ЗДІБНИЙ, АЛЕ ЛІНИВИЙ

Подібні характеристики доводиться чути від учителів батькам багатьох школярів

Звичайно ж, після батьківських зборів дорослі беруться «воювати» з дитячими лінощами: дорікають, карають, контролюють. Та, на жаль, не завжди звертають увагу на те, що їхні нащадки легковажать навчанням, бо не мають мотивації для цієї нелегкої роботи. Вони не розуміють, навіщо їм затрачати стільки зусиль, а простого бажання догодити батькам у цьому випадку недостатньо.
Особливо загострюється проблема, якщо вимоги старших завищені, не відповідають можливостям, здібностям дитини. До того ж замість підтримки, похвали, розуміння батьки постійно сварять, навішують тавро ледаря. Стомившись доводити, що це не так, школяр може змиритися, збайдужіти, звикнути до того, що вчителі і члени родини завжди ним не задоволені.
Що ж робити? Насамперед потрібно знайти для дитини стимул, який допоможе досягти кращих результатів. А для цього необхідно зрозуміти, що насправді цікавить сина чи доньку, що для них важливо. Іноді ми самі з пелюшок привчаємо малюків лінуватися, обмежуючи їхню активність, нав’язуючи свою допомогу, демонструючи недовір’я і брак терпіння. Таким чином стримуємо ініціативу, виховуємо звичку сподіватися на когось, а не на власні сили. Тож і розділяти вину маємо разом із своїми дітьми.