«ГДЕ ЭТО В ЗАКОНЕ НАПИСАНО, ЧТОБ НАРОДУ ВОЛЮ ДАВАТЬ?»

Або сатиричним пером про нинішні унтер-пришибеєвські порядки

Олександр НАГОРНИЙ

«НЕ ЇДЬ ЗА МНОЮ — Я П’ЯТИЙ»
Усі дивуються із прийнятого Верховною Радою закону про пересування на дорогах автоколон лише у складі п’яти транспортних засобів. На шостий автомобіль — табу, в такому разі треба мати дозвіл МВС. Налякані водії навішують поряд із номерами таблички з написом: «Не їдь за мною — я п’ятий» (на фото).
Думаю, що це все-таки добрий задум, хоча й не апробований світовою практикою. Мабуть, народні депутати закон писали вночі, а голосували ж поспіхом руками, тому й не зуміли розтлумачити всю глибину своєї творчості.
Потреба цього закону була на часі. Поясню на звірині. Уявімо, що десь у барлозі спочиває великий бурий ведмідь, який за 20 років накопичив удосталь жиру, має розкішне хутро, затишне житло і бачить солодкий сон, як добуває мед на людських пасіках, господарює у чужому малиннику. І раптом з’являються якісь мисливці із собаками, які лізуть через бурелом, галасують і штрикають палицями в барліг. Навіть зайці й ті радо навколо скачуть. Хіба потерпить таке нашестя всесильний косолапий?
Так і серед людей буває. Занадилися до високопоставлених державних мужів як на прощу екскурсанти на автомобілях. Навіть кума Путіна автоколона потривожила! Але ж це не стародавні замки, а сучасні — не для масових екскурсій, які, до речі, нажиті за 20 років непосильним трудом. Згадаймо, що компартійна номенклатура не могла вивершувати навіть двоповерхові дачі. Тож недаремно дисиденти боролися з привидом комунізму — тепер обмеження зняті й нинішні демократичні партійці освоїли витвори світового архітектурного зодчества. А в кожного нардепа–мільйонера — подібний «барліг». Тож треба було впорядкувати огляд замків пересічними громадянами: вирішили запускати лише по п’ять автомобілів з подорожніми. Тобто все логічно. Тільки народні обранці забули про необхідну примітку: закон не поширюється на весільні кортежі, похоронні процесії, візити урядовців з почтом, групові поїздки в баню і т. п.

НА ВИХІД, ІЗ ЧЕМОДАНАМИ!
Читаю повідомлення у пресі активіста кримського Євромайдану Сергія Мокренюка: «Понад 70 відсотків пляжів кримських курортів уже перебувають у приватній власності. Найбільші володіння мають Віктор Янукович, його сім’я, Медведчук, олігархи». Радісна новина: справили новосілля у селищі Восход, що поблизу Ялти, відомі бізнесмени, народні депутати від Партії регіонів Юрій Іванющенко та Юрій Шумаков на своїй ділянці площею 0,86 гектара, де раніше буяв ліс. Таких звісток про земельні оборудки в Криму, і не тільки там, — безліч.
Я ось собі думаю: «Чому між простими людьми різних регіонів така сварня? Чому не ворогують між собою олігархи? Чому чимало кримчан (окрім кримських татар) не визнають Україну як незалежну державу?».
Жінка з Криму на Антимайдані повернулася обличчям у напрямку таких же людей, як сама, але на протилежному Майдані і заволала: «Как же я вас ненавижу!».
На думку спливає сцена з комедійного фільму «Іван Васильович змінює професію». Посол Швеції просить царя Івана Грозного віддати Кемську волость. На що управдом, який випадково потрапив на трон царя, лагідно каже: «Да пусть забирают на здоровье, а я то думал, Господи… Царь знает, что делает». Щоправда, злодій виявився великим збирачем чужих земель: «Да ты что, сукин сын, самозванец, казенные земли разбазариваешь?».
Була б моя воля, то я б сказав, як той управдом, ідеологічно зомбованій жінці-страдниці: «Забирайте «волость», все одно в ній «казенних» земель не залишилося, лише переселіть туди улюблених політиків, олігархів, царську сім’ю, кума Путіна і дайте нам, нормальним трудящим людям, спокійно жити у своїй державі. А ще краще переберіться на Кіпр: адже, як інформують опозиціонери, лише від часу президентства Януковича з України в цю республіку вивезено 52 мільярди доларів. І не тільки в цю офшорну зону… Нерухомість куплено чи не в усіх багатих європейських країнах. Отже, є вибір. Із чемоданами, на вихід!

