До Вільнюського саміту, де має бути підписана Угода про асоціацію з Євросоюзом, лишився один крок. Останній і найважчий. Той, що називається моментом істини. Європа, незважаючи ні на що, простягає Україні руку. Влада намагається її відштовхнути. Від того, чи дозволимо їй зробити цей нечемний жест, залежить майбутнє наших дітей
Олена ГОЛЄВА, голова Волинської обласної організації Європейської партії України
Усі ми розуміємо, що підписання Угоди — ще не вступ до ЄС. Попереду — довгий і важкий шлях. Але альтернативи європейському вектору немає. Тому чим швидше ми цей шлях розпочнемо, тим раніше житимемо у правовій державі. Саме ж підписання Угоди дає Україні такі зиски, що вже заради них варто піднятися і сказати своє слово! Зменшення корупції, захист прав споживачів, позитивні зміни у соціальній сфері, розвиток науки та інформаційних технологій, переваги для малого і середнього бізнесу, оздоровлення довкілля — непогано для початку, чи не так? І цього всього нас хочуть позбавити. 25 листопада Луцька міськрада ухвалила резолюцію народного віча «За європейську Україну». Факт позитивний, але більше нагадує красиву формальність, бо ніякої практичної користі не принесе. Виборювати євроасоціацію треба не лише голосуючи за неї. Цього замало. Необхідно підніматися кожному, приходити на центральні площі міст, висловлювати там свою позицію і давати таким чином владі нарешті зрозуміти, що плани зі зриву підписання Угоди не пройдуть! Разом із тим хочу висловити деяке занепокоєння недоречною політизацією євромайданів, коли партійні активісти намагаються їх очолити і спрямувати у потрібне їм русло. Коли прапорів «Свободи», «Батьківщини», «УДАРу» більше, ніж синьо–жовтих, а в промовах «ватажків» більше самопіару, ніж справжнього прагнення до Європи. На жаль, ефект від того маємо зворотний: багато громадян уже давно розчарувалися у будь-яких політиках і політичних партіях. Їм не вірять. Їх не сприймають. Подекуди — навіть ненавидять. Тому нав’язлива присутність «ватажків» на євромайданах не те що відлякує людей, а просто робить ці заходи для них непривабливими. Мушу внести ясність: про показові виступи луцьких політиків я дізналася від друзів та з інтернету, бо не була присутня 24 листопада на народному віче у Луцьку. Природно, це породило певні запитання: чому голова Волинської обласної організації Європейської партії не бере участі у Євромайдані? Охоче поясню. Ще 22 листопада, щойно дізналася про постанову уряду про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, я виїхала до Києва, аби приєднатися до протестувальників на Майдані Незалежності. І висловити свою позицію не зі сцени чи у фейсбуці, а саме серед людей. Там, де ми з вами у 2004 році не дали вкрасти нашу перемогу і відстояли свій вибір. Не можу не сказати про призабуте за 9 років, але ні з чим не зрівнянне відчуття «ліктя» та єднання заради спільної мети. Коли «разом нас багато» — це не лише затертий рядок із гасла, а реальна сила, яка може все! Псувало враження засилля політичної символіки — за партійними прапорами не було видно національних. (Як і в Луцьку, лише у більшому масштабі). І київських протестувальників це дратувало так само, як і луцьких. Бо люди, де б вони не жили, на клітинному рівні відчувають будь-яку нещирість і намагання поставити вузькопартійні та особисті інтереси вище від загальнонаціональних. Тому хочу звернутися до колег-політиків: євроінтеграція — це не та тема, де треба піаритись і розмахувати партійними прапорами! Ми, шановні колеги, встигнемо це зробити під час виборчих перегонів. А зараз на євромайданах усієї країни, і Луцька зокрема, мають майоріти тільки два прапори — Український і Євросоюзу! Люди вийшли на майдани не за ту чи іншу партію. Вони вийшли за своє майбутнє, яке бачать лише у Європі. І ми, політики, маємо їх у цьому підтримати. Але не зі сцени, куди, на жаль, за будь-якої нагоди намагаються вийти лідери різного калібру, «під шумок» рекламуючи свою політсилу. А просто серед людей, там, у натовпі. Однією своєю присутністю. Забувши на ці кілька днів про політичні амбіції, бо зараз вони не мають абсолютно ніякого значення. До саміту майже не лишилось часу. Зволікати нікуди, рахунок йде на години. Але шанс на підписання Угоди ще є. І ми маємо його використати сьогодні, інакше не пробачимо собі потім. Власне, іншого вибору і немає. Якщо ми зараз не дотиснемо владу, вона невдовзі дотисне нас.
На фото: Перебувати серед людей, які мають Гідність, для мене – Честь.
