ЛІДЕР ВОЛИНСЬКОГО «ПРАВОГО СЕКТОРУ» ПАВЛО ДАНИЛЬЧУК: «КРАЇНОЮ ЗАРАЗ КЕРУЮТЬ ТІ, ХТО ПРОПОНУВАВ ПЕРЕМИР’Я ЯНУКОВИЧУ»

Казали, що революція має виявити нових сміливих лідерів, – так воно і сталося. Керівник «Правого сектору» на Волині 28-річний Павло Данильчук (на фото) став справжнім відкриттям останніх місяців.
До редакції на інтерв’ю він прийшов зранку і без охорони. Видно, що був втомлений, не відмовився від кави. Розмовляв спокійно і впевнено, руйнуючи стереотип про нестриманих радикалів. Перепросив за запізнення, сказав, що затримався у військкоматі. З цієї теми і починаємо нашу розмову

Василь УЛІЦЬКИЙ

«ТРЕБА БУЛО НЕ ДЕРИБАНОМ ЗАЙМАТИСЬ, А ЗААРЕШТУВАТИ САБОТАЖНИКІВ У СИЛОВИХ СТРУКТУРАХ»
— Павле, нині у всіх на вустах – війна із Росією. Як іноземна інтервенція вплинула на діяльність «Правого сектору»?
— Суттєво. Ми ще не оговтались від революційних подій, та й сама революція для нас не завершилась. Про її закінчення можна говорити тільки тоді, коли система влади реально зміниться. А тут – фактичне оголошення війни. Це змусило прийняти рішення: поки що відсуваємо на задній план всі внутрішні суперечності, відмовляємось від люстраційних акцій, насамперед готуємось до можливого військового протистояння. Налагоджуємо співпрацю із Збройними силами України, Службою безпеки, МВС та іншими структурами, щоб швидко провести мобілізацію прихильників «Правого сектору», їхнє навчання. Зараз така підготовка проходить на базі військового ліцею. «Правий сектор» готовий бути на передовій.
— Чи немає у тебе враження, що нова влада не змогла як слід закріпитись на Сході, тому там так вільно почуваються російські провокатори?
— Бо треба було не дерибаном займатись, а одразу звільнити чи заарештувати людей у силових структурах, які не запобігли заворушенням у східних областях. Тоді не було б автобусів із росіянами, які захоплювали облдержадміністрації у Донецьку, а житель Москви не вішав би прапор Росії у Харкові.
— То що це – саботаж чи невміння?
— Швидше друге. Невміння і неготовність до таких дій, страх узяти на себе відповідальність. Але дивуватися нічому. Країною керують ті самі політики, які боялися взяти відповідальність за силове продовження революції. Згадайте: вже люди загинули, протистояння набуло величезного розмаху, а вони пропонували перемир’я і ще рік жити з Януковичем–президентом. Уявляєте? Якби не наші дії, то він би й далі був при владі.

«ПІД МАРКОЮ «ПРАВОГО СЕКТОРУ» ДІЯЛИ ПРОВОКАТОРИ. МАХНОВЩИНИ БІЛЬШЕ НЕ БУДЕ»
— Погоджуюсь. Але нинішні, позабарикадні дії, силові акції «Правого сектору» викликали в суспільстві неоднозначну реакцію.
— Справді, хтось вважає, що ми занадто жорстко вчинили із Башкаленком чи «Беркутом», коли ставили їх на коліна. Можливо. Хоча, думаю, інші на нашому місці діяли б ще жорсткіше. Адже з будинку обласного УМВС, де в той час переховувався Башкаленко, у людей летіли гранати. То ми у цій ситуації вважали за потрібне чинити саме так, як того вимагала громада. Можливо, десь перейшли межу, але це революційна ситуація. Крім того, «Правий сектор» тільки нещодавно утворився. Нам на той момент було всього два тижні. Це вже зараз організація чітко структурується, має свої відділення у більшості районів Волині. Працюємо, щоб не було махновщини, провокаторів, злочинців, які діють під маркою «Правого сектору».
— А вдалося когось із таких фальшивих повстанців зловити за руку?
— Були такі факти. Зокрема, це люди, які блокували лісозаготівлю. Ми їх ідентифікували, після чого деякі з них переховуються. Були також випадки, коли від імені «Правого сектору» вимагали гроші, залякували. Ми такими речами не займаємось. Нашим першим завданням після повалення влади було наведення порядку. Другий напрямок – люстраційний процес, який проводимо спільно з деякими громадськими організаціями. Але такий, який би не перетворився на зведення особистих рахунків.
— Якщо люстрація не буде проходити на підставі відповідного закону, це саме так і може виглядати.
— Звичайно. Але ми повинні розуміти, що найодіозніші персони на керівних посадах мали б піти у відставку, щоб створилась певна передумова для люстраційного процесу. Було б дивно, якби революція завершилась, а відомі фігури далі залишалися у своїх кріслах. Звісно, у перспективі хтось із них може пройти люстрацію і знову обійняти свою посаду. Але реагувати ми мусимо. У нас – десятки, сотні звернень, конкретних скарг на чиновників. Проте вже прийнято рішення, що писати заяви мають лише керівники виконавчої влади. Є нове керівництво, яке призначатиме нових посадовців. Питання по місцевому самоврядуванню і суддях наразі не розглядаємо.
— Але ж ви вже завітали до деяких міських голів.
— До найодіозніших, зокрема у Нововолинську.
— Хтось вважає Віктора Сапожнікова одіозним, а хтось не дуже.
— Тому ми й припинили ці процеси. Міські голови – виборні посади. Одна частина громади вважає мера хабарником, інша – добрим господарником. Тому до органів місцевого самоврядування не застосовуватимемо жодних заходів, хіба що у найбільш кричущих випадках. «Правий сектор» обов’язково змінюватиме принципи своєї роботи. З революційно–громадського утворення ми будемо переходити у громадсько–політичне. А можливо, залишимось парамілітарною організацією (напіввійськовою. —Авт.) – рішення приймемо згодом. Люди, які пройшли барикади, бойові дії, Майдан, не зрозуміють, якщо на посади повернуться «колишні» зі своїми схемами. Ми за цим будемо стежити, як і за новими посадовцями. Вважаю, що громада має право на громадську люстрацію.
— Мені здається, що може йтися хіба що про моральний аспект, громадський осуд.
— Це буде носити рекомендаційний характер. Будемо подавати свої рекомендації в державні структури. Ми ініціювали створення люстраційного комітету, куди увійшли «Правий сектор», Автомайдан, громадський сектор. Подаватимемо свої пропозиції щодо тих люстраційних законів, які повинні прийматися на державному рівні. Тому що однозначно має бути створений орган з відповідними повноваженнями.
— Тобто фізичного примусу до написання заяв про відставку більше не буде?
— Точно ні.
— А як ти ставишся до дій координатора «Правого сектору» у Західній Україні Олександра Музичка («Сашка Білого») з Рівного? Зокрема, до того, що він дав ляпаси й обізвав прокурора. Це відео люблять показувати на російському телебаченні і лякати скаженими бандерівцями.
— Звичайно, якщо дивитися тільки на телевізійну картинку, його вчинки можна трактувати як нахабство у найвищій мірі. Але треба розібратися, чому так сталося, знати, що спровокувало конфлікт. Плюс Олександр Музичко – це неоднозначна фігура. Він більше людина військова, ніж політик. Тому, можливо, десь «зіграли» нерви, десь – ситуація. Я не хочу його виправдовувати, але і не буду повністю засуджувати. Сподіваюся, таких казусів буде дедалі менше, бо вони лише на руку промосковським силам, які змальовують «Правий сектор» як нових бандитів чи мародерів. Тому на Волині хочемо діяти максимально конструктивно, водночас не полишаючи наших основних завдань.