ЗАКРИЄМ ЇМ РОТА… ГРАНАТАМИ
Чудовий російський письменник Антон Чехов залишив на всі віки характерний типаж — унтера Пришибеєва. У цього героя з однойменного оповідання класика був свій погляд на порядок у суспільстві — навіть не армійський, а поліцейський. Ось як він пояснював власні розбишацькі дії: «По какому полному праву народ собрался? Спрашиваю. Зачем? Нешто в законе сказано, чтоб народ табуном ходил? Кричу: разойдись! Стал растаскивать народ, чтобы расходились по домам, приказал сотскому гнать взашей…». Ось цю фразу Пришибеєва: «Где это в законе написано, чтоб народу волю давать?» треба взяти в рамочку і повісити в кабінеті кожного «губернатора» України.
На щастя, унтер–офіцер не застосовував для розгону народу нагайку, шаблюку чи гранату. І все ж за свою дурнувату ініціативу, присвоєння чужих повноважень, за образу і побиття громадян унтера судили (більш як 120 років тому існувала сяка–така справедливість!). Однак, вийшовши із суду і вгледівши групу людей, Пришибеєв загорланив: «Нар–род, расходись! По домам!».
Недогляд у прийнятих Верховною Радою законах: не вказано, яка кількість людей, котрі збираються на Майданах, підлягає розгону гранатами. Хоча й без цієї статті всі правоохоронні служби матимуть достатньо унтер–пришибеєвської роботи, недаремно їм на цей рік значно збільшили бюджетні асигнування за рахунок наших проплачених податків.
Молодь спочатку подражнили Євросоюзом, згодом розвернули країну на 180 градусів до Митного союзу, а коли проєвропейськи налаштовані студенти вийшли на Майдан, їх побили і поставили на коліна. Сучасні держиморди інспірували масове буйне протистояння, а тепер, як боги на олімпі, за цим байдуже спостерігають, щоб згодом влаштувати масові каральні розбірки. Чи ж вистачить тюрем? Жодна революція, викликана, як правило, несправедливим поділом прибутків, жорстокістю і зневагою режиму до простих людей, ще нікому добра і слави не принесла, в тому числі й панівній владі. Послідовників унтер-офіцера Пришибеєва рано чи пізно теж судитимуть. А поки що повіяло колючим сибірським вітром: із Воркути, Тинди, Колими та інших сумно відомих українцям місць.
P. S. Останні дикі знущання «беркутівців» з двох будівельників–заробітчан із Кіровоградської області, яких у Києві підняли з постелі, обікрали, гнали голими на Європейську площу, стріляючи в спини із травматичної зброї, свідчать про енкаведистські методи і дух нинішніх стражів порядку.

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

Чи зводили на вас коли–небудь наклеп і чи варто, на вашу думку, оббріхувачів садити в тюрму?

Тарас ЧОРНОВІЛ,
політик, екс-народний депутат України (м. Київ):
— Оббріхували часто. Не тільки в політичній сфері, а й в особистій. Класична історія, коли на мене звели наклеп, ніби очолюю групу, що вивозить жінок у сексуальне рабство в Сполучені Штати Америки. Щоправда, цю інформацію жоден сайт не підхопив, але подібних історій було багато. Як на мене, у в’язницю садити за наклеп не потрібно. Адміністративну відповідальність, яка існувала досі, можна доповнити відшкодуванням моральних збитків. Найчастіше карати за наклеп хочуть якраз ті, про кого поширена інформація є правдивою, але її не можна підтвердити документами.

Володимир ОЛІЙНИК,
народний депутат України, фракція Партії регіонів (м. Київ):
— Протягом життя майже у кожної людини трапляється таке, що її обмовляли. І мене також. Новий закон передбачає за це кримінальну відповідальність. Як юрист пояснюю, що це свідоме поширення будь–яких недостовірних відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи. Наклеп карається штрафом, громадськими або виправними роботами на термін до одного року. Така законодавча норма існує в низці європейських країн та США. Там вона ще жорсткіша.

Володимир КАРПУК,
екс-народний депутат України, громадський діяч (м. Луцьк):
— Не пригадую такого. Хоча, звичайно, не обійшлося без чуток, але якихось злісних не було. Вважаю, тих, хто їх поширює, садити в тюрму не варто. За це вони відповідатимуть перед Богом, людьми і своєю совістю.

Світлана МАРТИНЕЦЬ,
журналістка газети «Експрес» (м. Львів):
— Як публічна людина проводжу журналістські розслідування, тому час від часу мене в чомусь звинувачують. Ніколи не звертаю на це уваги — нехай говорять. Вважаю, що так чинять боягузи, які не хочуть чути правду. Правоохоронці навіть проводили у мене вдома обшуки, намагалися знайти якийсь компромат. Прийнятий 16 січня цього року закон насамперед вдарить по журналістах, щоб залякати нас. Відтепер будь–яку публікацію про зловживання, розкрадання чи корупцію можна назвати наклепом, а автора покарати криміналом.

Майя МОСКВИЧ,
громадська активістка луцького Євромайдану (м. Луцьк):
— Можливо, й траплялося, але таку інформацію не відслідковую. Кидати до в’язниці за словесну неправду не варто, бо це надто жорстко. Досить, щоб наклепник публічно спростував її. Тільки неврівноважена особа відчує задоволення, якщо за грати потрапить той, хто її оббрехав.
Бліц провели Сергій Наумук та Кость Гарбарчук.