із містечка Устинівка Кіровоградської області до села Буцин Старовижівського району Василь Ільясов...
із містечка Устинівка Кіровоградської області до села Буцин Старовижівського району Василь Ільясов.
Юрій КОВАЛЬ
У МАНДРІВКУ ВИРУШИВ ЩЕ У БЕРЕЗНІ Першу спробу побувати на Волині чоловік зробив навесні, як тільки розтанув сніг. Вирушив у далеку подорож 18 березня. Не злякали його ні заморозки, ні відсутність зелених кормів для коня. Але чим далі, тим більше відчувалися холод і втома. А вже біля смт Вороновиці на Вінниччині мандрівнику з його чотириногим другом, візком і розкладеними на обочині клунками допомагали місцеві жителі та працівники дорожньо–патрульної служби. Інспектори ДАІ дали подорожньому їсти. Замість легшого взуття, що було на ньому, привезли чоботи. Підібрати їх, до речі, виявилось не так просто, адже Василь Ільясов має зріст два метри і носить аж 47 розмір. Сюжети про подорож дивакуватого кіровоградця вийшли в ефірі цілого ряду всеукраїнських телеканалів — СТБ, ICTV, ТРК «Україна». Василь Петрович прокинувся знаменитим, але водночас почалися проблеми зі здоров’ям. Медики запідозрили у чоловіка гангрену і госпіталізували. На щастя, попередній діагноз не підтвердився. Тож мандрівник, підлікувавшись, забрав свого Орлика і повернувся додому в Устинівку.
ПРО ПОЛІССЯ МРІЯВ 20 РОКІВ — Але мене все одно не полишала думка про Волинь. Дуже вже сподобалися ваші люди і природа, — зізнається 57–річний чоловік. — Тут, у Буцині, живе мій земляк Володимир Бандура. Ми з ним майже однолітки, разом росли, дружили. Коли у Володі народився син, він взяв мене за кума. Василь Петрович приїжджав у гості до Бандур після того, як їхня сім’я переїхала з Кіровоградщини на батьківщину дружини. А в 1990 році надумав і собі оселитися у Буцині. Купив хату по сусідству з кумом, влаштувався на роботу у місцевому відгодівельному комплексі, шив людям шапки і валянки, пробував розводити ондатр. Мабуть, так і залишився б на Волині, але у 1993 році батьки попросили повернутися в Устинівку, щоб доглянути їх. Відтоді куми не бачилися і навіть не листувались. Практично нічого не знали один про одного. А в квітні цього року Євдокія Бандура побачила по телевізору сюжет про екстремального кіровоградця і, звісно ж, упізнала у ньому чоловікового друга. Сумнівів не було — це був Василь Ільясов і він точно їхав до них у Буцин! Незважаючи на невдалу першу спробу, кіровоградець надумав здійснити ще один похід на Волинь. Чекав лише, коли із ним розрахується орендар за 6,4 гектара паю, але той заплатив тільки половину обіцяного.
ДОБИРАЛИСЯ З ОРЛИКОМ МАЙЖЕ ПІВТОРА МІСЯЦЯ Василь Ільясов виїхав із Устинівки 23 липня. Найдовші зупинки, що тривали два дні, зробив у Черкаській області та під Житомиром. Тут якраз на Спаса зламався його віз — тріснула гума на колесі. Решту шляху з Житомира до Старовижівського району чоловік пройшов пішки, ведучи за вуздечку свого Орлика. Звичайно, на дивного мандрівника з худим конем, який тягнув двоколісну бричку на погнутому ободі, багато хто звертав увагу. Проте він ні у кого не просив допомоги. 31 серпня у Дубовій Ковельського району його побачив житель Буцина і зателефонував до Володимира Бандури. Той одразу виїхав по свого кума. — Виходить, що загалом я сюди добирався один місяць і вісім днів. За цей час подолав 880 кілометрів, — каже Василь Ільясов. Хату у Буцині, де жив раніше, він продав ще у 1993–му. Щоправда, зараз вона стоїть пусткою, бо люди, які мешкали там після нього, померли. Оселився кіровоградець у свого кума. Назад їхати не планує, хоче залишитися у Буцині. — Шитиму і далі шапки людям, оратиму городи. Якось воно буде. З часом хатину яку куплю, а, може, ще й дружину вдасться знайти, — не втрачає оптимізму Василь Петрович. — Орлик також не пропаде. Без сіна не зимуватиме, — підбадьорює його кум Володимир Бандура.
