НА ЛЮДСЬКІЙ КРОВІ ВЛІЗЛИ В КРІСЛА І ТІЛЬКИ ВСЬОГО?

Чим переймався і з чого дивувався минулого тижня редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова» Сергій НАУМУК

…ТИМ, ЩО НОВА ВЛАДА ПОЧИНАЄ ПОВТОРЮВАТИ ПОМИЛКИ СТАРОЇ?
Активність колишньої обласної влади в царині програм підтримки сільгоспвиробників неодноразово наражалася на критику опозиції. Мовляв, селяни не мають реальної підтримки, виплати не стимулюють виробників, більшість коштів перепадає великотоварним господарствам. Особливо картали за доїльні апарати та холодильні установки, що їх бюджетним коштом купували одноосібникам. Доїльні апарати дісталися тим селянам, які мають трьох і більше корів. Холодильні установки розподілили за невідомим принципом.
А втім, і перші, і другі нічого не змінили на молочному ринку. Неодноразово селяни нарікали на низьку якість доїльних апаратів. Чимало презента від влади й не розпаковували, хтось за півціни пропонував сусідам. Проте влада вперто гордилася тою програмою. Похвалитися холодилками не вельми вдалося. Та далеко не всі їх і використовують. Хіба лише селяни з приміських сіл, зорієнтовані на міський ринок. А от переробникам однаково, бо й за охолоджене молоко вони пропонують ту саму ціну. Тому подекуди простоює дароване обладнання.
Наступним нововведенням мали стати доїльні зали, але втілити цю ідею колишнім не судилося, бо регіоналів та їхніх приспішників змів Майдан. Під час революції було не до сільського господарства. Врешті влада змінилася, й у неї дійшли руки до господарства. На минулій сесії запропонували розглянути питання про надання селянам кредитів для купівлі доїльних залів, але його відправили на доопрацювання.
— Місцеві чиновнички хочуть довести, що працюють на село, — емоційно розповідає селянин, який попросив не називати його прізвища. — Невже вони не розуміють, що по 200 літрів навіть дуже якісної продукції переробник не поїде? А якщо молоко продавати на загальних умовах, то на холеру той доїльний зал? Представники нової влади обіцяли сприяти людям, але, вибачте на слові, якій біді вони сприяють? На людській крові влізли в крісла і тільки всього? Хваляться, що затверджена закупівельна ціна на молоко — 2,2 гривні за літр. Так її ще уряд Азарова затвердив два роки тому! Тоді солярка коштувала трохи більше як 9 гривень, коли нині майже 15. Тоді масло коштувало 40, а не 70 гривень. Але ж на селянську продукцію ціна не змінилася! Хіба це не знущання?!
Останнє запитання чоловіка — з розряду риторичних… Але то ще, як з’ясувалося, не весь його біль.
— Нещодавно з нашого села 15 чоловік поїхали на заробітки в Польщу, — продовжує. — Ще збирається вдвічі більше. За два місяці наша черга зменшилася на 15 корів. Я й сам певно так зроблю: пущу під ніж худобу та й поїду за Буг. Ми тільки в середині червня дізналися ціну за травень, а яка буде за червень — не знаємо й досі. Наші хлопці сидять в окопах на Сході, але їм треба бути в Києві з автоматами. Тоді, може, настане врешті-решт порядок.
Уже не раз доводилося чути, як на різних заходах нинішні очільники області хваляться здобутками… попередників: і посіяно, і вирощено, і взагалі усе в шоколаді. Дивно, бо рік тому ті самі цифри викликали в тодішніх опозиціонерів хіба зневагу. Але якщо всі нинішні програми такі правильні, то варто згадувати й самих «папєрєдніків». Тільки не так, як Азаров, який валив на них усі негаразди. Скажімо, ідеологом багатьох обласних програм був колишній заступник голови облдержадміністрації Віталій Карпюк, на ту пору член Партії регіонів. Тому треба або відмовлятися від ініційованих ним програм, або визнавати здобутки Віталія Володимировича.
Складається враження, що нова влада пробує повторити помилки старої. Бо про програми сільгоспвиробники дізнаються вже постфактум. А поцікавитися у самих селян, чи потрібна їм така підтримка, влада не спромоглася?

