ЗАКОН «ПРО П’ЯТЬ КОЛОСКІВ» КОСИВ ХЛІБОРОБІВ ПІД КОРІНЬ

Олександр НАГОРНИЙ

А СУДДІ ХТО?
Ця детективна історія з точки зору тодішніх правоохоронних органів, керівництва колгоспу імені Суворова Камінь–Каширського району виглядає таким чином. Іван та Анастасія Дмитруки із села Клітицьк 31 липня 1952 року нібито зрізали колоски ячменю на колгоспному масиві. На їхньому подвір’ї з ями, де зберігалася картопля, як заявили голова колгоспу та сільський голова, вийняли три мішки із обмолоченим зерном ― по 15–20 кілограмів. Свідки довели, що всі ці капості державі творило подружжя Дмитруків. На суді прокурор вимагав ув’язнити обох злочинців на 10 років у виправно–трудових таборах. Народний суд району обрав покарання Івану Дмитруку у вигляді 9 років з конфіска‑ цією всього майна, Анастасії ― вісім років умовно з урахуванням того, що має трьох малолітніх дітей (віком 10, 7 і 1 рік). Це виглядало справжнім дивом: зазвичай на долю дітей судочинство не зважало. Судова колегія в кримінальних справах Волинського обласного суду, котра, як правило, ніколи не задовольняла касаційні скарги, в окремій ухвалі встановила: «Така міра покарання (умовне засудження, з п’ятирічним іспитовим строком. ― Авт.) не забезпечує боротьби з таким видом злочинів. Прокуратура Камінь–Каширського району не веде нагляду за судом по розгляду цієї категорії справ. Прокурор безпринципно віднісся до вироку по справі Дмитрук Анастасії, не опротестував такого неправосудного вироку…» Як же треба було суддям обласного суду боятися за свою шкуру, щоб протестувати проти милосердя до багатодітної матері!
Ну, а тепер, як насправді відбувалися події. Коли наділяли в селі колгоспників городами, голова колгоспу відмовив матері Дмитрука на тій основі, що вона вже стара. Мати не промовчала, а заявила: «Коли ти не хочеш дати мені мого городу, то я посаджу картоплю там, де ти вбивав однією кулею по сім євреїв». Цей чоловік перебував у німецькій поліції, був комендантом, згодом служив у Радянській армії і з трьома класами освіти якимось чином проліз у начальство. Голова колгоспу тоді сказав матері Івана Павловича: «Тобі, стара суко, нічого не зроблю, але до твого сина завжди зможу прикопатись, життя вам від мене не буде».
Одного разу в хату Дмитруків навідалися в п’яному стані керівники колгоспу та сільради і зробили обшук у скрині. Нічого не знайшовши, запропонували поставити літр горілки, бо Іван Павлович, працюючи бригадиром на будівництві школи, заробив аж 640 крб. Анастасія Степанівна сказала, що нехай чоловік їм ставить, якщо є за що. Голова сільради запевнив, що «це тобі так не обійдеться, будеш пам’ятати».
Через три дні після того, як начальство перевірило скриню, з’явилася версія, що в ямі знайдено мішки із зерном, які керівники чомусь переклали в скриню. Коли ж згодом в неї заглянули, то зерна не виявили, але один мішок знайшли в чужому городі. Більшого абсурду годі придумати.
Мабуть, у ті часи таке було не часто, щоб адвокат сміливо виступав проти фабрикації справи. Захисник Л.І. Мірошниченко навів неспростовні аргументи стосовно того, що керівники села зі своїми родичами–свідками висунули безпідставні звинувачення, обмовили чесних людей. Чого варті докази, що нібито знайдені мішки із обмолоченим зерном поклали в скриню без понятих і складання акта, хоча тоді неподалік працювали люди. А яке фальшиве свідчення 12‑річної доньки керівника колгоспу, що за три метри від дому бачила ті мішки в руках Дмитруків, але не могла показати місце схову. Молодець, адвокат! Руки у мене сверблять, щоб назвати прізвища всіх фігурантів цієї змови. Але ж їхні діти не винні? Ось звідки тягнеться насильство влади, те, що тепер називаємо корупцією, з якою народ не змирився і повстав проти бандитської репресивної системи і грабіжництва нинішніх скоробагатьків–урядовців.

