ХТО З КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА ЗМОЖЕ ПРОЙТИ ЛЮСТРАЦІЮ?*

Люстрація у всіх на устах ― і в народу, і в кандидатів у президенти. Ми сумніваємося, чи відбудуться вибори саме 25 травня, але не сумніваємося, що очищення влади вкрай потрібне. Наразі у Верховній Раді зареєстровано три люстраційні законопроекти. А в ЦВК ― 23 кандидати в президенти. Майже у всіх лідерів («рейтингових» і «народних») виборчих перегонів люстрацію передбачено в програмі. Чи зможуть провідні політики пройти через люстраційне сито і чи несуть вони на своєму щиті одну з ключових ідей української дійсності? Спробуймо проаналізувати це
Олександр ВЕЛИЧКО, ГО «Люстрація»

Після революції і в час воєнної небезпеки одне з основних завдань суспільства ― не допустити в апарат управління, правоохоронні органи, на інші важливі посади осіб, які скомпрометували себе співпрацею з іноземними та окупаційними спецслужбами, участю у злочинах режиму Януковича (і Кучми), сприяли збільшенню корумпованості влади та утвердженню антидемократичного устрою в державі. До очищення влади вдавалися в усіх без винятку постокупаційних країнах Східної Європи та Балтії: Чехії, Словаччині, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії, Албанії.
У Верховній Раді майже одночасно з’явилося три законопроекти ― свободівський, Харківської правозахисної групи та Люстраційного комітету. Найжорсткіший запропонувала фракція ВО «Свобода» (її лідер Олег Тягнибок уперто виступає за проведення люстрації і ще 2005 року вніс цю пропозицію до парламенту, однак її так і не розглянули). Законопроект націоналістів передбачає довічну заборону люстрованим особам обіймати державні посади або займатися певними видами діяльності. У законопроектах, розроблених Люстраційним комітетом та Харківською правозахисною групою, йдеться про тимчасову заборону обіймати посади.
Окремо слід вести мову про категорії осіб, яким належить пройти через люстрацію. Найприскіпливіше до цього завдання підійшли все ті ж свободівці. За їхнім проектом, заповнити люстраційну декларацію та пройти перевірку мають не лише посадовці найвищої ланки, а й очільники державних підприємств, у статутному капіталі яких 25 та більше відсотків акцій належить державі; керівництво політичних партій та громадських організацій; адвокати та нотаріуси; керівництво навчальних закладів, а також професорсько–викладацький склад вишів. Ідеться про сотні тисяч осіб, адекватність перебування на посадах яких оцінюватимуть у порядку черговості ― починаючи від найвищих.
ЧИ ПРОЙДУТЬ ЛЮСТРАЦІЮ КАНДИДАТИ НА ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА?
Цікаво проаналізувати люстраційну риторику кандидатів ― і тих, що перебувають на гребені соціологічних рейтингів, і тих, що нарощують свою народну підтримку. На одну шальку терезів поставимо люстраційні вимоги, на другу ― біографічні нюанси претендентів на найвище державне крісло.
Петро Порошенко у своїй програмі наголошує на антикорупційній люстрації судових, правоохоронних, податкових та митних органів й «утвердженні як свого роду національної ідеї нетерпимості до корупції».
Однак самого Порошенка журналістський проект «Наші гроші» системно звинувачував у корупції, пов’язуючи транспортну корпорацію, нібито наближену до нього, із непрозорими тендерними закупівлями, які ще й дуже дорого коштували бюджету. А виходячи з таких люстраційних принципів, як причетність до режиму Януковича (обіймав посаду міністра економічного розвитку і торгівлі України 2012 року ― в час розквіту режиму Януковича, а також з 2007–го по 2012–й був на посаді голови Ради Нацбанку), причетність до антидемократичного явища кучмізму (співпрацював з адміністрацією Леоніда Даниловича), навряд чи Петро Олексійович зміг би посісти президентську посаду, якби закон про люстрацію було ухвалено.
Юлія Тимошенко у своїй програмі чіткіше за Порошенка висловилася щодо «перезавантаження влади». В її планах ― «притягти до відповідальності суддів, прокурорів, працівників міліції, всіх посадовців, причетних до політичних переслідувань, порушень прав людини, неправосудних рішень, невиконання рішень Європейського суду з прав людини та до корупції».
