Російську у потязі сполученням “Ковель — Сімферополь” я почула значно раніше, ніж сподівалася...
Російську у потязі сполученням “Ковель — Сімферополь” я почула значно раніше, ніж сподівалася.
— Паспорта не надо, у вас фамилия красивая и лицо доброе, — каже провідник на пероні у Луцьку. На цього вихідця із Волині, видно, добре вплинули русифіковані міста. Пізніше він розповість, що живе в одному із міст нашої області, а навчався в Дніпропетровську. У вагоні пропонує свої послуги: від “принести чай” до “домовитися за місце назад, якщо нема квитка”. Спілкується і російською, й українською, залежно, хто як звертається. Провідник захоплено розповідає про прочитані книжки і свою маму-вчительку української мови і літератури. Хвалить світових класиків і критикує сучасних українських авторів, які пишуть “з матюками”. Коли довго дискутуємо з ним про те, в кого ж насправді була закохана булгаківська Маргарита, аргументує свою думку цитатами. Вже на виході цікавлюся, чому ж говорить російською. — А что вы хотели? — кидає трохи ображено. — Можу й англійською, як треба. Мова для мене — бізнес і робота.