ЧИ МОЖНА КРИТИКУВАТИ ОПОЗИЦІЮ?

Ігор ЛОСЄВ,  публіцист і політолог


 
У нашому суспільстві стали лунати заяви, що треба накласти мораторій на критику опозиції, понад усе — Яценюка, бо, мовляв, іншої у нас все одно наразі немає, як і часу на розкручування іншого кандидата в президенти 2015 року

Натомість останні соціологічні виміри громадських настроїв засвідчують, що Арсеній Петрович — не фаворит виборчих перегонів. Зокрема, рейтинг Віталія Кличка вже сьогодні випереджає і Яценюка, і Януковича. Проте представникам УДАРу не варто впадати в ейфорію, адже у нас — не Норвегія чи Австрія, де вирішальним чинником є вердикт виборців. В Україні рейтинг нічого не означає або принаймні нічого не гарантує. Бо на нас, вочевидь, чекають не вибори в європейському розумінні цього слова, а виборча війна з насильством, залякуванням, беззаконням, об’єднаним тиском силових структур влади на її опонентів. Як казав Сталін, головне не хто голосує, а хто рахує голоси. А рахуватимуть їх ставленики Партії регіонів з усіма наслідками, що звідси випливають. Перешкодити цьому спроможний тільки спільний потужний опір мас і політичних сил.
Яценюка можна оспівувати з ранку до вечора, але чи стане він від того сильним, рішучим, сміливим та авторитетним лідером? Чи стане «тушкована» опозиція монолітно–згуртованою? Хай там скільки кажуть «халва, халва, халва», у роті солодше не буде…
Дехто покладає великі надії на ВО «Батьківщина» та її лідера. Але як такі діячі зможуть подолати потужну Партію регіонів, що вже добре відчула смак майже абсолютної влади й тотального збагачення? Її дуже налякають ці самозакохані балакуни, які ходять вулицями з прапорами, заявами і резолюціями, що ні до чого не зобов’язують? Ситуація в Україні якісно змінилася, бо сформувався і зміцнів авторитарний режим, що швидко еволюціонує в тоталітарний. ПР — це справді добре знайома нам з історії «партія нового типу». Жорстко організована, централізована та дисциплінована, у якій не було тушок, у якій дуже рідко провалюють власні законодавчі ініціативи через недисциплінованість окремих депутатів, у той час як в опозиції це повсякденна проблема. То як наші оптимісти уявляють собі перемогу ТАКОЇ опозиції над ТАКОЮ владою? Залишається хіба що сподіватися на диво…
Слабкість опозиції значною мірою пояснюється її неідеологічністю, тому що це не так партії, як тимчасові, ситуативні, «політичні кооперативи» чи акціонерні товариства, бо об’єднуються там не навколо ідеї, а навколо перспектив приватизації влади у разі перемоги. Тільки ВО «Свобода» є ідеологічною партією. Можна як завгодно ставитися до свободівців, але їхня ідеологія налічує в європейській традиції понад 200 років. А яка ідеологія у ВО «Батьківщина»? Вона називається Юлія Тимошенко. Яка ідеологія в УДАРу? Її назва — Віталій Кличко. Вагання цих особистостей визначають генеральну лінію відповідних партій.
Ситуативні збіговиська активістів під прапорами того чи іншого вождя не можуть компенсувати відсутності нормальних ідеологічних партій. У «політичних кооперативах» панує логіка електоральних «пилососів», тобто наївна віра в те, що ідеологічна невиробленість, невизначеність допоможуть набрати більше голосів. Такий ефект діє тимчасово і вкрай непевно. Ним здебільшого користуються політсили–одноденки. Скільки їх уже було за 20 років… Згадаймо бодай Партію зелених, що на один термін навіть стала парламентською. А потім зникла геть із політичного кону.
То чи треба критикувати опозицію? Якщо вона здатна змінюватися, вчитися й прогресувати, тоді критика піде їй лише на користь. Якщо ж ні, то їй уже ніщо не зашкодить…
Повна версія в журналі «Український тиждень» : http://tyzhden.ua/Columns/50/84290.