У Люстраційної комісії до Юлії Тимошенко будуть запитання щодо її «газового» минулого. Так, проект «Свободи» передбачає люстрацію осіб, які організовували та вчиняли дії, що призвели до втрат Державного бюджету на понад мільйон гривень. Суму збитків, що їх завдала державі Тимошенко в рамках діяльності ЄЕСУ, Генпрокуратура свого часу оцінила у 2 мільярди доларів. У цій справі Юлію Володимирівну звинувачували й у дачі хабарів прем’єр–міністрові України та Міноборони РФ. Тобто люстрацію навіть за своєю версією Леді Ю може не пройти. Ці звинувачення було знято, однак із міркувань політичної доцільності чи з правничих ― питання відкрите. Крім того, Тимошенко не пройде і за антикучмістським критерієм, адже у 1999–2001 роках працювала на посаді віце–прем’єра з питань паливно–енергетичного комплексу.
Сергій Тігіпко, який у президентському рейтингу стоїть найвище з представників колишнього режиму, про люстрацію, звісно, мовчить. Люстраційний комітет мав би чимало підстав видати Тігіпкові «вовчий квиток». Як керівника виборчого штабу Януковича 2004 року його варто було б перевірити на причетність до фальсифікацій, а як колишній перший секретар Дніпропетровського обкому комсомолу він підпадає і під критерій антикомуністичної люстрації. Не пройшов би й антикучмістські (віце–прем’єр з питань економіки 1997 року, міністр економіки 1999 року), й антидиктаторські (був заступником голови Партії регіонів з 2012 року, а також обіймав посаду міністра соціальної політики) люстраційні жорна.
Головний політичний двигун люстраційної ідеї Олег Тягнибок у програмі не лише формулює критерії люстрації, а й визначає долю звільнених посад: «Усунути від влади агентуру КДБ–ФСБ та держслужбовців, які працювали на керівних посадах в органах окупаційної совєцької влади та антинародного режиму Януковича й віддавали злочинні накази… Призначати на звільнені після люстрації вакансії молодих фахівців, випускників українських вишів, відібраних за принципами патріотизму і професіоналізму».
Тягнибок не обіймав жодних посад за Кучми–Януковича, не був заангажованим в комуністично–комсомольську ієрархію, а також не мав та не має бізнесу, тому люстраційну декларацію заповнював би із чистою совістю. Тягнибок, по суті, є єдиним із лідерів Майдану, хто балотується у президенти, і єдиним, хто ставить чи не основним питанням своєї програми саме вимогу Майдану ― люстрацію.
Анатолій Гриценко у програмі своєї партії заявляє про необхідність антикорупційної люстрації всіх чиновників, починаючи з суддів, прокурорів і слідчих, а також про необхідність «ефективної боротьби з корупцією та відмиванням брудних коштів».
Біографія кандидата–полковника була би цілком прозорою, якби він не обіймав посади міністра оборони. Генпрокуратура часів Олександра Медведька дорікнула Гриценкові за неналежне збереження держмайна в армії, а військові досі згадують порізані на брухт ракети та розформовану на півдні країни ракетну бригаду. Загалом найбільші претензії до «справжнього полковника» і «першого непрохідного» мають якраз професійні військові, бо за гучними ура–патріотичними словами ховалося чимало шкідливих та шкідницьких для армії справ. Однак ці питання ― компетенція майбутніх люстраційних комісій та судів.
Найменш конкретизованою виглядає люстраційна програма ­Олега Ляшка. «Я радикально зміню особовий склад правоохоронних органів. Особливу увагу приділю викоріненню перевертнів та пристосуванців у новій владі. Оголошую бій олігархам, які разом із продажними чиновниками довели український народ до злиднів».
А от сам лідер Радикальної партії спіткнувся б об люстрацію ― підніжку йому ставить кримінальний критерій. Річ у тім, що 1994 року Олега Ляшка засудили за розкрадання державного та колективного майна на 2 млн 400 тис. карбованців та звинуватили у свавільному присвоєнні влади чи звання посадових осіб; підробці документів, штампів, печаток, їхньому використанні; використанні підроблених документів. Минуле, навряд чи гідне президента…
Аналіз біографій кандидатів, що претендують на чільні місця в державі, засвідчив, що лише Олег Тягнибок може пройти люстрацію, а отже, гарантувати проведення докорінних змін в Україні.
Нова держава не постане без зміни політичних еліт та викорінення корупції. До того часу, як буде ухвалено люстраційний закон, ми можемо скористатися ще одним інструментом люстрації ― виборами. Вони також відіграють функцію очищення влади від осіб і політичних сил, яким ми більше не довіряємо. І навпаки, через вибори маємо можливість вручити мандат на докорінні зміни в країні незаплямованим політикам.