…УВАГОЮ ГРОМАДИ ДО МИНУЛОГО СВОГО СЕЛА
Пограбування археологічної спадщини в Україні сягнуло масштабів епідемії. Кожен, кому не лінь, може купити металошукач і спробувати щастя скарбошукача. Відтак антикварний ринок переповнений предметами археології. Причин цього явища можна виділити кілька: масове безробіття (заробити на селі реально ніде), безсилля та корумпованість влади, низька правова та культурна свідомість громадян. Останнє особливо вражає. Більшість тих, що промишляють із металошукачами, не усвідомлюють, що порушують закони, навіть якщо здають знайдене до музею.
А таких — одиниці. Бо гріш ціна відкопаній хтозна-де монетці чи хрестику–енколпіону. Для науки така знахідка маловартісна. Археологічний предмет, вирваний із контексту, може слугувати хіба цяцькою для любителів хвалитися власними колекціями старовини. В одному з районних музеїв довелося побачити такі «дарунки» від місцевого пошуковця — ні точного місця знахідки, ні супровідного матеріалу, тільки подекуди вказано, що знайдено біля того чи іншого села. Для відвідувачів такі предмети малоцікаві, бо малоінформативні.
Натомість учених–археологів суспільство вважає ледве не неробами. Мовляв, щось там нишпорять у землі й тільки заважають будувати нове. Або ще гірше — не дають поважним серйозним людям зруйнувати «старйо», оголошуючи його пам’яткою історії чи археології.
Тим більше вартий подиву крок громади села Ратнів Луцького району. Настоятель місцевого храму Великомучениці Варвари отець Онуфрій уже давно виношував плани дізнатися більше про історію села, тому від імені громади звернувся до ДП «Волинські старожитності».
— Як і кожна людина, цікавлюся місцем, де мешкаю, духовною культурою людей, що тут жили. Нині археологи досліджують берег, де, кажуть, було християнське поселення. Є легенда, що саме там колись розкинулося місто, ратники якого полягли у боротьбі з загарбниками (чи не від цього пішла назва села Ратнів?). Крім того, дослідили місце, про яке існує в селі переказ, що там була церква, а потім її колодками перекотили на берег. Воно серед болота і має правильну округлу форму. Там знайшли цвинтар ХV–ХVІ століть. Сподіваюся, дійде і до розкопок старого церквища на місці храму, який 1943 року спалили німці. Про нього маємо скупі відомості. Знаємо лише, що там зберігалася шанована ікона Божої Матері, що це була типова волинська архітектура, коли церква стояла окремо від дзвіниці. Фінансує всі розкопки громада церкви, — розповів отець Онуфрій.
Підтримав ідею і керівник місцевого господарства «Рать» Віктор Шумський. У планах — видати книжку за результатами всіх розкопок, і не тільки. Гарний приклад для наслідування, чи не так?

…ЯК ДОВГО ЦЯ ВІЙНА ТРИВАЄ
Із самого початку антитерористичної операції на Сході України було зрозуміло, що так швидко все не закінчиться. Бо, попри дипломатичну назву, це все-таки війна, з усіма її темними сторонами. Вразили перші загиблі, потім трагедія під Волновахою, збиті літаки та гелікоптери. Марні смерті українських вояків під час так званого перемир’я. Нині наші війська наступають і тиснуть ворога, котрий щораз огризається. Чисельність Небесного батальйону давно перевершила Небесну сотню. Ніхто вже не пам’ятає всіх загиблих, бо лік їх іде на сотні. Якоїсь миті спіймав себе на думці, що починаю звикати до слова «війна» й уже не так гостро реагую на повідомлення про смерть людей. Хоча ще місяць–другий тому все було по–іншому.
Сьогодні вже не дивуюся щоразу новим вивертам терористів. Обурення тим, що мирних жителів вони використовують як живі щити, а дітей — для розвідки, що жорстоко катують полонених, змінилося гірким усвідомленням: для цих людей немає нічого святого. Тому й відповідь на запитання, навіщо терористи намагаються вивезти до Росії 150 дітей із дитбудинків Донецька, стає очевидною — якщо не гребують брати органи у своїх вбитих соратників, то що вже казати про сиріт?
Не дивуюся й діям та заявам Росії. Нещодавно МЗС Росії повідомило, що в Ростовській області зі стрілецької зброї обстріляли автомобіль прикордонників. Мовляв, у ньому виявлено вісім кульових отворів. «Российская сторона заявляет украинской стороне очередной решительный протест и требует прекратить обстрелы российской территории и нарушения границы Российской Федерации». І це в той час, коли з російського боку реактивними системами залпового вогню «Град» розгромили табір українських військових. Але побачити колоду у своєму оці російська машина не здатна.
Врешті, до будь-якої брехні пропагандистської машини звикаєш.

…ПОВЕДІНКОЮ ВОЛИНСЬКИХ ДЕПУТАТІВ
Давненько вже я не був на сесії обласної ради, тому, либонь, і впали у вічі деякі зміни в її роботі.
Є й позитивні, але їх небагато.
Уперше почув, як під час відкриття сесії зал співав Гімн України — голосно і не соромлячись. Не заперечую, окремі депутати робили це і раніше, але так несміливо, що їхні голоси тонули в звукозаписі. Невже Майдан навчив?
Голова облради Валентин Вітер намагався строго дотримуватися регламенту — на запити та запитання усім по три хвилини і не більше. Бо раніше, бувало, опозиціонери вимагали (часто й обґрунтовано) не затикати їм рота, то брали слово провладні, яких, навпаки, ніхто не міг заткнути.
Та й спроб голосувати за сусіда не помітив. За цілий день депутати разів із десять перереєстровувалися, і це свідчить про намагання працювати за правилами. Пам’ятається, раніше, коли карток було значно більше, ніж реальних обранців, домогтися перереєстрації було ой як важко.
Водночас чимало депутатів і далі піаряться. Не знаю, може, рядовий виборець, який дивиться пряму трансляцію, й вірить отим різним словесним па, що їх видають наші обранці, та з журналістського кутка все прочитується на раз. Одразу видно, чи, умовно кажучи, хтось прагне покрасуватися перед камерою, чи хоче розібратися в питанні й допомогти вирішити його по суті. На жаль, переважна більшість депутатів не вміють елементарного — побудувати виступ. Неточність висловлювань, перескакування з думки на думку, невмотивовані розлогі відступи, самолюбування — то лише невеликий перелік типових ознак спічів наших обранців. Часто панує принцип «я не знаю, але скажу». Чимало депутатів саме з цих слів починають свій виступ.
Ну й окрема тема — регіонали. Вони майже повним складом не ходять на сесію. За винятком кількох чоловік, ліва половина залу пустує. То навіщо вам мандати, панове регіонали? Або самі беріть участь в роботі ради, або дайте можливість попрацювати іншим. Можна сподіватися лише на те, що наступного скликання одіозні кандидати вже не наберуть голосів.