У РІК КОНЯ «КОЛИШНІ» ХОЧУТЬ ОСІДЛАТИ ВЛАДНИЙ ТРОН*

Дивні речі творяться у політичному таборі волинської опозиції – презентоване зі сцени місцевого Майдану так зване перезавантаження влади, схоже, виявилося банальним форматуванням концепції спротиву. Мова не лише про підміну прагнення до євроінтеграції банальною жадобою влади, а й використання опозицією подвійних стандартів, коли публічно задекларовані ідеали жертвуються на догоду власним амбіціям. Не дивно, що подібна поведінка дедалі більше відштовхує електорат від триголової опозиції. Це показово відобразили проміжні вибори 12 січня до Луцької міськради в одномандатному окрузі № 5, де опозиційний кандидат поступився мандатом представникові «Фонду Ігоря Палиці – Новий Луцьк». Тобто висуванець «Свободи» як ЄДИНИЙ кандидат від опозиції та Майдану Микола Федік програв вибори, як не парадоксально, ще одному кандидату від ВО «Майдан», однак не прибічнику «Свободи», «Батьківщини» чи «УДАРу», а представникові УРП – заступнику голови благодійного фонду «Новий Луцьк» Ірині Констанкевич

Сергій ДАНЧЕНКО


Передусім варто нагадати, що «Фонд Ігоря Палиці…» вже вдруге «поклав на лопатки» луцьких опозиціонерів. У серпні 2013-го на довиборах у мажоритарному окрузі № 10 юрисконсульт благодійного фонду нардепа Ігоря Палиці «Новий Луцьк» Ігор Поліщук переміг висуванця місцевої «Батьківщини» Дмитра Дубняка. Схоже, другий ляпас на виборах 12 січня 2014-го опозиція сприйняла менш болісно. Бо торік після програшу «Батьківщина» так-сяк намагалася протестувати – неофіційно, ніде не реєструючи, заявляли про підкуп виборців. Цього разу опозиція проковтнула пілюлю мовчки. Принаймні жодних претензій досі не висунула.
А чи є сенс протестувати, коли політики від місцевої опозиції встигли пересваритися, торгуючи іміджем Майдану, заодно вводячи в оману своїх прихильників-виборців? Відповідь на це запитання можна знайти в публікаціях у ЗМІ під час передвиборчої кампанії. Скажімо, в газеті «Волинь-нова» за 9 січня нардеп від «Свободи» Анатолій Вітів у публікації «Микола Федік – єдиний кандидат, якого підтримав Майдан» закликає лучан віддати голоси тому Єдиному. Однак у цьому ж номері надрукована стаття на підтримку кандидата від фонду Ігоря Палиці «Член ВО «Майдан» Ірина Констанкевич: «Ми знаємо навіщо, ми знаємо як, і тому ми зробимо це». Тобто, виявляється, секретар волинського осередку «Свободи» Микола Федік зовсім не єдиний кандидат від Майдану. Невже нардеп-»свободівець» Анатолій Вітів лукавив, закликаючи волинян бойкотувати підприємства, що у сфері впливу «чотирьох олігархів, яких всі знають» – народних депутатів від Волині? «Ми їх нікого не бачили на стороні Майдану чи на Майдані, — цитує нардепа Вітіва місцеве інтернет-видання. — Вони ніде не задекларували свою позицію. В парламенті стояли, коли розглядали питання відставки уряду Азарова, який винен у побитті людей, і троє витягнули картки, одного не було, бо він «євроінтегрувався» у Швейцарію. Тому вони входять у той перелік власників підприємств, які ми будемо закликати волинян бойкотувати». Натомість Анатолій Вітів, схоже, не заперечував проти прийняття до ВО «Майдану» заступника фонду «олігарха» Ігоря Палиці «Новий Луцьк» Ірини Констанкевич, яка була, наголошую, основним конкурентом «єдиного» кандидата від Майдану «свободівця» Миколи Федіка на виборах до Луцької міськради. Чим скінчилися вибори – вже відомо: представник олігарха перемогла єдиного кандидата.
