На останніх шкільних батьківських зборах класний керівник сина звернулася до присутніх: «Чи варто при всій аудиторії висловлювати не лише позитивні, а й критичні зауваження про ваших дітей?»...
АЛЛА ЛІСОВА , ВЛАСНИЙ КОРЕСПОНДЕНТ ГАЗЕТИ «ВОЛИНЬ–НОВА» У НОВОВОЛИНСЬКУ
На останніх шкільних батьківських зборах класний керівник сина звернулася до присутніх: «Чи варто при всій аудиторії висловлювати не лише позитивні, а й критичні зауваження про ваших дітей?». Деякі мами сприйняли почуте в штики. Їхнім аргументом послужило те, що колись одна вчителька давала надто негативні оцінки кільком школярам, від чого батькам «стало настільки соромно, що вони мало не провалилися крізь землю» Важко було погодитися з думкою, що і про навчання, і про поведінку на уроках та перервах, а тим більше про стосунки дітей між собою – не варто говорити вголос і при всіх. Підлітковий вік – один із найскладніших, коли в дитячих душах формуються як принципи поведінки, так і розуміння добра й зла, справедливості й несправедливості, інших моральних категорій. Мені, наприклад, цікаво, а ще – вкрай важливо знати, як моя дитина ставиться до своїх ровесників, чи не дозволяє собі поводитися зверхньо, не принижує, не ображає інших. Інша річ – як учитель подає інформацію про дитину, в якій інтерпретації та з якими оцінками. Не сумніваюся, що більшість наших педагогів – не лише люди високоосвічені, виховані, а й хороші психологи. Тому далека від думки, що, почувши їхні характеристики, ми почуватимемося приниженими. Хоча коли йдеться про найдорожче – дітей, і це ми здатні перетерпіти. Значно гірше, якщо своїм зауваженням учитель глибоко ранить вразливу й незагартовану дитячу душу. Одна моя знайома завжди казала: «Я вдячна вчителям вже за те, що моя дитина, незважаючи на ті оцінки, які ставлять у щоденнику, із задоволенням іде щоранку до школи. Там, видно, добра аура, їй там цікаво…». Знаємо, що перше речення Євангелії від Івана є таким: «Спочатку було Слово». Саме завдяки силі Божого слова, як розповідається в Біблії, народилася земля, все, що існує на ній, навіть людина. Людство завжди вірило в силу мовленого слова. Ним можна не тільки допекти недругу, а й сильно вразити його, навіть знищити. Але ним можна і зцілити. Особливо велике значення має воно тоді, коли потрапляємо в скрутну життєву ситуацію, коли зненацька звалюється біда… Підтримка, співпереживання, дружня порада тих, хто опиняється поряд, стають тоді справжнім бальзамом. Неспроста в Книзі приповістей Соломонових є така фраза: «Золоті яблука на срібнім тарелі – це слово, проказане часу свого». І де, як не в школі, коли дитина ще наче пластилін, воно має бути мудрим, виваженим, справедливим і неодмінно — вчасним. Щоб застерегти, стримати, порятувати. «Зліпити» Людину. Щоб потім не довелося казати: «Чого Івась не навчився, того й Іван не буде знати».
