НЕВЛОВИМИЙ ’МЕРСЕДЕС’, СКЛЕПАНИЙ У МАНЕВИЧАХ

У неприємній ролі скупника краденого опинився директор Володимир-Волинського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Анатолій Якимчук. Далеко не до кожного власника автомобіля підходить міліціонер і каже: «Машина ваша крадена. Будемо вилучати через суд». І вже це не твоє авто, а «речовий доказ» в суді. І ходить директор уже рік пішечки, а за його спиною ще й хіхікають: «Хай не лакомиться на крадене. Це ж бо не що-небудь, а «Мерседес-Бенц». Уже й Маневицький суд відбувся, на якому «відповідач» Анатолій Якимчук позбувся автомобіля, бо знайшовся справжній власник — мешканка селища Анастасія Григорівна Мефанік.
Звісно, суду, як кажуть, видніше. І, очевидно, ще скаже своє слово апеляційний суд. Проте маневицькі міліціонери теж впевнені в справедливості цього судового рішення. Адже в результаті розшукової наполегливої роботи — з вересня 2001 року по лютий 2003-ий — їм вдалося натрапити на слід... ні, не злодія, а краденого автомобіля. Свою місію, як вважають, вони блискуче виконали. Автомобіль через суд буде передано власнику. Ось тільки одне не зрозуміло: чому держава в особі суду, органів міліції карає безневинну людину — нинішнього власника автомобіля Анатолія Якимчука, який на законній основі його придбав? І чому слід визнати не дійсним договір купівлі-продажу автомобіля «Мерседес-Бенц-124», якого Якимчук офіційно купив через торговельну організацію ТзОВ «Сента-Станк АТГ»?
Усі дані про автомобіль (чи не знаходиться в угоні) були перевірені працівниками Луцького і Нововолинського МРЕВ і за це чоловік теж виклав немалу суму грошей. До того ж цим автомобілем раніше володіли два покупці — з Каменя-Каширського і Ковеля. Тож скупником краденого директора при всьому бажанні ніяк не вдасться назвати. А якщо так, то за що карати? Бо ж так чи інакше, а в цій історії потерпілим є невинний громадянин — крайній покупець. Тим більше, що за цим «Мерседесом» тягнеться шлейф загадок і, як кажуть, «нестиковок» із законодавством, що, схоже, судом до уваги не взято.
Почнемо з того, що автомобіль «Мерседес-Бенц» з таким номером кузова перебрався через польський кордон 21 серпня 2001 року, а вже 24-ого згідно з документами перетнув українсько-білоруський. Річ в тім, що автомобіль виготовлений більше десяти років тому і розмитнювати його на території України заборонено. Тож він транзитом попрямував далі, бо начебто призначався громадянину сонячної Вірменії Мартисяну. Ну, що ж, хай «поношений» автомобіль загазовує Кавказ. Але сталося одне диво.
Шостого вересня 2001 року, як твердить вже згадувана мешканка Маневич Анастасія Мефанік, було в Ягодині проведено митне оформлення кузова «Мерседеса» і видано посвідчення на його реєстрацію в органах ДАІ. І ось цей кузов сірого кольору мав той же номер, що і в транзитному «Мерседесі», котрий попрямував в напрямку Вірменії через Білорусь. Звичайно, міг громадянин Мартисян на території Білорусі відмовитися від машини, придбати нову та повернути застарілу модель полякам. Чи просто «Мерседес-Бенц» зі згаданим кузовом заблукав, катаючись по території кількох країн?
Також власниця авто пред’явила документ, ніби цей автомобіль було куплено у польському місті Бяла Підляска на фірмі «Авто-Злом» Експорт-Імпорт. Тамтешній війт документально підтвердив, що така фірма там ніколи не була зареєстрована. З’ясувалося, що у «документі», пред’явленому власницею, зроблена груба помилка у назві польського міста. До того ж, як роз’яснив війт, такий штамп, який значиться в рахунку фактури, в Польщі не використовується.
