МАМО, А МЕНІ ЩЕ ЙТИ В САДОЧОК?

Після критичної публікації «Волині‑нової» дошкільний заклад у Хмелівці Володимир‑Волинського району закрили. А поки малята ходитимуть… до школи
Сергій НАУМУК


Нещодавно наша газета розповідала про малопривабливий стан доріг та садочка у Хмелівківській сільській раді. Влада відреагувала традиційно. Тобто ― заборонами. Якщо до доріг поки нікому діла немає, то садочок вирішили закрити. Нема садка ― нема проблеми.
Така інформація неабияк налякала селян, і вони зібралися на збори, щоб почути думку про все це сільського голови.
— Постало питання, куди перенести садочок. Якщо не відшукаємо приміщення, доведеться припиняти роботу закладу, ― окреслив невтішні перспективи Степан Гарбарчук. ― Ми готуємо документацію на реконструкцію двоповерхового приміщення, вартість якої 67 тисяч гривень. Уже заплатили 20 тисяч гривень, і ще 30 маємо. А от де взяти 17 тисяч, яких бракує? Проект практично готовий. Потім звертатимуся до облради, щоб включили у бюджет, адже йдеться про мільйони гривень. Поки ми домовилися, що садочок буде в школі.
— Як добиратимуться з Хмелева і Житанів? Адже дороги такі погані, що після доброго дощу їх просто розмиває й автобус часто не ходить? ― посипалися запитання.
Сільський голова не раз повторює, що автобусне сполучення буде. Відтак до розмови долучається директор місцевої школи Оксана Цизь.
— Група працюватиме з 13–ї до 18–ї години. Будемо підлаштовуватися під автобус, щоб дітки з Житанів могли доїхати, ― намагається заспокоїти людей. ― Це ж тільки на травень. А кабінет прибиратимемо, провітрюватимемо. Близько й туалет.
— А речі? ― запитує котрась мама.
— Виділимо місце. У нашій школі ще жодна річ не пропала, ― відповідає Оксана Миколаївна.
— Чого раніше цього було не зробити? Куди підуть діти з вересня? ― не стихає людське обурення.
— Це на місяць, а далі треба думати, ― каже директор. ― Школу фінансують з одного бюджету, а садок ― з іншого.
— Моя Марічка вже питає мене: «Мамо, а мені ще йти в садочок? Бо його закривають», ― докидає Ольга Соколова з Хмелева.
— Може, ми чимось допомогли б? Може, волонтерів залучити? ― допитуються хлопці з володимир‑волинського «Правого сектору», які теж були на зборах.
— Що хочете мені робіть, але грошей на ремонт доріг не маю. Ще за минулорічні ремонти боргуємо. Підсипали ці дороги чим могли. Моста ми не чіпатимемо. Його повинні ремонтувати фахівці під наглядом інженера, ― пояснює Степан Гарбарчук.
Знову зчинився шарварок. Люди перебивають та подекуди перекрикують один одного. «Мамо», ― пхикає якесь маля. А обговорення тим часом повертається до приміщення колишнього дитсадка, що нині в занедбаному стані. Мовляв, як було б добре, якби він досі працював. Згадали й те, що в сусідніх селах садки збереглися.
— Степане Павловичу, рівно десять років тому ви пообіцяли, що щось робитимете. І зараз знову ті самі слова. Уже мої діти виросли, лише найменша в садок ходить, ― допікає якась жінка.
— Якби ви конкретно сказали, що потрібно, щоб садок запрацював. А то все згадуєте, що було десять років тому, ― не витерпів представник «Правого сектору».
— Треба було тоді вирішувати. Нащо було валити? ― і далі товчуть воду в ступі селяни.
— Для чого мільйони? За мільйони можна «мерседеси» купити і дітей до міста в садок возити, ― гарячкує молода мама.
— Треба, щоб хлопці з «Правого сектору» допомогли з проектно–кошторисною документацією, ― раціональне рішення нарешті пропонує директор школи. ― Скільки ще треба грошей?
— 17 тисяч гривень, ― підказує голова.
Селяни ще якийсь час сперечалися. Проте рішення було очевидне: віддати один клас дошкільнятам, фінансувати проектно–кошторисну документацію, а затим вибивати кошти на реконструкцію колишнього дитсадка. Суму, якої не вистачає на проект, селяни вирішили зібрати власними силами, пройшовшись по хатах. Прозвучала й думка, що треба створювати громадську організацію та брати участь у грантових проектах і що можна було б віддавати щомісяця по 80―100 гривень на утримання дитсадка, як це роблять у деяких сусідніх селах. Хтось пропонував купити хату й пристосувати її під дитячий заклад. Мовляв, так дешевше. Проте йому заперечили, що цього не дозволяють санітарні норми.
Затим мова зайшла про дитячий майданчик у Хмелівці. Обговорили місце, де могли б бавитися діти, і вирішили зробити все власними силами, якщо сільрада підсобить із матеріалами.
— Хлопці нас вислухали, то вони допоможуть, ― наостанок мовила котрась із жінок, маючи на увазі представників «Правого сектору».
— Але і ви організовуйтесь. Зрозумійте, що ви є основа, ви ― громада, ― сказав один із прибулих.
І з цим не можна не погодитися. Бо пора вже усвідомити, що ніхто не прийде і не вирішить проблем села, що лише активна, згуртована громада може і грантовий проект написати, і звернутися до влади, і проконтролювати місцеве самоврядування.
Думаю, що саме спорудження дитячого майданчика стане своєрідним тестом на зрілість хмелівківської громади. І ризикну припустити: якщо люди самоорганізуються і зроблять цю добру справу, то зможуть братися і за значно складніші завдання ― на кшталт реконструкції приміщення дитячого садочка.