Місто студентів та інтелігенції завдяки проросійській місцевій владі дедалі більше заживає слави міста невігласів та україноненависників...
Місто студентів та інтелігенції завдяки проросійській місцевій владі дедалі більше заживає слави міста невігласів та україноненависників. Так, учора Харківська міська рада проголосувала за те, щоб ліквідувати меморіальну дошку одному із найвизначніших українських мовознавців, ученому зі світовим ім’ям, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрію Шевельову...
Василь РОГУЦЬКИЙ
У 1919–1934 роках Харків був столицею Радянської України і, схоже, прагне нею залишатись і надалі. На землі, яка зазнала величезних людських втрат від Голодомору та репресій, і зараз називають сквери на честь Радянської України та святкують на обласному рівні річницю неіснуючого ВЛКСМ. Але це — півбіди. Поряд із поверненням у радянське минуле в півторамільйонному місті й далі заглушують паростки українства. Двічі у Харкові хтось руйнував меморіальну дошку патріарху Української греко-католицької церкви Йосипу Сліпому, встановлену на стіні тюрми, де він сидів. Крім цього, в одному з парків міста невідомі зловмисники уночі демонтували пам’ятний знак на честь УПА. Така ж доля спіткала учора і меморіальну дошку видатному вченому Юрію Шевельову. У грудні цього року відомому уродженцю Харкова виповнилося б 105 років. У рамках відзначення ювілею на 5 вересня було заплановане встановлення меморіальної дошки на будинку в Харкові, де Юрій Шевельов жив 28 років. Дозвіл на це міська рада дала ще у 2011 році. Проте антифашистський комітет Харківщини виступив проти вшанування пам’яті свого земляка. «Антифашисти» звинуватили Юрія Шевельова у підтримці окупантів під час Другої світової війни на тій підставі, що вчений якийсь час писав статті в україномовній газеті «Нова Україна», що виходила за німців. Масла у вогонь підлив голова Харківської обласної держадміністрації Михайло Добкін, який розмістив в інтернеті просякнутий ненавистю до вченого допис: «Юрий Владимирович Шевелев — предатель, пособник фашистов в оккупированном Харькове. Вот он кумир жаданов, варченок, аваковых и прочих», — написав він. У такій напруженій атмосфері громадськість Харкова вирішила встановити меморіальну дошку в «надзвичайному і позаплановому» режимі. Це було зроблено ввечері 3 вересня при світлі автомобільних фар. Добкін знову не змовчав: «Мерзавцы фашистские своему фашистскому мерзавцу доску прибили», — такою була реакція першої особи області на подію. Активісти організувати цілодобове чергування біля пам’ятника. Відповіддю на наміри ліквідувати дошку стали численні листи науковців з усієї України та світу із закликом до влади не робити цього. Зокрема, звернення підписали славісти провідних університетів Європи та Північної Америки: «Звинувачення щодо діяльності професора Шевельова під час Другої світової війни вперше з’явились на початку 1960–х років і походили від КДБ, що намагався підірвати статус цього провідного вченого, паплюжачи його ім’я, — йдеться у ньому. — На жаль, ці старі тактики КДБ знову використовуються в Україні окремими особами. Звинувачення, висунуті у 1960–х роках, були ретельно досліджені численними американськими державними установами та Колумбійським університетом, де викладав професор Шевельов. Усі вони були повністю і однозначно відкинуті». Однак до науковців не дослухались, і вчора Харківська міська рада 65-ма голосами проголосувала за відміну рішення топонімічної комісії про встановлення меморіальної дошки. Проти було лише четверо депутатів, троє утримались. Один з активістів Спілки української молоді Роман Черемський повідомив, що дошку практично одразу після рішення міськради невідомі особи розбили і забрали (на фото). Професор Ігор Муромцев, який особисто знав Шевельова, категорично спростовує закиди у пособництві фашизму. «Він був налаштований проти більшовиків і не приховував цього. Але ідеї гітлеризму були йому такі ж огидні, як і сталінізму», — каже він. А ось цитата із роз’яснення Громадської ради при Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації України: «Щодо позиції ученого під час Другої світової війни слід наголосити: ненавидячи фашизм, Ю. В.Шевельов під час перебування на окупованій території відмовився від статусу «фольксдойча» (на який мав право, бо був сином царського генерала, етнічного німця Шнайдера, який змінив це прізвище під час Першої світової війни), хоч і прирікав цим себе і свою матір на злидні й поневіряння. Не існує жодних документальних свідчень вчинення Ю. В. Шевельовим якихось дій, що їх можна було б трактувати як «посібництво фашистам», а саму легенду про «Шевельова — посібника фашистів» було запущено в обіг у 1960–ті рр. відповідними службами СРСР, які намагалися таким чином нейтралізувати авторитет незалежного українського вченого в академічних колах на Заході». На жаль, у вільній Україні знайшлись такі, що взяли на озброєння методи КДБ. Але ще у 70-х роках, коли в СРСР вийшла брошура, у якій шельмувався Юрій Шевельов, учений сам дав відповідь щодо своєї праці в газеті «Нова Україна». Ось його слова, які нам здаються вичерпними: «Протягом 1941 — 1942рр. я опублікував у «Новій Україні» дев’ять статей. Одна була про становище української мови на радянській Україні. Не можна сказати, на жаль, що ця стаття втратила свою актуальність: історія про «ґ» і про твердість приголосних перед «і» доводить це, якщо доводити треба. Одна стаття була про Гребінчин альманах «Ластівка», одна про Шевченка. Далі були статті про двох письменників, що були заборонені (а один з них, коли не помиляюся, й досі заборонений) в СРСР — Олеся й Черкасенка. Далі була стаття про Потебню як українського вченого. Одна про культуру мови. І, нарешті, дві з поточного життя Харкова — єдині, де я міг би «описувати подвиги» (фашистів. — Авт.) і т. д. Але не описував. Кілька моїх статей були 1942 року відкинені, бо німецький цензор вимагав пронімецьких матеріялів і рішуче заперечував вміщення суто українських. Після того прийшла вимога, щоб у всіх статтях уживати терміну «жидобольшевицький», а не просто «большевицький», і відтоді моя співпраця з газетою припинилася».
ЦИТАТИ ВІД ШЕВЕЛЬОВА: «Три страшні вороги українського відродження — Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини». * * * «Історія культурних зв’язків між Україною та Росією — це історія великої та ще не закінченої війни. Як усяка війна, вона має наступи й відступи, знає перекинчиків і полонених. Історію цієї війни треба вивчати».
ДОВІДКА Юрій Шевельов (1908–2002) — за походженням німець, народився у дворянській родині Шнайдерів (батько змінив прізвище під час Першої світової війни). У 1933-43 роках Шевельов — доцент Харківського університету, викладав в Олеся Гончара. З 1944 року перебував в еміграції. Автор 17 книг та фундаментальних наукових праць про історію слов’янських мов, української мови та літератури. Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Іноземний член НАН України. Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США. Почесний доктор Альбертського, Лундського, Харківського університетів та Києво–Могилянської академії. Свою Шевченківську премію Юрій Шевельов передав одній із харківських гімназій.
