КОЛИ ЗНІМУТЬ ТАВРО САМОГУБЦЯ З АВТОРА «ЧЕРВОНОЇ РУТИ»?

Життя 30-літнього Володимира Івасюка (на фото) обірвалося 35 років тому. Тоді офіційній версії слідства про самогубство мало хто повірив. І ось нещодавно Генеральна прокуратура повідомила про відновлення справи відомого українського композитора «з метою повного, всебічного та неупередженого дослідження усіх обставин смерті, необхідності перевірки на причетність до позбавлення його життя певного кола осіб»


Леся БОНДАРУК

ХОРОНИЛИ ПОЕТА-ПІСНЯРА ЗІ СВЯЩЕНИКАМИ
…Зранку 24 квітня 1979 року Володимир вийшов із дому в напрямку Львівської консерваторії. В обід повернувся, взяв деякі свої ноти і знову пішов, сказавши, що через годину повернеться…
«Розшукову справу» у міліції відкрили 27 квітня і закрили 11 травня. Свідчення однокурсників, що бачили композитора 25 квітня дорогою Винники — Львів неподалік від лікарні, а також двох людей, які бачили його 3 і 4 травня в місті Рівне, не були належно досліджені.
9 травня у ліску біля селища Брюховичі на Львівщині солдат Жамсунбек Чорнобаєв під час військової гри за радіосигналом виявив тіло Володимира Івасюка. Воно перекошено напіввисіло-напівстояло під буком із паском від плаща на шиї. Поряд лежав акуратно складений плащ і стояв порожній портфель. У кишенях були 3 карбованці, пачка «Космосу» з шістьма цигарками. Смерть через повішання — таким був вердикт судово–медичної експертизи, яка датувала її 27 квітня за зупинкою механічного годинника покійника.
Місце загибелі — за 80 метрів від дороги, що вела до піонерського табору, і за 28 метрів від стежки, що врізається в польову дорогу. Тож дивно, що майже місяць повішеного ніхто не помітив, та й тіло, за висновками експертизи, не мало ознак гниття, хоч синці були зафіксовані. Автор книжки «Життя і смерть Володимира Івасюка» журналіст Іван Лепша припускає, що композитора могли певний час тримати у приміщенні, а потім непритомним повісити напередодні виявлення. У 1992 році Іван Дмитрович, який особисто був знайомий з Івасюком, досліджував обставини його смерті не лише за свідченнями родичів та знайомих, а й за сторінками слідчої справи № 270.
— 6 червня 1979 року кілька регіональних газет опублікували інформацію «У прокуратурі області», в якій зазначалося: «Встановлено, що причиною смерті громадянина Івасюка В. М. було самоповішання. Поширювані чутки про інші обставини смерті є вигадкою». Яке мали право за півтора місяця до завершення попереднього слідства і за шість місяців дорозслідування твердити громадськості, що Івасюк вкоротив собі віку? Не повірю, що не отримана комсомольська премія імені Миколи Островського, яку, до слова, присуджено посмертно, так сильно вплинула на психіку композитора, що вдався до самогубства, — стверджує у своєму журналістському розслідуванні Іван Лепша.
Між іншим, хоронили Володимира Івасюка зі священиками, а згодом його могилу освятив патріарх УАПЦ Мстислав. Виходить, церква, яка засуджує самогубство, в цю версію загибелі також не вірила.

МОГИЛУ ІВАСЮКА ТРИЧІ ПІДПАЛЮВАЛИ
Після смерті радянська влада робила все, щоб творчість Володимира Івасюка була забутою.
— Десять років ім’я композитора замовчувалося, — згадує його старша сестра Галина. — На Львівське телебачення прийшов циркуляр стерти фільм «Червона рута». Співробітники студії встигли винести плівку і передати її членам сім’ї Івасюка, а начальству відрапортували про виконання наказу. Могилу брата тричі підпалювали. У вологі, дощові дні вона горіла, немов факел!
У 2009 — 2012 роках у Львові слідча група Генпрокуратури намагалася встановити справжні обставини загибелі Володимира Івасюка. Зацікавленість в об’єктивному розслідуванні проявляв тодішній, а тепер і нинішній голова СБУ Валентин Наливайченко. Було встановлено, що композитора неодноразово запрошували «для бесіди» у КДБ, а незадовго до смерті за ним стежили.
— Цікава деталь, — наголосив 2009 року заступник Генерального прокурора України Микола Голомша. — З Чернівців молодого Івасюка як сина людини, що пережила репресії, забирає до Львова друг сім’ї, колишній ректор медичної академії. Після смерті композитора він сказав родичам, що його чекає та сама доля, і відвідав могили своїх близьких у різних місцях, немовби прощаючись. Як з’ясувалося — за день до своєї смерті. Ректор загинув в автокатастрофі за загадкових обставин. Про це розповідали родичі, говорили й інші люди. Але у справі таких відомостей немає.
Про непрості стосунки Володимира Івасюка з КДБ свідчать і такі факти. У 1966 році його відрахували з Чернівецького медичного інституту за те, що у своїй рідній Кіцмані з друзями скинув пам’ятник Леніну. Хлопці вирішили спробувати «постояти на п’єдесталі», статуя не втрималася й упала додолу, за що Володимир із друзями відсидів 15 діб у міліції. У 1967 році він відновив навчання. За два місяці до смерті з ним розмовляли кадебісти стосовно гонорарів, які Івасюк мав отримати за видання платівок своїх пісень у Канаді, вмовляли його передати ці кошти у Фонд миру. Але він відмовився, бо хотів дати їх на будівництво музичної школи в Кіцмані.
У минулому розглядали й інші версії загибелі Володимира Івасюка. Зокрема, пограбування або викрадення з метою викупу, адже композитор отримував чималі гонорари за свою творчість. Музикант і перекладач Віктор Морозов припускає, що трагедія була пов’язана з дівчиною, із якою Володимир зустрічався. До неї водночас залицявся й син першого секретаря обкому партії (йдеться про солістку Львівського оперного театру Тетяну Жукову. — Л. Б.). «А зам’яли справу через те, що в ній фігурував «синок». У КДБ були майстри, які запросто могли інсценізувати самогубство», — вважає музикант.
Поновлення кримінальної справи у 2014 році стало несподіванкою як для рідних Володимира Івасюка, так і для його приятеля поета–пісняра Богдана Стельмаха. Він стверджує, що ніколи не вірив у версію КДБ та міліції про самогубство. І додає: якщо Генеральна прокуратура забажає, то справу розкриють.

ДОВІДКА «ВОЛИНІ»
Володимир Михайлович Івасюк — український композитор і поет. Герой України. Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів.
На Всесоюзному конкурсі молодих композиторів здобув II премію за «Баладу про Віктора Хару». Величезний успіх мала музика, написана до спектаклю «Прапороносці» в Київському національному театрі імені Івана Франка. Після прем’єри п’єси «Мезозойська історія» стала популярною пісня «Запроси мене у сни». Його сюїту «Суха верба» порівнювали з творами Альфреда Шнітке.
Як фольклорист записав і випустив збірник українських народних пісень «З-над Черемоша й Прута».
Малював картини, захоплювався фотографією.