«ПОВАЛЕННЯ ДИКТАТОРА – ЛИШЕ ПЕРША СХОДИНКА НА ШЛЯХУ ДО ПЕРЕМОГИ»
— Павле, ти був активним учасником революції протягом усіх місяців. Думаю, що нажив багато особистих ворогів. Як ставишся до цього?
— Мабуть, аж надто спокійно. Якщо чесно, мої друзі й колеги з цього навіть дивуються. Справді, є чимало людей, які хочуть мені помститися, є погрози. Але так сталося, що ми з побратимами опинилися в певному місці у певний час і прийняли рішення, які змінили хід подій. Тому опустити зараз руки, відступити ми не маємо права. Мусимо йти вперед і довершити те, за що взялися.
— У цій боротьбі загинули і волинські хлопці…
— Це важка тема. Складно до кінця осмислити те, що сталося. З нашої сотні полягло шість людей, десять важко поранені, лікуються у Польщі, Німеччині, в міській та обласній лікарнях. У різний час, залежно від ротацій, у волинській сотні перебувало від 20 до 70 осіб. У день боїв на Інститутській було десь 30 чоловік. П’ятеро з них не повернулись… Ми хочемо знати, хто в них стріляв, хто віддавав накази. Найбільше боюся, щоб ці справи не стали «вічними», як із Гонгадзе, коли винних, по суті, не знайшлося… Для хлопців, які лікуються, зібрано багато грошей. Допомогли бізнесмени. Ми звертались і до тих, які працювали зі злочинною владою, – хай допомагають, бо на них – величезна відповідальність за те, що сталося. Зі скриньки пожертв «Правого сектору» частина грошей також іде на рахунки поранених та родичів загиблих.
— Як гадаєш, чи довго ще повинен стояти Майдан?
— З одного боку, він має стояти до того часу, поки в країні не буде стабільності. З другого – Майдан не повинен перетворитися на жалюгідне видовище з бомжами і п’яними. А коли завершується революція, немає бойових дій, така небезпека існує. Тому в цій ситуації Майдан треба згортати. Залишити агітаційні намети, сцену, а все інше забрати. Я розумію, що для багатьох він став частиною життя. Заради боротьби люди покинули роботу, сім’ю, втратили друзів, побратимів. Їм буде важко без Майдану… Але з допомогою сучасних соціальних мереж його можна буде зібрати в будь–яку мить.
— Павле, чи відчув радість, ейфорію від того, що Янукович пішов?
— Чесно – ні. Не було таких емоцій і в більшості моїх побратимів. Ми ще не оговталися від втрат. Повалення Януковича сприймаю лише як першу сходинку на шляху до перемоги. Тиран утік, не сидить за гратами, не покараний за злочини. Мають бути притягнуті до відповідальності всі, хто виконував його накази на місцевому рівні, керівники Партії регіонів. Як і Комуністична партія, вона повинна бути заборонена.
Але зараз усе це мусить відійти на другий план, треба припинити внутрішню боротьбу. У мирний час будемо доводити один одному хто правий, а хто ні. Зараз головне – подолати зовнішнього агресора. На це спрямовані всі наші дії.
«Гаряча лінія» волинського «Правого сектору»:
068 7901132.