80-річний Степан Кавас зі Смолярів, що на Старовижівщині, вміє шити і одяг, і бурки, і ремінну збрую...
80-річний Степан Кавас зі Смолярів, що на Старовижівщині, вміє шити і одяг, і бурки, і ремінну збрую...
Юрій КОВАЛЬ
За китайським гороскопом 2014-й — рік Коня. Про те, як доглядати за цими вірними і надійними помічниками людей, зі знанням справи може розповісти тільки той, хто вже не один десяток літ тримає їх у своєму господарстві і, крім того, власноруч шиє їм хомути. Але починав майбутній лимар ще в юності як кравець. — Якось у Бресті, одразу після війни, мій батько купив швейну машинку, — згадує Степан Йосипович. — Тоді сутужно було з усім, особливо з одягом. А сім’я у нас була чималенька: чотири брати і дві сестри. Я із них — другий за віком. Тому навчатися працювати на машинці довірили мені. У цьому Степану Кавасу неабияк допомагав його односельчанин Лікандр Савчук. Він умів правильно викроїти одяг, гарно пошити, підказував, як це краще зробити. Вже коли Степанові було 16—17 років, вони разом виготовляли на продаж штани, піджаки, сорочки, блузки тощо. — По тканину їздили до Бреста, — пригадує Степан Йосипович. — Якби просто торгували нею вдома, то за тогочасними законами це вважалося б спекуляцією. А так шили щось і для себе, і щоб копійчину якусь заробити. Наш товар мав попит на базарах у Ковелі, Ратному, Старій Вижівці. Своє ремесло Степан Кавас не полишав і під час служби в армії на півночі Росії. Волинянин потрапив у господарський взвод, де шив халати, підганяв форму під необхідні розміри. Значну частину свого життя чоловік пропрацював у торгівлі, потім трудився будівельником у колгоспі. Але все одно дуже часто сідав за швейну машинку. — Коли бракувало взуття, чоловік навіть бурки брався шити. Не раз ще й для мене блузку яку чи спідницю, бувало, викроїть, — долучається до розмови його дружина Марія Григорівна, з якою Степан Йосипович прожив уже півстоліття. Вміння чоловіка допомагало годувати сім’ю, в якій народилося чотири доньки, будувати дім. — А нині взагалі можна придбати що завгодно, аби лише гроші, — каже майстер, який у лютому святкуватиме вже своє 81-ліття. — А от хомутів для коней на фабриках практично ніде не виготовляють, тож останнім часом шив їх найбільше. Для пошиття хомута насамперед потрібна хороша шкіра. Щоб тварині, коли його надінеш, не натирало шиї, перед тим, як сідати за нитки з голками, мусово зробити примірку, підібрати відповідний розмір. У Степана Йосиповича у цьому є чималий досвід, адже його виробами користуються господарі і в Смолярах, і в багатьох навколишніх селах. Загалом він пошив близько сотні хомутів і ніколи не чув нарікань на свою роботу. — От недавно зустрів на базарі свого знайомого, — каже чоловік. — Постояли, поговорили. Виявляється, у нього вже коня немає, але хомут мій і досі зберігає. У господарстві Степана Каваса вісім років годується білява красуня Джуля. Ще сам запрягає її, старається накосити сіна. Звичайно, роки беруть своє і здоров’я вже не те. Тож і за швейні машинки, яких у майстра аж три, сідає лиш зрідка. Частіше за ними працює донька Ніна, яка разом із сім’єю живе у батьківській оселі. Вона не працює за фахом — кравцем, але, як і Степан Йосипович, добре знає, що вміння шити завжди пригодиться у житті.
