ЧОМУ ЛУЧАНАМ НЕ ДАЛИ ШАНСУ БУТИ ГОСПОДАРЯМИ У МІСТІ?*

Депутати міської ради на останній сесії «провалили» Програму сприяння органам самоорганізації населення. Недалекоглядні обранці знехтували інтересами більш як 50 тисяч лучан, позбавивши їх реальної можливості впливати на розподіл бюджету в місті і таким чином покращити стан доріг і комунікацій у своїх районах...

Катерина ШКЛЬОДА


Мова йде про проект міської Програми сприяння діяльності та розвитку органів самоорганізації населення (ОСН) Луцька на 2013 — 2016 роки. Якщо коротко, то Програма, серед іншого, передбачала обов’язок влади фінансувати ремонт доріг, водопроводів та інших комунікацій за умови, що лучани — члени об’єднань — самі частково вкладатимуть гроші у такі ремонти.
«Так це ж схема діяльності ОСББ!» — скаже вдумливий читач. Це справді так. З тією лише різницею, що у згаданій вище Програмі йдеться про створення об’єднань на територіях приватної забудови. Адже не секрет, що дороги і комунікації в таких районах потребують капітального ремонту не менше, ніж райони з багатоквартирними будинками. Чому ж міські депутати не захотіли затверджувати Програму, яка тільки на один 2016 рік передбачала 3 мільйони гривень з міського бюджету на потреби таких об’єднань?

ЖИТЕЛІ ПРИВАТНОГО СЕКТОРУ — НЕ «ДРУГИЙ СОРТ»
На це питання ініціатор Програми, депутат міської ради Роман Бондарук відповів так: «У Луцьку давно й успішно працює затверджена радою Програма сприяння розвитку ОСББ. Успіхи міста в цьому напрямку визнав уряд. Принцип тут головний: всіляко підтримувати ініціативу лучан, об’єднуватися і брати контроль над комуналкою у свої руки. Зараз є хороший стимул для цього — влада обіцяє фінансування, але тільки тим, хто створить ОСББ».
Тим часом мешканці приватних садиб позбавлені можливості брати участь у цьому процесі. І таких у місті — чверть населення!
«Тому створення органів самоорганізації населення, — продовжив Роман Бондарук, — так званих вуличних та квартальних комітетів, дало б можливість отримати дієвий механізм для заміни водомереж, дорожнього покриття тощо. У Вінниці, наприклад, тільки з приватного сектору таким чином залучили близько 2,2 мільйона гривень».
Окрім можливості отримати додаткові гроші для вирішення комунальних проблем, Програма могла б відіграти ще одну важливу роль: дати можливість лучанам, взявши участь у фінансуванні ремонтів доріг і комунікацій, відчути особисту відповідальність за їхній стан та контролювати його в подальшому. Іншими словами — стати господарями не тільки своєї садиби, а й вулиці.
Про це, зокрема, говорив на сесії міської ради її секретар Григорій Пустовіт: «У Рівному діяв схожий проект: міський бюджет, мешканці і грантодавці спільно фінансували капітальний ремонт деяких комунальних об’єктів. Проект завершився, але цей принцип — мешканці контролюють і вимагають — залишився».

