НА БЛАГОДІЙНОСТІ ПОСТАВЛЯТЬ ХРЕСТ?

Петро Дячук — незрячий. Інвалід зору з дитинства і його дружина Валентина. Правда, спершу не бачила на одне око, а два роки тому осліпла й на друге...


Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь-нова»

Але недаремно ж кажуть, що біда сама не ходить: у лютому цього року жінка втратила ще й слух. А це вже катастрофа для незрячої людини, бо тепер вона змушена жити не лише в цілковитій темряві, а й у повній ізоляції від світу звуків. Аби спілкуватися з дружиною, Петро навчив її азбуки Брайля.
— Коли щось запитує, я пишу відповідь Брайлем на картоні або крапками на руці, — розповідає.
До темряви Валентина звикла, а ось до глухоти звикнути не може. У хвилини відчаю каже, що вже краще померти, ніж так жити. Втім, вона має шанс повернути слух. У київському Інституті отоларингології імені Коломійченка готові зробити операцію, але для цього потрібно 517 тисяч гривень. Для сім’ї інвалідів це непосильна сума. Їм би, мріють, знайти хоча б 275 тисяч, аби встановити імплантат на одне вухо.
Частину грошей, заощаджуючи на всьому, на чому тільки можна, вже зібрали. Решту сподіваються назбирати з допомогою доброчинців. Але якщо парламентарі ухвалять зміни до Закону України «Про благодійну діяльність і благодійні організації», то зробити це буде складно. Адже він зобов’язує фізичних і юридичних осіб, які вирішили надати допомогу на понад 850 гривень, оформляти свій альтруїстичний порив і засвідчувати його у нотаріуса. І це в той час, коли весь світ відмовляється від паперового діловодства і переходить на електронний документообіг!
Досі багатьох українців, які цінують свій час, виручав інтернет. З його допомогою перераховували кошти людям, які опинилися у скрутних життєвих ситуаціях, чи благодійним фондам. А новий законопроект загальмує розвиток інтернет–доброчинності, зробить неможливим використання мережі й банківських карток для пожертвувань. Охочі переказати гроші не зможуть це зробити, як раніше, — без відвідувань банків, нотаріусів. А це означає, що сотні хворих, які могли б отримати допомогу на лікування, не дочекаються її, і діти, яким життєво необхідна трансплантація кісткового мозку від нерідного донора, що її не роблять в Україні, не зможуть виїхати за кордон. Бо не кожен доброчинець захоче прийти до нотаріуса, «засвітити» свої паспортні дані. Чимало з них воліє допомагати важкохворим за євангельським принципом: «Хай не знає ліва рука твоя, що робить правиця». Та й для багатьох важливо, щоб подаяння було таємним, а гроші надходили на рахунки хворих анонімно.
Людей, які сподіваються на допомогу милосердних громадян, найбільш обурює, що таку угоду укладають не безкоштовно. За неї треба буде заплатити 150 — 200 гривень. І ці гроші підуть у кишені нотаріусам. Як не парадоксально, про них держава дбає краще, ніж про громадян, яким потрібна допомога.
Якщо законопроект стане законом, то менше допомагатимуть українцям й іноземні благодійники, бо зможуть перераховувати лише до 100 доларів. Коли ж захочуть більше — доведеться приїжджати в Україну і реєструвати угоду в нотаріуса. А це, погодьтеся, знеохотить багатьох бути добрими та милосердними. Адже не в кожного знайдеться час і терпіння на паперову тяганину.
Звісно, українці шукатимуть шляхи, як обійти закон, укладати договори про надання благодійних пожертв на суму до 850 гривень. Але це ускладнить шлях грошей до адресата, забере чимало такого дорогого для важко хворої людини часу. Одне слово, намагаючись вдосконалити доброчинну діяльність, взяти під державний контроль благодійні кошти, автори законопроекту, як кажуть, перегнули палку. Морозових і семиренків, готових підтримувати добрі справи, в Україні небагато. А після ухвалення нового закону їх стане ще менше. Тож приєднуюся до тих українців, котрі виступають проти внесення до порядку денного чергової сесії Верховної Ради аморальних, на мій погляд, норм цього законопроекту. «Шановні панове! — хочеться звернутися до народних депутатів. — Дайте можливість щедрим душею і милосердним людям надавати фінансову допомогу тим, хто її потребує, якщо не хочете робити це самі».