Сказати чи ні, як плачуть і бояться дружини побитих на Банковій? Як чути в телефонну трубку плач дітей їхніх, бо мами говорять не з ними, а питають у когось, що робити?..
Сказати чи ні, як плачуть і бояться дружини побитих на Банковій? Як чути в телефонну трубку плач дітей їхніх, бо мами говорять не з ними, а питають у когось, що робити?
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, журналіст, народний депутат України V і VI скликань
Сказати, що хлопці стали зі спокійних і розважливих нервовими й сіпаними, хоч як вони це, їм здається, приховують?.. Що в одного судоми в ногах, а йому кажуть, що то інфекція, у другого рука неправильно зрослася, бо її в лікарні швидкої допомоги не виявили як поламану, і тепер її треба наново ламати і збирати? У третього ступні не чути ― десь перервалися сухожилля, шукай тепер… У четвертого, молодого, зуби вибиті, зарано вставляти за віком, але тепер мусить. У п’ятого очі не бачать… Сказати, що не спиться нормально, голови потрощені болять, німіють пальці, недавно здорові молоді чоловіки ходять із паличками?.. Що про кожен судовий процес уся група тепер об’єднаних одним буквально ланцюгом тривожно переглядає новини? І чим далі, тим гірше… Що життя пішло шкереберть, що їх звуть «політічеські», що родини затероризовані?.. В мирний час, у «стабільній» країні… Що тролі взялися за них на форумах ― хоч не відкривай… Сказати про це ― щоби зраділи ті, хто навмисне це робить із безневинними потрощеними хлопцями, їхніми матерями, дітьми, коханими? Щоби дрижали ті, кого це ще не спіткало, але, мовляв, дивіться ― може бути з кожним! Щоби ні Новий рік, ні Різдво не були в радість, і який там ще Дід Мороз… Щоби знали, що на вулицю виходити нічого ― навіть пройтися. Що закон про те, аби їх відпустити, був фікцією, як і Конституція, яка сьогодні є фікцією. Що ніякої політичної волі ні в кого нема. Що не буває тут ніяких громадянських прав. А ще, здавалося б, недавно були. Що попереду ― суди. І ще з кожного жили тягнутимуть молоденькі судді з лицями запрограмованих зомбі. Казати? Кажу! Але не на радість тим, хто це все творить. А щоби пам’ятали ― за що доведеться спокутувати. Все це ― списки того, за що доведеться відповідати завтра. І завтра ― воно невмолимо буде. Це ще ніхто не в силі відмінити.
