У селі Тагачин Турійського району місцеву водойму орендує не заїжджий бізнесмен, а громада села...
У селі Тагачин Турійського району місцеву водойму орендує не заїжджий бізнесмен, а громада села...
Інна ПІЛЮК
Цьому селу пощастило з озером! Велике, обрамлене очеретом та трав’яним пляжем, воно за дві хвилини ходу від найближчих хат. Навкруги ні лісу, ні комарів. Усі — від малого до старого — влітку хоч раз на день, та неодмінно тут бувають. Коли в області одну за одною почали брати водойми в оренду, небажання віддавати своє озеро в чужі руки несподівано навіть для самих селян згуртувало їхню громаду. Голова Клюської сільської ради Ростислав Калінчак, до якої входить і Тагачин, підтримав ідею самим орендувати озеро: «У матеріальному плані ніби й немає різниці, від кого отримувати кошти за оренду. Але коли жителі села відчувають відповідальність за озеро, коли самі визначають, що б там хотіли змінити і що зберегти, то це велика перевага перед чужим орендарем, який навряд чи зважатиме на думку місцевих жителів. У Турійському районі «свою» оренду ще раніше запровадили в селі Дуліби, намагалися також у Дольську та Кустичах, але до кінця справу не довели. А в нас за діло взявся дуже відповідальний і грамотний чоловік Руслан Гнатюк. За професією він енергетик (працює диспетчером Турійської філії ПАТ «Волиньобленерго»), а за вдачею — вроджений організатор. У тому, що в Тагачині організаційний момент вдався, — стовідсотково саме його заслуга». Почали з паперової роботи. Юридичною особою, яка б могла орендувати водойму, стала громадська організація розвитку села «Добробут», яку три роки тому створили на загальних зборах села. Її головою одноголосно обрали Руслана Леонтійовича. Дотрималися й інших юридичних тонкощів: проголосували за правління, ревізійну комісію, прийняли статут. А далі діяли відповідно до затвердженої законодавством процедури надання об’єкта в оренду. Листи, пропозиції, запити, подання — й обласна рада таки дозволила тагачинському «Добробуту» орендувати озеро впродовж п’яти років. Той факт, що ніхто з селян раніше нічого подібного не робив, не зупиняв тагачинців. Вчилися один в одного, питали, шукали… Першими до спілки увійшли жителі Тагачина, а також його колишні мешканці, які сюди навідуються в гості. Приєдналися згодом і рибалки з сусідніх сіл. Сьогодні в «Добробуті» — 117 членів. Для них визначили суму вступного внеску і щорічного платежу. Перші зібрані гроші практично повністю пішли на виготовлення технічної документації на озеро та прибережну зону, оплату власне оренди. Через рік кошти вже дозволяли провести до берега лінію електропередач, тепер планують освітлити і невелику вуличку, що веде до озера. На порожньому раніше пляжі з’явилися грибочки, під якими можна заховатися від спеки, є й рекреаційна зона — столики та лавки у чималій альтанці. Поряд облаштовано місце для багаття, і хоч юшку, хоч шашлик готуй. Справжньою місцевою гордістю став дерев’яний 30-метровий пірс, який усю минулу зиму будували місцеві хлопчаки під керівництвом того ж таки Руслана Гнатюка. А цього року озеро розбагатіло ще на одну споруду, якої тут ніколи раніше не було, — справжню сцену, навіть з ширмою та кулісами. Випробували її вперше на День молоді. Завідувачка місцевого Будинку культури Іванна Гнатюк власними силами організувала концерт. Селяни, спраглі до культурно-масових заходів, майже стовідсотково прийшли на оте перше свято просто неба. Виявилося, що й без музичних шкіл і танцювальних студій сільські діти виростають справжніми артистами. Подібні дійства організовували і на Івана Купала, і на День Незалежності. Програму доповнили ще й змаганнями з міні-футболу, які в селі кілька років організовує виходець із Тагачина, викладач історії в Нововолинському електромеханічному коледжі Микола Яворський. Умілець на всі руки, Руслан Леонтійович виготовив для спортсменів добротні металеві ворота, а його помічники відгородили частину трав’яного пляжу старими автомобільними шинами — і футбольне поле готове! Селяни розповідають, що ще одне таке поле цілком мало право на існування на пастовні, як називають тут чималий трав’яний луг у центрі села. Пан Руслан його як міг облагороджував, рівняв, деревцями обсаджував, ті ж таки ворота і сюди сам виготовив. Але місцевий фермер без відома громади взяв той луг в оренду, за день тракторами зрівняв усе з землею і виклав просто перед вікнами тагачинців височенні піраміди тюкованого сіна… Такий приклад «чужої» оренди наочно підтвердив селянам правильність їхнього рішення самим керувати тепер уже законно своїм озером. Та й зміни відбулися не тільки в благоустрої. Не змовляючись, тут перестали прати, приганяти на водопій худобу, випускати табуни гусей та качок. Зникли і пластикові пляшки, обгортки з морозива та цукерок, які колись валялися під найближчим плотом. Смітити на своєму березі стало соромно. Збоку може видатися, що це дріб’язкові зміни. Але з чого ж тоді, як не з них, починається спільна турбота і спільна відповідальність?
На фото: Якби не Руслан Гнатюк, хтозна, чи мали б тагачинці озеро.
