Ровесникам нашої Незалежності 22 роки. Це діти, народжені 1991-го. Я називаю їх покоління-22...
Ровесникам нашої Незалежності 22 роки. Це діти, народжені 1991-го. Я називаю їх покоління-22...
Костянтин ГАРБАРЧУК, спеціальний кореспондент газети «Волинь–нова»
Серед них є дівчатка на ім’я Маріанна — на честь головної героїні бразильського серіалу «Багаті теж плачуть». Коли він йшов по телебаченню, то життя на вулицях завмирало. Їхні мами, затамувавши подих, стежили за любовними пристрастями у далекій і загадковій Бразилії. Саме тоді наша новостворена країна перетворилася на суцільний базар і винахідливі інженери сконструювали двоколісний візок для перевезення вручну вантажів – «кравчучку», таким чином увіковічнивши першого Президента незалежної держави (цими серпневими днями, до речі, в Києві відкрили пам’ятник Бабці із «кравчучкою»). А батькам на роботі замість зарплати давали... шафу чи мішок борошна. Навколо запанував бартер. Зате ці дітки, навіть міські, знають смак домашнього хліба, який випікала мама чи бабуся в газовій духовці. В їхньому дитинстві батьки читали казки при свічках, але не тому що прагнули романтики – просто тоді щовечора вимикали електроенергію і Україна поринала у темряву. Ці діти ще пам’ятають смак яскравого хімічного напою «Юпі» і переконливий рекламний слоган: «Просто додай води!». Покоління-22 не скаже, який вигляд мали купоно–карбованці, зате вони називають правильно українські гроші гривнями, на відміну від старших людей, які не можуть витіснити зі своєї свідомості радянських рублів. Вони ще не навчилися вимовляти всі букви, зате вже добре розрізняли марки машин. Адже саме у середині 1990–х Україну заполонив іноземний автомобільний мотлох зі звалищ всієї Європи. Коли дітки йшли у перший клас, сталася обвальна фінансово–економічна криза 1998–го року. Тому їхні батьки змушені були їхати на заробітки в Польщу, Чехію та Росію, щоб прогодувати сім’ю. Помаранчева революція їм запам’яталася яєчним скандалом, «наколотими апельсинами», «американськими валянками» і тим, що батьки поїхали на Майдан. Але після тієї неймовірної ейфорії навіть у дітей почалася депресія. Її наслідки страшні: апатія, зневіра та песимізм. Добре, що в юності вони швидко минають. Саме вони 2008–го стали першими учасниками освітнього експерименту — зовнішнього незалежного оцінювання. Давайте будемо справедливими — тільки завдяки ЗНО багато талановитих, але бідних випускників стали студентами престижних університетів. І тут їх та їхніх батьків чекала нова глобальна економічна криза, яка ще й досі триває. Це діти, юність яких припала на час вибуху інформаційних технологій, тому вони вже не дивляться телевізор і їх не так легко зазомбувати. Вони слухають музику Вакарчука, а не Поплавського, майже не читають газет, максимум інформації отримують з інтернету і обмінюються нею в соціальних мережах. Більшість з них цього року закінчили виші і тепер активно шукає роботу, частина виїжджає працювати за кордон, з надією повернутися. Деякі вже встигли створити свої сім’ї, живуть на найманих квартирах і мають дітей. Це вже друге покоління. Тобто у нас народилися дітки дітей Незалежності. Переконаний – вони точно будуть жити в справедливій Україні, адже не вірять брехливим політикам та урядовцям. І вважають актуальними слова Блаженного Августина, сказані 17 століть тому: «Держава без справедливості – це лише зграя розбійників». Читачі можуть поцікавитися, звідки я так добре знаю життя цього покоління? Відповідаю: моя донька — ровесниця Незалежності.