Кузов оформлено на митниці 6 вересня, а наступного дня вже їздили на готовому «Мерседесі-Бенц» у Маневичах, який був начебто ударними темпами на подвір’ї складений з підготовлених агрегатів та деталей. Щоправда, робітники, які майстрували, на суді стверджували, що вони авто «клепали» кілька днів. 8 вересня автомобіль затримала в селищі міліція, бо за кермом сиділа неповнолітня п’яна особа, не маючи документів. Машину поставили на штрафмайданчик. У той же день мешканець селища Олександр Снітко з’являється в міліцію — теж без технічного паспорта чи інших документів і машину йому повертають. Ніхто навіть не засумнівався, що це його власність. Ввечері, 9 вересня «Мерседес» зникає. А вже 10 вересня в міліцію надійшла заява від В.С. Мефаніка, що з подвір’я «викрадено «Мерседес-Бенц» сірого кольору, який належить Снітко Олександру Васильовичу». Тодішній начальник райвідділу внутрішніх справ Анатолій Музичук дав вказівку зареєструвати заяву і вирішити питання згідно із законом.
Мабуть, найцікавіше в цій детективній історії є те, що ні заявник, ні власник на той час Олександр Снітко не вказали номера кузова. Міліція теж ним не поцікавилася. Напевне, номер кузова було вказано в акті при затриманні автомобіля, але цього, очевидно, не з’ясовували. Адже можна було офіційно звернутися на митницю. Складається враження, що ніхто не був зацікавлений у пошуках краденого автомобіля. Олександр Снітко, котрий має справу з перегоном автомобілів через кордон, не міг не знати, що не вказати номера кузова, це все одно, що послати листа «на село, дідусеві».
Автомобіль об’явився у Камені-Каширському і 7 грудня 2001 року був зареєстрований місцевим МРЕВ, а вже наступного дня знятий з обліку для продажу. Покупець Михайло Бартошик розповів, що в нього попросили паспорт, він нічого не відає про автомобіль, хоча в документах начебто його підпис. Хто ж ті благодійники з ДАІ, які оформляли документи? Адже оплата за реєстрацію авто проводиться через Ратнівську філію банку «Аваль» лише 10 вересня. «Мерседес» реєструється безкоштовно — на віру. Ви таке десь чули? Це вже називається розбоєм серед білого дня.
Після цього автомобіль купив ковельчанин, який ним спокійно проїздив півроку. Так само безпечно їздив, в тому числі і за кордон, новий покупець Анатолій Якимчук. І раптом міліція, ніби виявивши чудеса нишпорства, нарешті натрапила на слід автомобіля. Ось так з’являється позов від Анастасії Мефанік (чомусь не від сина Олександра Снітка) на 37 тисяч гривень до Анатолія Якимчука. Потерпілого Анатолія Якимчука не покидає відчуття, ніби за ним хтось пильно спостерігав. І ось тепер, коли автомобіль начебто легалізований, бо куплений на законних підставах, його заганяють в пастку.
Зрозуміло, що розповідати про афери навколо одного автомобіля, котрий перебрався якимсь чином через західний кордон і, наче бомж, тинявся на Волині, дещо не цікаво. В автобізнесі це вже стало типовим явищем. Але шкода невинну людину.
Після офіційних повідомлень про волинський «Клондайк» і про налагоджену мережу збуту нерозмитнених машин з участю митників, працівників ДАІ і навіть суддів нас уже нічим не здивуєш. Можна хіба що гордитись, що, як твердять знаючі люди, шикарні авто після короткої зупинки на Волині швартувалися біля Кабміну та інших поважних установ, дивуючи розкішшю іноземців. Можна також пишатися, що колишні керівники обласної міліції, ДАІ після виснажливої служби в прикордонній області посіли важливі пости у всесильних відомствах, наводять порядок в інших регіонах. Але справа, започаткована в ті часи, схоже процвітає, хай і в менших масштабах.
Олександр НАГОРНИЙ.