ЧОМУ ДЕПУТАТИ ПРОТИ?
Спробую виокремити деякі претензії, якими обранці громади аргументували своє небажання підтримати Програму сприяння ОСНам на сесії міськради 29 липня.
Претензія №1: Фінансувати ремонт доріг і комунікацій має право тільки міський бюджет, а не жителі міста. Юрій Вега, представник ВО «Свобода», наприклад, вважає: «Все, що за межами садиби, — компетенція органів місцевого самоврядування». Його підтримав представник групи «Рідне місто» Анатолій Бірюков: «Якщо на якійсь вулиці є проблема з каналізацією, електромережами, освітленням, то я думаю, що це має вирішуватись із місцевого бюджету!» Але чи вистачить грошей у міській казні, аби відремонтувати всі дороги і комунікації приватного сектору? Чи не зобов’язана влада шукати додаткові джерела для фінансування цих потреб? Якщо послухати згаданих депутатів, то треба сидіти, склавши руки, і покірно чекати з моря погоди. Можливо, через 100 років гроші нарешті з’являться, і тоді дійде черга і до якоїсь дороги, водогону чи каналізації…
Претензія №2: Органи самоорганізації населення — ще одна непотрібна «бюрократична надбудова». Такий вислів, зокрема, вжив депутат Сергій Сівак (ВО «Свобода»). Схоже, він не зовсім добре розуміє значення слова «бюрократ», приписуючи його органам самоорганізації, які, як ніхто інший, зацікавлені в ефективній роботі й економії коштів. Уже згаданий депутат Юрій Вега вжив з цього приводу ще абсурдніший термін — «колгоспи», наголосивши: «Мешканці приватних садиб поки що незалежні, і не треба їх у ці «колгоспи» затягувати». А депутат Анатолій Бірюков і взагалі заявив: «Якщо хочете збирати з людей гроші на ремонт дороги — збирайте з добровольців. Нащо ще щось створювати…» Цікаво, чи багато таких добровольців знайшов би Бірюков?
Претензія №3: Програма недосконала і потребує доопрацювання. На цьому наголосив депутат Анатолій Пархом’юк, заявивши, що не варто голосувати за Програму, у якій не виписаний процес розподілу грошей між ОСНами, немає порядку створення конкурсних комітетів. До нього приєднався секретар ради Григорій Пустовіт, вирішивши нібито «захистити» честь лучан: «Я ніколи не буду голосувати за Програму, у якій написано, що стримуючим фактором розвитку ОСН є недостатній культурно–освітній та виховний рівень населення. Ну слухайте, у нас розумні люди і виховані!»
Пархом’юку, Пустовіту та іншим незгодним нагадали: текст Програми поданий у раду два місяці тому! Кожен депутат мав можливість прочитати, оцінити і повідомити свої зауваження. А те, що цього ніхто не зробив, наштовхує на думку: чи справді депутатам так важливо не образити розумних, вихованих, але чомусь позбавлених можливості впливати на бюджетні процеси лучан, чи за цим стоїть елементарна байдужість до їхніх проблем?

«НЕ ЧИТАЛИ, АЛЕ ЗАСУДЖУЄМО!»
Ситуацію, що панувала в сесійній залі, вдало описав депутат Андрій Осіпов, який згадав крилатий вислів: «Пастернака не читав, але засуджую». Справді, жоден із обранців, які висловилися проти, не заперечив важливості програми, адже вона спрямована на те, щоб зробити лучан активнішими і відповідальнішими. «Хіба хтось із присутніх у залі не розуміє, що програма є революційною у підвищенні рівня відповідальності громади і у виробленні принципів солідарності? Хіба ви не розумієте, що не існує іншого законного механізму залучення грошей громадян на загальноміські потреби?» — говорив Осіпов.
Позиція Романа Бондарука та інших прихильників Програми була конструктивною: «Вважаєте текст недосконалим — доопрацьовуйте його!» На це давалося два місяці. Така можливість є ще й зараз, якщо Програму прийняти «в цілому» і до наступної сесії внести всі необхідні поправки! Логічно? Так. Проте депутати не підтримали Програму. Тоді Роман Бондарук нагадав колегам у сесійній залі сумний досвід будинку на вулиці Рівненській, 109. На його думку, саме пасивність мешканців, сподівання на те, що «хтось прийде і залатає тріщини», стали однією із причин обвалу восьми квартир. Зрозуміло, що звичка сподіватися на когось — наслідки 70–річного панування радянської системи, де заперечувалося будь-що приватне. Але зараз — інший час. Сьогодні влада як ніколи мусить пробуджувати ініціативу людей, заохочувати їх відстоювати свої інтереси. Натомість хороший шанс покращити життя лучанам знову втрачено. 


На фото: У міськраді не прислухалися до пропозиції щодо реального покращення життя в обласному центрі.