Зателефонувала Галина Шафета – дружина покійного багаторічного головного редактора газети «Волинь» Полікарпа Шафети...
Зателефонувала Галина Шафета – дружина покійного багаторічного головного редактора газети «Волинь» Полікарпа Шафети, щоб висловити свої роздуми з приводу публікації про будівництво захисної стіни з Росією. Галина Степанівна ідею голови облдержадміністрації Дніпропетровської області Ігоря Коломойського підтримує («Аби тільки швидше настав мир!»), проте вважає, що «насамперед від усілякого сепаратизму і тероризму ми маємо побудувати стіну захисту у своєму серці, своїй душі. Вона – найвищого гатунку, як написав поет-пісняр Анатолій Матвійчук (на фото)…» І коли пані Галина на підтвердження своїх слів процитувала Матвійчука, з перших строф стало зрозуміло, що з цією поезією мають ознайомитися і наші читачі. Більше того, виявилося, що у відомого українського співака, композитора і автора пісень української естради 55-річного Анатолія Матвійчука (найвідоміші – «Мандрівний журавель», «НЛО», «Торкнись мене…», «Сивий музикант», «Два птахи») чимало зворушливих до болю поезій про останні події в Україні. Дві з них ми пропонуємо на ваш розсуд…
СТІНА ЗАХИСТУ
Тепер ми знаєм, що таке війна, Де волю відбирають у народу. Її ми не чекали, а вона Підступно так прийшла до нас зі сходу…
Свідомість застилає чорний дим, А на вустах — то вірші, то прокльони. Як це незвично — воювати з тим, Із ким немає лінії кордону.
А хтось говорить — щоб спинить війну, Не треба нам впадати у зажуру — Давайте побудуємо стіну, Міцну й високу, мов китайські мури!
Я згоден. Як потрібна ця стіна! Та не лише по морю чи по суші. І не залізна, а чи кам’яна, — А та, що захищатиме нам душі! Ох, як би врятувати я хотів Моїх краян на землях, Богом даних, Від вічних тих бандитів та ментів, На їхніх голубих телеекранах!
Як захиститись всім нам від брехні, Від підлості, агресії і хамства? Й цинічного кремлівського нахабства, Що теж за зброю служать в цій війні!
О, доленько, врятуй нас і спаси, Від злого бодуна і перегару, Від наглої російської попси І путінського чорного піару…
Не віддаваймо світ без боротьби, Наш рідний світ, що просить порятунку, Будуймо Стіну Захисту… в собі! Лиш це – стіна найвищого гатунку.
СОЛДАТ З ясними, як небо, очима, З волоссям, як стигле жито, Звичайний такий хлопчина, Якому б ще жити й жити.
Хто думати міг чи гадати, Що вже оцією весною Він піде служити в солдати І стрінеться із війною…
З ясними, як небо, очима, З волоссям, як стигле жито, Він землю свою — Україну — Збирався в бою боронити.
Та якось вечором тихим — Чи то випадковість, чи зрада? — Автоколона їхня Потрапила у засаду.
Смертельна свинцева злива, Довкола — вогонь кулеметів! А в них — на біду чи на диво, Ні касок, ні бронежилетів!
З ясними, як небо, очима, З волоссям, як стигле жито, Прийняв свою долю хлопчина — Навиліт у груди прошитий…
Спи, братику, сном найміцнішим, Хай в небі Тобі воздасться! А завтра про Тебе напишуть: «Загинув у бою за Щастя*…» * Щастя – назва невеличкого містечка в Луганській області, поблизу якого нещодавно полягли українські солдати у бою з сепаратистами.
