Із гордістю говорить спадковий рожищенський пасічник Анатолій Волощук (на фото)...
Із гордістю говорить спадковий рожищенський пасічник Анатолій Волощук (на фото)...
…Місцину поміж селами Студині Рожищенського та Кисилин Локачинського районів можна назвати ідеальною для мандрівної пасіки. Міркуйте самі: зручна улоговина, польова дорога, якою рідко хто їздить, а довкруги — 150 гектарів духмяної гречки. Саме тут Анатолій Волощук вишикував стрункими рядами 80 своїх вуликів
Сергій НАУМУК
—У нас мало поширені мандрівні пасіки, бо з ними більше клопоту. Зате мед мої бджілки–трудівниці збирають чотири рази за сезон! Спершу маю травневий, коли цвітуть садки. Потім — з ярого ріпаку. Нині бджоли десантують на гречку. А до кінця сезону вивезу їх на інше поле, де через погодні умови гречку посіяли значно пізніше і вона ще не цвіте, — розповідає, крокуючи вздовж вуликів. Усі вони пронумеровані, на кожен є щоденник, родовід матки. Анатолій Волощук каже, що взявся пасічникувати доволі пізно. Вийшовши на пенсію, міг би насолоджуватися життям, проте вирішив докласти сил до створення пасіки. Напевно, це родинне, адже його дід по матері Григорій Матвійчук свого часу також був бджолярем. Про нього нагадує борть 1875 (!) року виготовлення. Ще одну виміняв. Тож тепер на подвір’ї у Волощуків дві старовинні колоди — так колись називали довбані вулики. — Борті — це для душі. Щоб можна було подивитися, як наші діди пасічникували. Колись у бджіл не було стільки хвороб, як нині. З одного боку, добувати мед із борті менш зручно, ніж із сучасного рамкового вулика. З іншого — можна бути абсолютно впевненим, що маєш не лише мед, а й чистісінький віск. Бо тепер до вощини можуть додати й парафін, — поділився досвідом пан Анатолій. Напередодні Дня пасічника, який відзначають 19 серпня, на Спаса, господар разом із помічниками почав качати мед. Один за одним обходять бджолині будиночки і виймають рамки. Дві медогонки вивільняють цілющий волинський нектар із стільників. Гречаний мед завжди темний, але цього разу колір продукту нагадує дьоготь. З найкращих вуликів господар бере до 40 кілограмів цілющого продукту, а далі фасує його у зручну для покупця тару. Каже, що вже має замовлення: покупці добре знають мед із логотипом «Пасіка Волощука». За три дні весь мед буде викачано, і бджоли знову активніше збиратимуть нектар на волинських полях. Місцеві аграрії, каже пасічник, охоче приймають його «мандрівницю», бо від такого сусідства суттєво зростає врожайність. Хоча трапляються й такі, що найперше питають, скільки дасть меду. Про плату власникам пасіки, як це є у цивілізованих країнах, поки не йдеться. А наостанку Анатолій Волощук поділився планами на майбутнє. Найперше хоче разом з однодумцями досадити акацій у рожищенському «Бджолиному раю». Є й ще одна задумка — створити лісову пасіку, щоб бджоли збирали мед тільки з лісових культур. Цьогоріч уже пробував вивозити вулики в діброву, але знайшлися ласі до чужого майна люди. Тож Анатолій Григорович обмірковує, як організувати все наступного року. Віримо, що це йому таки вдасться, і вітаємо з професійним святом — Днем пасічника.
