таким успіхом ці пункти теж невдовзі можуть з’явитися у порядку денному міської сесії.
Свого часу депутати–опозиціонери прийшли до висновку, що лучанам для повного щастя потрібно змінити назви вулиць. Байдуже, що половини із запропонованих прізвищ тих, кого прагнуть увічнити, 90% опитаних навіть не чули. Апогеєм стала пропозиція про перейменування вулиці Лазо на вулицю Тимошенко. Хоч статут міста дозволяв давати вулицям назви лише померлих людей. І доки деякі депутати змагалися у вмінні догодити «Залізній леді» та демонстрували, чия демократичність демократичніша, інші рахували, у скільки громаді обійдеться чергова вистава у міськраді. На думку тих, хто народив таке рішення: «Вона (Тимошенко) надихає нас боротися проти окупації влади, в тому числі і місцевого самоврядування». Про перейменування вулиць було прийняте рішення більшістю, а потім стільки листів надійшло від людей із протестами, що довелось відкладати. Не на часі це! Треба все добре було обдумати, обговорити з громадою.
Подібна ситуація і з визначенням місця для встановлення пам’ятника Степану Бандері біля Палацу урочистих подій у Луцьку. Фракції «Свободи» і «Батьківщини» вирішили просто продемонструвати свою кількісну більшість у міськраді, ось і все. Рішення про пам’ятник вони прийняли дуже швидко. Чого не можна сказати про інші важливі для міста питання. Таким чином, вони спровокували резонанс серед людей. Це рішення було на зразок асфальтовкладальника, або ж інакше кажучи — демонстрація сили. Його протиснули. «Свобода» мотивувала доцільність монумента біля РАГСу тим, що Бандера був хорошим сім’янином і мав багато дітей!
Хоча було зібрано понад 3000 підписів проти встановлення монумента біля РАГСу. Активістам від Партії регіонів, які працювали під час цієї акції, організатори дали чітку вказівку не вступати у бійки, не дискутувати, не агітувати — все має бути мирно й об’єктивно.
Але до пункту зі збору підписів, який стояв у центрі, підійшов гурт людей разом із депутатом міської ради від «Свободи», які почали погрожувати тим, хто збирав підписи. Сказали, що спалять намети, якщо вони не припинять. Голова Луцької міської організації Партії регіонів Іван Смоленг каже, що коли він під’їхав, щоб поцікавитися ситуацією, йому доволі конкретно повідомили про свої подальші дії, якщо акція триватиме й надалі. «Підвісимо на березі, спалимо машину. Жити ти в Луцьку не будеш!» Ось така демократія… До речі, за день до того один із цієї компанії підійшов і почав шматувати бланк із підписами, згодом інцидент знову повторився.
Учасники антифашистського мітин­ гу 14 травня 2013 року в Луцьку наголосили у резолюції: «Ми не сприймаємо антидемократичні, аморальні, шовіністичні та нацистські по суті гасла і заклики «Свободи», що підтримуються усіма «опозиціонерами». Творчо переосмисливши нацистські заклики часів третього рейху, доморощені націоналісти на всю країну оголосили «смерть ворогам нації», до яких публічно зарахували своїх політичних опонентів, людей, що говорять на іншій мові, сповідують іншу точку зору, інші погляди і життєві цінності». Така ситуація, на переконання голови Волинської обласної організації Партії регіонів Олександра Башкаленка, змусила європейських депутатів зробити відповідні категоричні заяви про неприйняття і різке засудження діяльності націоналістичної партії ВО «Свобода», чиї расистські, антисемітські та ксенофобські погляди суперечать фундаментальним цінностям і принципам ЄС. А голова облдержадміністрації Борис Клімчук заявив: «Можливо, їм потрібні потрясіння, але нам потрібна велика європейська Україна і ми досягнемо цієї мети!».
Пригадується, як лідер волинської «Свободи» Анатолій Вітів під час сесії облради встав і поскаржився, що його колегам зараз важко живеться, мовляв, репресії, утиски… (це вкотре була доволі абстрактна заява — ані конкретних прикладів, ані прізвищ). Один народний обранець більш точно змалював панові Вітіву реалії сьогодення «загнаних опозиціонерів». Адже «Свободі» за часів Партії регіонів стало жити значно краще: її партійці сидять у дорогих ресторанах, п’ють дорогу каву, кажуть, навіть збори їхньої фракції відбуваються в одному з найдорожчих закладів міста. Тому коментарі зайві. Авжеж, говорити про репресії простіше. Кожен повинен відповідати за свої дії. Не потрібно баламутити простих людей, прикриваючи білим простирадлом доволі непривабливу внутрішню реальність нинішньої опозиції.
У Луцьку 28 вересня 2011-го за хабарі затримали директора комунального підприємства «Луцький спеціалізований комбінат комунально–побутового обслуговування», депутата облради від ВО «Свобода» Олександра Вікторова. В пресі навіть дебатувалося питання, чи не з політичних міркувань «наїхали» на нього правоохоронці. «Свободівця» обвинуватили у тому, що впродовж 2009—2011 років самостійно та за попередньою змовою із майстром одержував хабарі від громадян за виділення місць під поховання їхніх близьких на міському кладовищі в селі Гаразджа Луцького району. Тоді ж були виявлені місця з фіктивними могилами, які залишали під сімейне поховання. Народному обранцю інкримінували також привласнення коштів спецкомбінату. Апеляційний суд області апеляцію Олександра Вікторова задовольнив частково: виключив з обвинувачення — вимагання хабара, і призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. Однак суд не передбачив тримання під вартою, тож Олександр Вікторов «накивав п’ятами»…
Якщо хтось «на низах» спробував «погріти руки» на покійниках, то про життя «верхів» красномовно свідчить минулорічний скандал, пов’язаний із поїздкою Олега Тягнибока в Америку. У багатьох виникло питання, чому до «робочої поїздки» головного «свободівця» були причетні його дружина й діти. І чи бува не за рахунок внесків ВО «Свобода» пан Тягнибок дозволив собі сумнівний вояж ціною в 200 тисяч гривень. Коли постає питання, аби знову увіковічнити когось у камені, «свободівці» виставляють намети зі скриньками для внесків на пам’ятник черговому герою. Незрозумілий вояж є набагато пріоритетнішим за виконання патріотичних обіцянок?! Прохання допомоги в Америки є щонайменше алогічним на фоні постійних заяв «Свободи» про самодостатність української нації, а особливо «нових» лідерів, «справжніх» патріотів України, які ніколи не стоятимуть ні перед ким на колінах, не проситимуть допомоги і нікому нічого не будуть винні. Невже ціна такому «патріотизму» — 200 тисяч гривень?
«Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить націю, коли ми самі нацією не схочемо бути», — писав колись В’ячеслав Липинський. А збудувати країну з високорозвиненою економікою і гідним соціальним захистом людей — справа не з легких. Для цього потрібні ґрунтовні економічні реформи, консолідація суспільства, усвідомлення того, що поступ залежить від кожного українця.


На фото: Битися в парламенті легше, ніж виводити з кризи економіку.