ЗА 30 КІЛОГРАМІВ СІНА ― 8 РОКІВ УВ’ЯЗНЕННЯ
Деякі звірства (інакше не можна назвати), які вершили органи МДБ СРСР та сільські начальники, не піддаються розумінню, здоровому глузду. І це чинили супроти наших дідів, батьків. Чи не їхні нащадки тепер славлять Сталіна та Леніна під червоними знаменами, російським триколором і георгіївською стрічкою на чолі з Симоненком, Колесніченком, Кернесом та іншими демагогами?
…21 грудня 1952 року голова колгоспу імені Леніна, голова сільради, бригадир, співробітник МДБ виявили двох злочинців, які крали колгоспне сіно. Це були жителі села Воєгоща 50–річний Антон Шпак та його 52–річна дружина Агафія. Ось пояснення підсудного Антона Шпака, як він здійснив злочин: «Після того, як колгосп уже накосив сіна, я й собі заготовив у болоті. В кущах накосив і склав у стіжок. Коли не було чим годувати корів, то я пішов із жінкою взяти свого сіна, але його вже забрав колгосп. В урочищі Заліззя все сіно було забрано, залишалися рештки. Ми нав’язали в’язки сіна, як почули постріли. Я втік, а жінка з переляку впала і її зловили біля стіжка». Хто ж ці злісні розкрадачі громадського добра, яких судили?
Уже згадуваний адвокат Мірошниченко написав у касаційній скарзі: «Засуджені громадяни добре працювали в період сінокосу. Антон Шпак викосив більше 10 гектарів сіножаті, дружина гребла, сіно на трудодні не отримували, злочин вчинили уперше. В сім’ї залишається 11‑літній син, якого необхідно утримувати та виховувати».
А тепер дані про те, скільки ж подружжя намагалося взяти сіна. Під час зважування встановлено, що у в’язці чоловіка було 30 кілограмів, а в жінки ― 31. А тепер спробуйте вгадати, який вирок ухвалено сумлінним колгоспникам? Антон Шпак, Агафія Шпак визнані винними в тім, що крали сіно, та засуджені до ув’язнення у виправно–трудовому таборі на вісім років з конфіскацією майна. Судова колегія в кримінальних справах обласного суду ухвалила: касаційна скарга щодо кожного із засуджених задоволенню не підлягає. І це за 30 кілограмів сіна! Люди в літах пішли за 5 кілометрів (уявіть собі!) на болото з ряднами, щоб набрати накошеного Шпаком сіна, бо пропадали без корму в хліві дві корови, телиця та три вівці. Це були добрі господарі, хоча хата була в них і старенька, крита соломою. Можливо, й ув’язнили, щоб забрати в колгосп худобу? Місцеві керівники виявились негідниками. Суддя, народні засідателі, прокурор і члени судової колегії обласного суду ― нелюдами. І лише після смерті Сталіна 10 лютого 1954 року за протестом голови Верховного суду УРСР колегія в кримінальних справах цього суду амністувала подружжя Шпаків. Вони залишилися крадіями, що вчинили тяжкий злочин, але їх великодушно помилували.
…Я думав, що більш абсурдного кримінального звинувачення як щодо людей з в’язанками сіна придумати неможливо. Але де там! У колгоспної пташниці Параски Гурік з Радошинки під час обшуку знайшли на обійсті 6 кг вики, 500 грамів вівсяного борошна, 500 грамів відходів жита, 20 штук яєць. Затримана з 10 кг буряків та мала в кошику чотири курячих яйця. 22‑річну дівчину було засуджено до 8 років ув’язнення у таборах, з конфіскацією всього майна. Судова колегія обласного суду погодилася з таким вироком суду Камінь–Каширського району.
Р.S. У цьому році після вбивства на Майдані Незалежності молодих людей злочинною владою, яку повністю і беззастережно підтримували комуністи Симоненка та Мартинюка, будемо обирати Президента та депутатів Верховної Ради. Невже і після цього любешівці, камінькаширці, ратнівчани та інші поліщуки знову залишаться «червоним регіоном»? Невже не засвоєно історичні уроки?