За словами багатьох лучан, а надто тих 37 процентів, які 12 січня прийшли на виборчі дільниці, сьогодні важко зорієнтуватися – за кого голосувати. Бо, як кажуть, «змішалися люди й коні». Народ втомився розпізнавати «ворогів нації», осягати хитромудру опозиційну стратегію «від євроінтеграції – до перезавантаження», ділити владу на «бандитську» та «європейську». Тим паче, що сьогодні серед когорти новітніх революціонерів люди бачать знайомі обличчя – наприклад, колишніх губернатора і мера, які вже мали шанс проявити себе на керівних посадах, однак були звільнені чи то за наказом Президента, чи з волі виборців. Зокрема, учасниками Волинського обласного осередку Всеукраїнського об’єднання «Майдан» стали депутат Луцькради, колишній луцький мер Богдан Шиба, сьогодні вже представник ініціативи «Третя Українська Республіка», колишній голова ОДА Володимир Бондар, «рухівець», колишній заступник голови обласної ради Володимир Банада…
Вочевидь, таке повернення «колишніх» аж ніяк не поєднується з новітніми євроінтеграційними ідеями опозиції, закликами до люстрації. Тому не дивно, що лідер партії ВО «Свобода» Олег Тягнибок на столичному Майдані нещодавно публічно засудив намагання колишніх волинських можновладців у рік Коня в’їхати до влади на плечах «Свободи». Політик вважає неприпустимими спекуляції навколо, за його словами, позитивного іміджу як «Свободи», так і Майдану загалом. Однак, схоже, для наших опозиціонерів Київ далеко – тут видніше, хто чого вартий. Та й, зрештою, негоже втрачати маститих ораторів, обізнаних із «барикадною» тактикою ще з часів Помаранчевої революції. Вони знають, як збурити натовп, спрямувати всенародний гнів у вигідне для себе русло.
До речі, агітаційна компетентність «колишніх» не викликає сумнівів. Чого варті полум’яні промови на луцькому Майдані про «репресії бандитської влади». Не дивно, що, наслухавшись диких фактів про «свавілля» місцевої влади з уст «колишніх», апостольський адміністратор Луцької дієцезії Римо-католицької церкви єпископ Станіслав Широкорадюк у Києві переповів ці жахи на всеукраїнському Майдані. «На початку грудня в Луцьку я пішов на Майдан і послухав виступи. Люди виступають і кажуть, що влада всіх дістала, у всіх відняла бізнес. Горять ринки, горять офіси, — виголосив на віче єпископ. — Усіх непокірних смиряють на свій лад. Багато людей виступають на цю тему, навіть господарі ринків… Усі чиновники чекають хабарів — усе стоїть. Всі це бачать, і ніхто нічого не може зробити».
Упевнений, зайве коментувати ці слова, бо самі знаємо–бачимо, що діється навколо нас. Однак сумно, що Волинь укотре виглядає дико в очах столиці й загалом України. Що виголошені на луцькому Майдані відверто необ’єктивні факти тими «колишніми», про яких згадував лідер «Свободи», згодом видаються за «чисту монету». Про які відібрані бізнеси йдеться, де горять ринки, чиї офіси палають? Можливо, про підпал плаката-вивіски над офісом обкому Компартії у Луцьку? Але ж комуністів навряд чи назвеш активістами Майдану та переконливими прибічниками євроінтеграції. А може йдеться про спалену дорогу японську іномарку нині «репресованого» активіста луцького Майдану, голови міської організації «Батьківщина» Сергія Григоренка? Але ж, даруйте, політик визнав, що підпалу не було – машина згоріла через коротке замикання. Та й престижна іномарка, вартістю як шкільний автобус, за словами Григоренка, нібито належить не йому – простому, вже колишньому прес-секретарю мережі «Пакко» і депутату міськради, а його родичці. То про які підпали розповідали опозиціонери зі сцени луцького Майдану?
Зрештою, годі шукати відповідей там, де їх немає. Очевидним зостається одне: чим довше люди стоять на Майдані, тим переконливішими і вигадливішими мусять бути факти-стимули з уст опозиції, щоб втримати прибічників на барикадах. Опозиції конче потрібне чергове побиття «Беркутом», а ліпше – публічний суд та ув’язнення одного-двох активістів Майдану. Інакше люди зневіряться і залишать майдани. Або не проголосують на виборах за опозицію. Як, власне, сталося у Луцьку 12 січня на міських виборах в окрузі №5.