Культура
«ЗАГИНУВ У БОЮ ЗА ЩАСТЯ…»
Зателефонувала Галина Шафета – дружина покійного багаторічного головного редактора газети «Волинь» Полікарпа Шафети...
Зателефонувала Галина Шафета – дружина покійного багаторічного головного редактора газети «Волинь» Полікарпа Шафети, щоб висловити свої роздуми з приводу публікації про будівництво захисної стіни з Росією. Галина Степанівна ідею голови облдержадміністрації Дніпропетровської області Ігоря Коломойського підтримує («Аби тільки швидше настав мир!»), проте вважає, що «насамперед від усілякого сепаратизму і тероризму ми маємо побудувати стіну захисту у своєму серці, своїй душі. Вона – найвищого гатунку, як написав поет-пісняр Анатолій Матвійчук (на фото)…» І коли пані Галина на підтвердження своїх слів процитувала Матвійчука, з перших строф стало зрозуміло, що з цією поезією мають ознайомитися і наші читачі. Більше того, виявилося, що у відомого українського співака, композитора і автора пісень української естради 55-річного Анатолія Матвійчука (найвідоміші – «Мандрівний журавель», «НЛО», «Торкнись мене…», «Сивий музикант», «Два птахи») чимало зворушливих до болю поезій про останні події в Україні. Дві з них ми пропонуємо на ваш розсуд…
СТІНА ЗАХИСТУ
Тепер ми знаєм, що таке війна,
Де волю відбирають у народу.
Її ми не чекали, а вона
Підступно так прийшла до нас зі сходу…
Свідомість застилає чорний дим,
А на вустах — то вірші, то прокльони.
Як це незвично — воювати з тим,
Із ким немає лінії кордону.
А хтось говорить — щоб спинить війну,
Не треба нам впадати у зажуру —
Давайте побудуємо стіну,
Міцну й високу, мов китайські мури!
Я згоден. Як потрібна ця стіна!
Та не лише по морю чи по суші.
І не залізна, а чи кам’яна, —
А та, що захищатиме нам душі!
Ох, як би врятувати я хотів
Моїх краян на землях, Богом даних,
Від вічних тих бандитів та ментів,
На їхніх голубих телеекранах!
Як захиститись всім нам від брехні,
Від підлості, агресії і хамства?
Й цинічного кремлівського нахабства,
Що теж за зброю служать в цій війні!
О, доленько, врятуй нас і спаси,
Від злого бодуна і перегару,
Від наглої російської попси
І путінського чорного піару…
Не віддаваймо світ без боротьби,
Наш рідний світ, що просить порятунку,
Будуймо Стіну Захисту… в собі!
Лиш це – стіна найвищого гатунку.
СОЛДАТ
З ясними, як небо, очима,
З волоссям, як стигле жито,
Звичайний такий хлопчина,
Якому б ще жити й жити.
Хто думати міг чи гадати,
Що вже оцією весною
Він піде служити в солдати
І стрінеться із війною…
З ясними, як небо, очима,
З волоссям, як стигле жито,
Він землю свою — Україну —
Збирався в бою боронити.
Та якось вечором тихим —
Чи то випадковість, чи зрада? —
Автоколона їхня
Потрапила у засаду.
Смертельна свинцева злива,
Довкола — вогонь кулеметів!
А в них — на біду чи на диво,
Ні касок, ні бронежилетів!
З ясними, як небо, очима,
З волоссям, як стигле жито,
Прийняв свою долю хлопчина —
Навиліт у груди прошитий…
Спи, братику, сном найміцнішим,
Хай в небі Тобі воздасться!
А завтра про Тебе напишуть:
«Загинув у бою за Щастя*…»
* Щастя – назва невеличкого містечка в Луганській області, поблизу якого нещодавно полягли українські солдати у бою з сепаратистами.
СТІНА ЗАХИСТУ
Тепер ми знаєм, що таке війна,
Де волю відбирають у народу.
Її ми не чекали, а вона
Підступно так прийшла до нас зі сходу…
Свідомість застилає чорний дим,
А на вустах — то вірші, то прокльони.
Як це незвично — воювати з тим,
Із ким немає лінії кордону.
А хтось говорить — щоб спинить війну,
Не треба нам впадати у зажуру —
Давайте побудуємо стіну,
Міцну й високу, мов китайські мури!
Я згоден. Як потрібна ця стіна!
Та не лише по морю чи по суші.
І не залізна, а чи кам’яна, —
А та, що захищатиме нам душі!
Ох, як би врятувати я хотів
Моїх краян на землях, Богом даних,
Від вічних тих бандитів та ментів,
На їхніх голубих телеекранах!
Як захиститись всім нам від брехні,
Від підлості, агресії і хамства?
Й цинічного кремлівського нахабства,
Що теж за зброю служать в цій війні!
О, доленько, врятуй нас і спаси,
Від злого бодуна і перегару,
Від наглої російської попси
І путінського чорного піару…
Не віддаваймо світ без боротьби,
Наш рідний світ, що просить порятунку,
Будуймо Стіну Захисту… в собі!
Лиш це – стіна найвищого гатунку.
СОЛДАТ
З ясними, як небо, очима,
З волоссям, як стигле жито,
Звичайний такий хлопчина,
Якому б ще жити й жити.
Хто думати міг чи гадати,
Що вже оцією весною
Він піде служити в солдати
І стрінеться із війною…
З ясними, як небо, очима,
З волоссям, як стигле жито,
Він землю свою — Україну —
Збирався в бою боронити.
Та якось вечором тихим —
Чи то випадковість, чи зрада? —
Автоколона їхня
Потрапила у засаду.
Смертельна свинцева злива,
Довкола — вогонь кулеметів!
А в них — на біду чи на диво,
Ні касок, ні бронежилетів!
З ясними, як небо, очима,
З волоссям, як стигле жито,
Прийняв свою долю хлопчина —
Навиліт у груди прошитий…
Спи, братику, сном найміцнішим,
Хай в небі Тобі воздасться!
А завтра про Тебе напишуть:
«Загинув у бою за Щастя*…»
* Щастя – назва невеличкого містечка в Луганській області, поблизу якого нещодавно полягли українські солдати у бою з сепаратистами.