Вважає ректор університету «Альмамер» у Варшаві, засновник цього вищого навчального закладу, професор, доктор Януш Мерскі...
Вважає ректор університету «Альмамер» у Варшаві, засновник цього вищого навчального закладу, професор, доктор Януш Мерскі
Цьогоріч приватному університету «Альмамер», який започатковувався як Вища економічна школа, виповнюється 20 років. Протягом цього часу тут здобували освіту й українські студенти, зокрема й волиняни, про що не раз писала наша газета. На п’яти факультетах вишу готують фахівців з економіки, туризму та рекреації, адміністрації, фізіотерапії та косметології. І вони вже мають високий рейтинг у роботодавців не лише Польщі, а й Європи. А ще «Альмамер» називають навчальним закладом, який єднає покоління. Адже одночасно тут можуть здобувати знання одразу три гілки родини. Скажімо, бабуся має можливість стати слухачем університету тре-тього віку, син — студентом одного із факультетів, а внучка — здобувати додаткові знання в університеті для дітей, який також діє у рамках цього унікального навчального закладу. Перебуваючи у польській столиці, журналісти «Волині-нової» ознайомилися із діяльністю «Альмамер» і мали теплу зацікавлену розмову із паном ректором Янушем Мерскі, який, як з’ясувалося, родом з Івано-Франківщини
Валентина ШТИНЬКО
Найперше ми поцікавилися, які враження у пана ректора від українських студентів? — Зараз у нас навчається 200 студентів із України. Вони потрапили до нас у різний спосіб, але досить добре репрезентують Україну і в навчанні, й у вільний час. Нещодавно ми проводили День української культури і були просто вражені тими талантами, які продемонстрували наші студенти. Запросили на цю імпрезу українського посла, він сказав, що дуже зайнятий і побуде хіба хвилин п’ятнадцять, а просидів усі дві години, бо направду від того видовища було важко відірватися. І танці, й пісні не раз нагороджувалися вигуками «Браво!». Тому досягнення ваших студентів ми показуємо і на загальноуніверситетських урочистостях. — Чи задовольняє вас рівень знань українських абітурієнтів? — Загалом задовольняє. Якби ще менший клопіт мовний, то вони могли б досконаліше довести, що мають добру базову підготовку. Адже і складати іспити, і виконувати письмові роботи вони мусять по-польськи. Тому спочатку більшість має певні труднощі, але згодом це вирівнюється. Ми хочемо, щоб до нас приходили найкращі молоді люди і поверталися висококласними спеціалістами. Сьогодні це вам дуже потрібно. Та й ми від початку створення навчального закладу робили ставку на якість навчання. — А чи підтримуєте якісь зв’язки із українськими вишами? — Маємо угоди з кількома навчальними закладами, зокрема, зі Львівською комерційною академією, із Запорізьким інститутом інформаційних технологій, Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки в Луцьку, Вінницьким університетом економіки та фінансів, Європейським університетом у Києві та іншими. Це дає нам можливість брати участь у наукових семінарах, конференціях, мати бази для студентського стажування і проходження практик. Можу також сказати, що за кордоном зростає зацікавлення навчанням у Польщі. Нині ми маємо студентів не лише з України, а й з Білорусі, Туреччини, В’єтнаму. Тому спеціально для них створили академічний центр іноземних мов і польської мови для іноземців. Нас дуже тішить, коли студент-іноземець пише дипломну роботу на відмінно, хоч ще недавно польська мова була для нього чужою. — А як даєте собі раду із «лапувками»? — Можу сказати, що таке ганебне явище, як хабарництво, у нас подолане. У Польщі того нема. Студент платить лише ту суму, яка офіційно визначена за навчання. А далі все залежить від його бажання вчитися. Запитайте будь-якого студента, і він вам скаже. Навіть коробки цукерок викладач не має права взяти. Викладачі отримують гідні зарплати і дорожать своєю репутацією. — Озираючись н а 20-річний шлях «Альмамер», можете сказати, що ваш задум здійснився повністю? — Я маю величезне задоволення від моєї праці в університеті. Адже я вчитель у третьому поколінні і мав щастя обрати собі професію, про яку мріяв. Коли два десятиліття тому закладав Вищу економічну школу, то навіть не уявляв, що так багато важливих миттєвостей мого життя буде пов’язано саме з цим. Пам’ятаю емоції, викликані першим набором, і радість, що нас обрало так багато студентів. А потім гордість за те, що Польська акредитаційна комісія дала нам позитивну оцінку. Усвідомлення відповідальності за долю кожного студента, адже зрозуміло, що без доброї освіти нема доброго суспільства. — Ви сказали, що народилися в Україні. Чи буваєте на своїй малій батьківщині? — Я народився у Тлумачі, старовинному містечку неподалік Станіслава, теперішнього Івано–Франківська. Але мене вивезли звідти дитям, коли мені був усього рочок. Родина не мала часу на збори. Мене, загорнутого у ліжник, подали через вікно потяга, і мама на якийсь час мене загубила. Але я завше був зацікавлений своїм корінням. І тому скористався нагодою, щоб поїхати туди, де народився. Десь понад 20 літ тому, ще за Союзу, в Москві проходила туристична виставка, в якій брав участь. І можна було вибрати, куди поїхати, щоб ознайомитися з туристичними об’єктами. Я вибрав Івано-Франківськ. Але ще якось треба було добратися до Тлумача. Попросив колег допомогти. Мені зателефонували і сказали, що завтра о сьомій ранку біля готелю стоятиме великий автобус. Нічого не питай, ні до кого не озивайся, сідай і тебе завезуть куди треба. Я здивувався, навіщо цілий автобус для одної персони, але потім зрозумів, що то була така конспірація від КДБ, бо іноземців не скрізь пускали. То я походив містечком, хотів у ксьондза розпитати про минуле, але так і не достукався. Все було дуже запущене і виглядало не так, як мама розповідала… Та все ж я був вдячний, що мав можливість ступити на ту землю, де прийшов на світ. P. S. Журналісти «Волині-нової» щиро вдячні пану ректору Янушу Мерскі за незабутні хвилини відвертого спілкування, а також за подаровані бібліотечки туристичної літератури, де є і монографія Януша Мерскі, написана у співавторстві з Іоанною Варецькою «Turystyka Kwalifikowana. Turystyka Aktywna», а також періодичні видання — навчальна газета «Zycie ALMAMER», «TurBiznes» та ін., з яких ми більше дізналися про очолюваний ним університет, про Варшаву і Польщу загалом. Варшава — Луцьк
На фото: Ректор Януш Мерскі у Залі слави університету «Альмамер» біля свого мальованого портрета (праворуч).
