Закликає відомий тележурналіст, режисер, публіцист і письменник Юрій Макаров (на фото)...
Закликає відомий тележурналіст, режисер, публіцист і письменник Юрій Макаров (на фото)...
Нещодавно пан Юрій у Луцьку презентував свій новий роман «За чверть десята», який став фіналістом до премії «Книга року ВВС-2013». Оскільки ми часто звертаємось до нього з проханням прокоментувати події в Україні, то у своєму автографі Юрій Володимирович відзначив, що ми з ним по один бік барикад: «Колеги з газети «Волинь»! Бажаю нашого спільного успіху!». А нам, як завжди, цікаво почути його думки, які будять суспільство
Леся БОНДАРУК
«ЄВРОМАЙДАН — ЦЕ НАШ ДУХОВНИЙ РІСТ» Дуже тупі, невиховані й примітивні істоти спробували, як вони висловлюються, «нагнути» країну. Але люди вийшли захищати свою гідність. Інтонаційно це подібно до подій 2004 року. Але там була пастка, бо все було дуже зав’язане на одній особі. Те, що сучасне покоління може винести з Євромайдану, — це здатність до горизонтальної кооперації — спільного бачення і напрямку діяльності. Те, чого в українському суспільстві критично бракує, що зафіксовано багатьма соціологічними дослідженнями, — брак внутрішньої довіри. Це той клей, який перетворює арифметичну суму осіб на громадянське суспільство. Коли ти починаєш вірити у те, що люди, які тебе оточують, гідні довіри, поваги, і починаєш з ними взаємодіяти, — виникає інша якість людської громади. Мені здається, що люди з таким новим досвідом зможуть потім вирішувати локальні проблеми. Євромайдан — це наш духовний ріст. І якщо його позитив не розтринькають, як було 2004–го, тоді ми маємо всі шанси через кілька років жити в новій країні.
«ЛІДЕРИ ОПОЗИЦІЇ НЕ ДОТЯГУЮТЬ ДО СВОГО ЗВАННЯ» Не хочеться кидати камінь у город лідерів опозиції, але не дотягують вони. Не того масштабу політики. Їм не вистачає якихось нестандартних кроків і рішень, креативу. Таке враження, що вони не встигають за ситуацією, а тим паче — не проектують її… Тому Євромайдан має породити нових лідерів, які вийшли відстоювати не чиїсь прапори, а свою гідність. Вважаю, що навіть якщо лідери опозиції про щось там домовляться із владою, ці люди нікуди не підуть, поки не буде виконана програма мінімум — відставка уряду. Друге — покарання міністра внутрішніх справ й усіх, хто був причетний до кримінального злочину 30 листопада. Також зараз той час, що варто би ще вимагати повної люстрації. Влада тільки й жде, щоб народ затих. Змирився. Тоді йому можна буде сказати: не подобається — їдьте за кордон. А ми тут будемо вічно панувати.
«ЛЕНІНЕ, ГЕТЬ ІЗ МОЇХ ОЧЕЙ!» Хтось замість мене вчинив те, на що мені стовідсотково забракло б рішучості (не в сенсі страху перед ментами, а в сенсі зазіхання на мистецтво, на пам’ятку культури), хтось зробив подарунок і позбавив мене того клятого дисонансу, який я щоразу переживав, проїжджаючи Бесарабкою й шкірою відчуваючи силове поле ідола й червоного намету поруч із командою привидів. Справді легше стало. Я взагалі не розумію іронії матінки–історії, яка зробила ікону з настільки негідного матеріалу: він же ж потвора — маленький, гиденький, гаркавий, малоосвічений, дратівливий психопат, та ще й кровожерливий. Геть із моїх очей!
«ВІДМОВТЕСЬ ВІД ЯРМА «МАЛЕНЬКОЇ ЛЮДИНИ» «За чверть десята» — це книжка про ту прірву, яка розділила наше суспільство не по вертикалі, а по горизонталі. Це цивілізаційна прірва не між Донецьком і Луцьком, а між тими, хто прожив більшу частину свого життя за «совка», і тими, хто «совка» не пам’ятає. Інша психоідеологія, досвід, який диктує відмінну мотивацію. Наприклад, моя донька не уявляє систему координат, у якій виросла її мама, і навпаки. Нове покоління не має досвіду страху й автоматичної потреби йти на компроміси. Але вони відповідальніші, ніж нам здається, бо звикли вирішувати самі свої проблеми. А другий аспект книги про те, що ми продукуємо щодня. Менш стриманих людей, як ми, важко знайти. Я думав: а чому це власне так? Це типова реакція маленької людини у Миколи Гоголя, Федора Достоєвського, Чарлі Чапліна. Маленька людина, яка точно знає, що від неї нічого не залежить, що її голосу не почують, і це настільки входить у звичку, що коли їй доля дає шанс зробити вчинок, то вона цього уникає. Тому що так вже звикла, бо комфортніше. Але натомість ти отримуєш право всіх лаяти. Психологія «совка»: через те, що ти сам собі нічого не дозволяєш, то можеш собі дозволити сказати: «Всі паскуди, хами, що з тим народом можна зробити, ну хіба з нашими людьми можна побудувати нормальну країну?». Це — захисна реакція. З цим, за великим рахунком, — до психоаналітика. Сьогодні доля знову дає шанс кожній людині позбутися рабського минулого. І вбити у собі «совка» ви можете лише самі — не треба надіятись на опозицію.
ПОРТРЕТ ГЕРОЯ Юрій МАКАРОВ народився 1955 року в столиці Болгарії місті Софія. Коли йому було 3 роки, батьки (тато — хімік і політв’язень, мати — камерна співачка) повернулися в Україну. Володіє англійською, французькою, болгарською і російською мовами. Став відомим на всю країну, коли вів на телеканалі «1+1» авторські програми «Імперія кіно», «Спецпроект Юрія Макарова» та «Документ». Тепер зажили популярності його публіцистичні нотатки в журналі «Український тиждень». Одружений учетверте — з художницею та журналісткою Світланою Фесенко. Улюблені письменники — Габріель Гарсіа Маркес, Тарас Шевченко, Лесь Подерв’янський і Сергій Жадан.
