ХТО НЕ З НАМИ — ТОЙ ПРОТИ НАС?

Той недільний день у Луцьку був насичений важливими подіями: віче «Зраді стоп!», хресна хода до меморіалу, хвилююча панахида по Героях Небесної сотні, благодійний концерт, присвячений матерям героїв, наостанок — малоафішована зустріч лідерів «Правого сектору» з громадськістю «Відповіді на питання»...

Андрій БОНДАРЧУК, письменник, журналіст, народний депутат України І скликання


Здається, це була прем’єра таких заходів. Дуже потрібна. Бо до цієї нової громадської сили, яка позиціонувала себе вже як політична, питань і справді надмір. Одні схвалюють її діяльність, інші засуджують. Особисто я сприйняв нові громадські формування «Правий сектор», Самооборону, Автомайдан як закономірну реакцію суспільства на дії влади від 1991 року і до подій на Майдані. Бо досі розмови про народ як джерело влади були банальною брехнею. І от настав момент істини: владу треба люструвати і міняти.
Як учасник проголошення незалежності скажу, що якраз цього нам не вдалося зробити. Не стільки внаслідок недалекоглядності, скільки від тодішньої політичної немочі, усвідомлення суспільства у цій необхідності. Це й позначилося на реаліях історичного розвитку України — за 23 роки вона зробила мало із того, що було проголошено, в дечому навіть ступила крок назад. Але головного результату не могло зупинити ніщо. Народилось, сформувалось і заявило про себе нове національно свідоме покоління, яке зрозуміло своє історичне призначення — бути будівником майбутнього України і свого особистого. І за це варто боротися.
Саме таке усвідомлення, український національний дух підняв молодих, змів наскрізь корумпований антинародний режим. І коли ще недавно було немало країн, які не знали, де і яка це Україна, то нині весь світ здивований мужністю її патріотів, співчуває і допомагає у боротьбі проти московського агресора. Безумовно, найважче зараз нам, українцям. Бо треба не тільки давати відсіч північному загарбнику, а й змінювати, якісно оновлювати владу. Це основа, базис майбутнього.
У надзвичайно складних умовах ці функції добровільно взялися робити громадські формування. Це щире прагнення до оновлення держави. Хоча я впевнений, що туди записалися і люди випадкові, кар’єристи, а то й провокатори. Зауважу, такі є у кожній громадській організації, політичній силі. Бо спецслужби «зариблюють» їх ще на зорі становлення. Зрозуміло, я не адресую цих звинувачень комусь конкретно, але така практика існує в усьому світі. Тому нехай ніхто не сприймає це за докір. І кожна партійна чи громадська сила, якщо вона є патріотичною, повинна консолідувати суспільство, об’єднувати, а не відштовхувати від себе людей, якщо думають про її майбутнє.
«Правий сектор», як нова громадська сила, у мене викликала не лише схвалення, а й настороженість. Ці молоді недосвідчені люди, які організаційно й добровільно об’єдналися у нелегкий час, демонструють рішучість, реакцію на дії агресора, прагнення через набуття фізичної і бійцівської досконалості підтримувати високий моральний дух, готовність стати за захист країни. Тому й не проходив повз благодійної скриньки, що стояла біля наметів, без якогось внеску. Можливо, у молоді воскрес дух їхніх наставників із УПА?
Водночас не сприймав демонстрації силових методів у боротьбі з представниками старої влади. Страх як метод «перевиховання» — це вже в історії було. Нині не ХХ століття. Невже Небесна сотня загинула, а тисячі стояли на Майдані за те, щоб повернути таку систему? Навіть за умови, що революція не робиться в білих рукавичках. Ми ж не Чечня і не сучасна Московія. Наш орієнтир — Захід з його правовими, соціальними цінностями.
Зрозуміло, зброєю, битами легко «перевиховувати». Коли я готував книгу про знищення більшовиками села, колишня жителька Соб’ятина Маневицького району Варвара Засєка розповідала про страшні роки окупації: вдень одна влада, вночі інша, через день ще інша. Приходять кожен із націленим на тебе стволом і питають: «Кому служиш?». «Тому, хто поставив до стінки», — відповідала мудра жінка. Кому, скажіть, грали на руки такі силові прийоми, які демонстрував Олександр Музичко (Саша Білий) у Рівному, представники «Свободи» з Пантелеймоновим, хлопці біля Верховної Ради у Києві? Зрозуміло, Москві. Зрозуміло, грали проти України.
