Біля хати Гната Шевчука, колишнього начальника поштового відділення села Бужани, що на Горохівщині, увагу приїжджих привертає один із вуликів у формі людської голови, якого господарі називають «вусатим дідом» (на фото)...
Біля хати Гната Шевчука, колишнього начальника поштового відділення села Бужани, що на Горохівщині, увагу приїжджих привертає один із вуликів у формі людської голови, якого господарі називають «вусатим дідом» (на фото)...
Євгенія СОМОВА
—Один чоловік із Горохова хотів його купити, навіть пропонував за нього великі гроші,- каже донька покійного господаря Алла Гнатівна Шевчук, вчителька місцевої школи. Але ми не продали, бо то пам’ятка про тата, який помер торік у листопаді. Він видовбав вулика з липового пенька. Якось прийшов лісник дядько Петро і повідомив: впала старезна липа, що росла біля маєтку пані Лєдоховської. Вона колись жила у Бужанах. Батько загорівся бажанням зробити з неї вулика–довбанку. Попросив хлопців, щоб трактором присунули її до хати, порізав. З одного пенька й вистругав оцього діда. Тато любив бджіл, ходив біля них, як коло дітей, розмовляв із ними. Взимку завжди прислуховувався, чи гудуть. Казав: «Якщо бджоли живуть, то і я живу». Розводив їх не задля меду, а швидше для спокою душі. Цукром не підгодовував. Жартував, що бджілки–трудівниці в нас на госпрозрахунку. За словами доньки, у їхньому роду бджолярів не було, тож Гнат Андрійович започаткував пасіку, як то кажуть, з нуля, з одного вулика. Купив бджолосім’ю в сусіда. А ходити біля божих комах вчився у досвідчених пасічників. Збирав знання по крупинці - з книг, журналів. Не один рік передплачував журнал «Пасічник». Знайшов інформацію, що бджоли добре почуваються у вуликах із соломи. Придбав спеціальний механізм, який пресував її. Зробив із заготовок бокові стінки, дно, обшалював вулик дошками. Такі будиночки для комах міцні й теплі. Вичитав, що предки у давнину розводили їх у вуликах–довбанках, і зробив їх із тополі та липи. Та й решту бджолиних помешкань виготовив сам. Чітко за кресленнями. Адже божі створіння знають геометрію краще, ніж людина. Якщо хоч на сантиметр помилишся? або прополіс не туди занесуть, або віск не на своєму місці буде. Свої вулики пасічник не вивозив у ліс чи на луг. Бо від хати Шевчуків туди рукою подати. Бджоли брали взяток із лугових трав та гречки, якою в селі засівають розпайовані землі. Після смерті господаря пасікою, де нині більш як 20 вуликів, опікується внук покійного господаря, племінник Алли Гнатівни Андрій. Любов до смугастих трудівниць, певне, передалася йому з генами від дідуся. Щоправда, розповідає 25–річний хлопець, у дитинстві боявся їх, бо ж «тяли, як має бути». Навіть льотки їм заліплював глиною. Після того, як 25 бджіл одночасно вжалили його, навіть зарікся мати з ними справу. — Але дідусь переконав, що не бджоли винні, - каже. Це я спровокував їх, став на перешкоді, а вони оборонялися. Тож коли підріс, узявся допомагати йому на пасіці. Обкурював бджіл димом, а він переставляв рамки. Тепер хлопець навчився все робити сам. Мудра наука не пройшла даремне. Каже, від дідуся багато чого перейняв. Черпає знання і з літератури, журналів, стоси яких залишив Гнат Андрійович. Андрій бідкається, що цієї порівняно теплої зими загинуло три бджолині сім’ї. Не зуміли, певне, себе обігріти чи, може, їжі не вистачило. Могли й миші нашкодити. Алла Гнатівна розповідає, що взимку вони у вуликах прогризають дірки, роблять кубла і поїдають комах. Знищують їх і синиці, стукають дзьобами по льотках, виманюють бджіл і клюють. Вона, як і племінник, перейняла від батька секрети бджільництва. Знає, які хвороби комахам загрожують, як із ними боротися, вміє доглядати за смугастими трудівницями і, головне, - не боїться їх. Тож якщо Андрій після закінчення вишу (хлопець студент–заочник, навчається на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка) знайде роботу за фахом і покине село, то пасіка без догляду не залишиться.
