Мама розповіла історію, від якої у вчительки української літератури кров холоне в жилах. Ніхто з десятикласників не прочитав «Украденого щастя» Івана Франка...
Мама розповіла історію, від якої у вчительки української літератури кров холоне в жилах. Ніхто з десятикласників не прочитав «Украденого щастя» Івана Франка.
Тож нічого не залишалося, як переповісти зміст на уроці. Учнів чомусь так розвеселила драма трьох нещасних закоханих, що вони почали сміятися. Мама була шокована — такої реакції на твір ще не бачила. Розумію мамине обурення: напевно, нелегко працювати, коли взаємної віддачі — нуль. Але дещо знаю і про нинішніх десятикласників. У них є комп’ютери, інтернет, перші дискотеки і перші симпатії. Вони вважають, що куди крутіше переживати власну закоханість, аніж читати про неї у книжках. Чим у такому разі їх може зацікавити забронзовілий класик, що дивиться на них суворим поглядом зі сторінок шкільної хрестоматії? Що розповісти цим дітям про Франка, щоб вони повірили: Іван Якович — зовсім не нудний дядечко. Що йому «тричі являлась любов»? А, може, й більше? Що він був чи не першим автором в історії української літератури, який описав фізичний біль жінки шлюбної ночі? Що йому смакувало гурманське вино «Золота Ріца»? Що, зрештою, ми знаємо про Франка, крім того, що він «Каменяр», «співець життя громадянського» та «пекар духовного хліба для щоденного вжитку»? У нас чомусь люблять канонізувати письменників, надто — мертвих. На різних літературних вечорах пам’яті українських класиків не обходиться без стражденних розмов про важку народну долю. Сам Франко заплакав би, побачивши. Іноді корисно й посміятися. Прочитавши цю інформацію, колеги порадили зацікавити молодь віршем «Беркут» – актуальним сьогодні. Або, принаймні, послухати Віталія Козловського, який переспівав Франкове: «Чого являєшся мені у сні?».
