ВОЛОДИМИР КАРПУК: «ДИВУЮСЯ, КОЛИ ЯНУКОВИЧА ПОРІВНЮЮТЬ ІЗ МАЗЕПОЮ»

Ми рідко бачили колишнього народного депутата Володимира Карпука на різноманітних політичних ток-шоу. Він каже, що уникав їх свідомо, вважаючи маніпулятивними. Але, не прагнучи телевізійної впізнаваності, Володимир Георгійович у потрібний момент завжди був там, де підказувало сумління. Хто не пам’ятає його закривавленого обличчя після ратифікації сумнозвісних Харківських угод у 2010 році? Тоді у протистоянні з бойовиками Партії регіонів він дістав перелом носа і струс головного мозку.
Останнім часом Володимир Георгійович відійшов від публічної політики. Після закінчення депутатського терміну не повернувся і в медицину. Квартири у Києві не отримав. Живе в Луцьку, де, каже, почувається найкомфортніше. Але уважно стежить за тим, що відбувається навколо. Його міркування про наше суспільство та політиків, якими він поділився під час нещодавнього візиту в редакцію, як завжди, були щирими і відвертими…

Василь УЛІЦЬКИЙ

«У публічній політиці я не міг звикнути до того, що людина може гарно говорити з трибуни, а потім хвалитись: «Ну як я сказав?». Хоча ще хвилину тому цей чоловік висловлював зовсім протилежну думку».
«Часто ми оцінюємо людину за статусом, за посадою, хоча ця посада могла бути здобута за гроші чи після зради. Але неоціненними залишаються ті, хто має отой моральний стержень, не сточений і не підірваний. Часто такі люди – а вони є у кожному селі – набагато вищі, ніж ті, яких зробили знаними телебачення і преса».
«Є тушки, які беруть гроші у парламенті, а є тушканчики – виборці, яких купують за кілька десятків гривень. Але відповідальність перед майбутнім однакова – що в тушки, що в тушканчика».
«Я щодня переглядаю, які реєструють законопроекти. І за ними видно, які інтереси захищає той чи інший нардеп. Пише, наприклад, депутат-олігарх від сільського господарства якийсь закон «на захист села». Але то виявляється не захист простої людини, що має гектар чи два землі, а захист того, хто має тисячі гектарів».
«Люди не люблять слухати правду. Легше знайти якогось зовнішнього ворога і зробити з нього громовідвід. Але так будувати свій життєпис – неправильно і безвідповідально».
«Треба мати мужність піти, якщо бачиш, що твоя команда не здобула підтримки, а не створювати ще якусь партію під себе лише для того, щоб говорити, що я – великий лідер, керівник».
«У політиці не поступався у великих, принципових речах. Але жалкую, що інколи змовчав, не казав щирої правди тим людям, які вважали себе лідерами. Не хотів, щоб якісь кулуарні речі ставали відомі загалу. Але я помилявся. Треба про політиків говорити всю правду, щоб люди розуміли, хто поряд із ними».
«Потрібно з дуже великою увагою, під мікроскопом оцінювати ту людину, яка залишається керівником високого рівня при усіх владах. Яка сьогодні співає одне, а завтра інше. Й одного називає «своїм» президентом, й другого. Це свідчить, що деякі моральні перестороги в цієї людини стерті».
«Я був свідком бага-тьох переговорних процесів з приводу об’єднання національних і демократичних сил. Усе завжди йшло добре – що стосується програм, узгодженості позицій тощо – до моменту, коли ставилося питання, хто буде лідером. На цьому всі процеси зупинялися, тому що охочих бути лідером не бракувало».
«Життя надзвичайно дивовижна річ, його русло робить багато крутих вигинів. І розуміючи це, хочеться побути трошки іншим. Побути дідусем для онуків, батьком для дітей. Бо почуваюся винним, що не додав їм любові».
«Якщо дійсно як слід працювати у Верховній Раді, готувати законопроекти, вивчати їх, робити висновки, а не просто натискати кнопку після помаху чиєїсь руки, то це – найвищий університет, який може бути».
«У нас занадто велика політизація суспільства. Бо люди розуміють, що через політику можна здобути якісь матеріальні вигоди. І багато хто йде до цього, переступаючи навіть через власне «я».
«Колись у розмові з одним польським професором я казав, що межі Європи закінчуються там, де закінчуються замки. Бо замок суто європейська культура. Кремль — уже монгольська».
«Дивуюся, коли Януковича порівнюють із Мазепою. Мазепа, коли повстав проти Петра Першого, зробив величезне внутрішнє зрушення у собі, він зрозумів, яку життєдайну енергію може дати Україні незалежність. Нічого подібного з Януковичем не відбулося. Він просто захищає інтереси своєї «сім’ї».
«Люди надзвичайно різні. Настільки, що коли десятьом даси по мільйону доларів, то десятий, який їх отримає, образиться, що йому не дали першому».
«Є європейські цінності – християнська мораль, соціальний захист, правопорядок, які нам треба відстоювати. Але є речі, до яких треба ставитися критично. Я, наприклад, не розумію, як можна платити 200 мільйонів за футболіста чи 5 мільйонів кінозірці за один знімальний день, коли так багато знедолених дітей…».

ДОВІДКА «ВОЛИНІ»:
Володимир Карпук народився 19 вересня 1954 року в Старій Вижівці. Закінчив Тернопільський державний медичний інститут. До 2005-го був завідувачем ревматологічного відділення Волинської обласної клінічної лікарні. Заслужений лікар України, автор близько 30 наукових праць. У 2005—2006 роках працював заступником голови Волинської обласної державної адміністрації з соціальних та гуманітарних питань. Народний депутат V і VІ скликань від блоку «Наша Україна».
Дружина Надія Іванівна працювала завідувачем трупи Волинського обласного музично-драматичного театру ім. Шевченка, померла 2010 року.
Має доньку та сина.
Захоплюється театром, краєзнавством, книгами. До редакції прийшов у товаристві відомого волинського поета Ігоря Павлюка, творчість якого йому дуже близька.
Фото ВолиньPost.