Я не перший день і не перше десятиліття в політиці. Бачив не одну владу і був там у бурхливий період. За прочитану літературу не кажу. І ось в неділю я і присутні побачили нову політичну силу. Скажу, що до такого звання вона не доросла. Гра в політику може дискредитувати справді святі ідеали молодих. Бо коли ця сила позбудеться підтримки людей, то вона нічого не варта. Можливо, це хвороба росту. Але і її треба лікувати. Для загальної користі.
Поведінка керівництва «Правого сектору» дала зрозуміти, що вони — це влада. До того ж влада, яка вже «взяла Бога за бороду», з ознаками «касти недоторканних» — симптому всіх диктаторських влад. Хоча ще й пір’ям не встигла обрости. І це я відчув на собі.
Від мікрофона я щиро порадив молодим, але дуже амбітним і замкнутим у спілкуванні лідерам, деякі важливі речі. Наприклад, не трактувати вбивство Олександра Музичка як помсту керівництва МВС, а як сплановану, можливо й у Москві, провокацію, аби підірвати ситуацію в Україні, дати додаткову причину для розв’язання збройної агресії Кремля. Адже з одного пострілу розпочалася Перша, Друга світові війни, агресія проти Грузії, чекали цього і в Криму. Бо чому саме Музичко став жертвою? Адже зі зброєю ходить багато людей. Чому, наприклад, славна міліція не роззброїла жодного «зеленого чоловічка» з кримської самооборони? Це ж були (за свідченням Путіна) місцеві жителі, які, звичайно, не мали права на носіння сучасної бойової зброї. А «Правий сектор» після подій біля Верховної Ради клюнув на провокацію, почав штурм парламенту. Навіть, якщо це були провокатори, то чому їх не зупинили тверезі голови?
Порадив лідерам у відповідь на численні звинувачення їхньої сили створити грамотний ідеологічний сектор, який би пояснював дії, вигравав інформаційну війну. Тут недостатньо своїх можливостей, треба використовувати і можливості діючих ЗМІ. Застеріг від «гетьманства» трьох опозиційних сил — «Правого сектору», Самооборони, Автомайдану, аби вони не повторили сумного протистояння під час війни: бандерівці — мельниківці. У результаті програли обидві структури, а з ними і Україна.
Фактично мої пропозиції повинні були зацікавити керівництво «Правого сектору», бо були спрямовані на якісне поліпшення його роботи. Та замість вдячності виступаючий несподівано одержав «хук». Є такий підступний удар у боксі. Координатор сектору з політичних питань, знайомий багатьом Руслан Тимощук ошелешив мене. Нам, мовляв, відомо, що ви є симпатиком «Батьківщини». Ото передайте їм, що вони займаються чорним піаром.
Ах, пане Руслане, ну навіщо так обтяжувати мене, ускладнювати цей маршрут? Є значно коротший. Недавно ви були, кажуть, дуже наближені до партії «Свобода», яка нині в коаліції з фракцією «Батьківщина» у парламенті. Я ж ніколи у цій партії не був. А голосував на виборах якраз за «Свободу», з якою у вас сталася прикра розлука. З вашої пихатої репліки я зрозумів, що про мої симпатії інформацію ви черпаєте з відомої мені агенції «ОБС» (одна баба сказала), ні газетних публікацій, ні книг, де виразно значиться моя позиція, ви не читаєте. А принагідно хочу запитати, хіба то не ви пітніли над хвалебними передвиборними статтями волинського олігарха — опори Партії регіонів у парламенті? Олігархи ж уміють віддячувати… Я ж захищав лідера «Батьківщини», коли нищили її два Віктори — Ющенко і Кривавий. Перший простелив другому килимову доріжку до влади, подарував «Межигір’я», підписав із ним відомий меморандум, посіяв у суспільстві зневіру в ідеали Майдану. І от що маємо сьогодні.
А головне, мені стало страшно. Страшно, що у цій новій силі курс визначають такі «політики», як пан Руслан — надмірно амбітний, який не може скласти собі ціни, не має поняття про тактовність і повагу. Мабуть, і лідеру Павлові Данильчуку варто толерантніше ставитися до виступаючих, а не переривати: «Коротше, у нас немає часу». Спілкування з людьми — це не «привіт» і «до побачення». Бо тоді краще не зустрічатися. Ну, а коли ви, хлопці, пішли у політику, то звикайте до того, що і ЗМІ, і громадяни будуть не лише гладити вас, а проти шерсті чесати. Ви ж уявляєте газети, інші ЗМІ, як вулицю з одностороннім рухом, без світлофора. І не беріть на озброєння лозунгів минулого, які засудив увесь світ: «Хто не з нами — той проти нас», бо за це уже наше суспільство дорого заплатило.