«ХОЧЕТЕ СКАЗАТИ, ЩО ВСІХ ПОЛІТИКІВ ТРЕБА ПЕРЕСТРІЛЯТИ?»

Запитав екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко і тут же сам відповів: «Я не згоден, що всі депутати — суки і покидьки»...

Юрій Віталійович, як завжди, багато жартує, розповідає анекдоти, не боїться вставити й гостре слово у розмові. Але з усього відчувається, що зараз він — не кіт, що гуляє сам по собі і направо-наліво роздає дошкульні характеристики політикам, а людина президента, радником якого він є на громадських засадах. Любить повторювати, що європейська Польща побудована завдяки звичайному дисциплінованому польському поручику, натомість українськими степами у той час гасали отамани і рубали голови своїм і чужим. У такий спосіб наголошує на важливості дисципліни та єдності.
Під час гутірки на «Бандерштаті-2014» хтось запитав Луценка про ймовірний «військовий Майдан», коли солдати повернуться з війни і підуть на Київ. Автора запитання аудиторія нагородила оплесками. Екс-міністр відреагував миттєво: «Бачу, що електорат Ляшка міцніє!». Згодом під час інтерв’ю ми повернулись до цього епізоду


Василь УЛІЦЬКИЙ

«ПАРЛАМЕНТ, ЯКИЙ ОБСЛУГОВУВАВ ДИКТАТУРУ, МАЄ БУТИ РОЗПУЩЕНИЙ»
— Дуже просто зараз, як Ляшко, стати у позу і розповісти, що всі зрадники та покидьки, — сказав політик. — І я це вмію. Але собі цього не дозволю. Бо якщо справедливість встановлювати пістолетом, то другий пістолет встановить іншу справедливість. Це шлях до знищення державності. Тільки комуністи і фашисти годували свій електорат простими відповідями. Хочете сказати, що всіх політиків треба перестріляти? А чим, скажімо, завинила моя дружина–нардеп, яка особисто в Маріїнському парку витягувала з автозаків ледве живих майданівців? Так сталося, що в автозаку була та зміна, яка мене возила і знала її. Я не згоден, що всі депутати — суки і покидьки. Якщо солдат приходитиме і відстрілюватиме політиків, триватиме те ж саме, тільки наступний політик украде ще більше. Тому мусить бути Закон, однаковий і для політика, і для солдата. Це — гарантія того, що не треба буде хапатись за пістолет.
— Але ж ви самі казали, що вас на передовій запитують: а які зміни відбулись, поки ми воюємо?
— Так, запитують. Ми змінили суди? Ні. Змінили держзакупівлі? Ні. Міліцію-прокуратуру? Ні. Та нічого не змінили. Єдина серйозна реформа — новий закон про вищу освіту. Тому парламент, який ще півроку тому слухняно обслуговував криваву диктатуру, має бути розпущений. Бо хто сформував парламентську більшість? Колишні регіонали. Я вам можу назвати депутата Ікс, який у лютому зняв зі своїх особистих рахунків у банку 500 мільйонів гривень. Він злякався. На 100 мільйонів купив 150 кг золота, 400 мільйонів узяв готівкою і був готовий до еміграції. Але зараз він — важлива персона в коаліції. І що, цей депутат буде голосувати за реформи митниці чи податкової? Тому парламент має бути новий.
Але ключовою під час виборів — за яким би законом вони не проходили — є позиція людей. Волиняни минулого разу на 4–ох із 5–ти округів делегували у Верховну Раду бізнесменів. Важливою є зміна критеріїв виборців. Після революції вони мають стати іншими, ніж гречка.
— А в якому статусі на вибори підете ви?
— Я хочу бути частиною великого політичного блоку проєвропейських реформаторських сил. Бачу в цьому блоці і Яценюка, і Кличка, і команду Президента. Про коаліцію треба домовитись до виборів. Щоб не ділити портфелі потім. Цей процес домовленостей саме триває. Програма має бути дуже проста: за 5 років подати заявку на вступ до Євросоюзу, а через 10 — вступити. Я буду працювати на перемогу і сподіваюсь, що потім зможу докласти сил на певному напрямку виконавчої влади. Хочу працювати, бо скучив за роботою.

«ПУТІН НЕ ЗУМІВ ПЕРЕГРАТИ НАС НА ПОЛІ БОЮ, ТОМУ ТЕПЕР НАМАГАЄТЬСЯ ПЕРЕГРАТИ У ТИЛУ»
— Юрію Віталійовичу, нещодавно ви побували на передовій у зоні АТО, в так званому секторі «Д» на кордоні. Після цього на «Українській правді» з’явився ваш емоційний блог.
— Я бачив багато чого на цій війні, але ще ніколи не бачив такої цинічної поведінки, яку демонструють російські війська. Коли курсанти здають заліки, стріляючи по наших солдатах, котрі не можуть відповісти. Молоді у…обки точно знають, що в них не стрілятимуть. Ходять у майках, фотографують вправи розстрілу українців. Це — щось більше, ніж війна. Це не просто злам якихось дружніх стосунків між народами, це злам людського коду. Питання не в тому, чи будуть після цього українці дружити з росіянами. Питання, чи росіяни після цього залишаться людьми.
Вибачте, але коли з величезним білим полотнищем із червоним хрестом наші лікарі йдуть витягувати загиблих із підбитого на переправі БТРа, а по них відкривають шквальний вогонь із російської території, це знову ж таки порушує не просто принципи стосунків між державами чи правила війни. Це порушує основи людського буття. Тому в мене був більш емоційний блог, ніж завжди.
— А що вам казали хлопці, які там стоять?
— Власне, про це і хочу продовжити. Бо мої рядки були навіяні ще й істерією, яка шириться Україною. Я вважаю, що критикувати і давати оцінку АТО мають лише її учасники. Решті треба або воювати, або не керувати війною з дивана. На моє глибоке переконання, Путін не зумів переграти нас на полі бою, тому тепер намагається переграти у тилу, спекулюючи на підозрах, що командування всіх здає, забуло, кинуло. Коли запитую десантників: «Як ви ставитесь до того, що маса людей закликає вивести вас звідси?», вони кажуть: «Нізащо». Тоді що — все це було дарма? Наші поранені і загиблі — вони марно тут стояли? Більшість солдат чудово усвідомлюють: не було б їх на кордоні, ми б не взяли ні Слов’янськ, ні Лисичанськ, не підійшли б до Донецька. Це сталось тільки тому, що вони стояли на цьому кордоні. Так, вони — як 300 спартанців, але це війна. Вони якраз це усвідомлюють. Я приїхав туди від імені президента сказати про ротацію. Спочатку вони радіють. Хапають мобілку і телефонують додому. А потім підходять і кажуть: але за умови, що ми повернемось.
— Склалося враження, що останнім часом український наступ видихається, Путін нагнав в Україну бойовиків та зброї і сили вирівнялись.
— Зараз керівництво визначає спеціальний підхід для звільнення міст. Над цим важко працюють. Наші війська не видихнулись. Але терористи заховались за спинами мільйонів мирних жителів. Маємо їх знешкодити з мінімальним втратами. На запитання, коли це все закінчиться, я скажу, що ключовим є взяття Донецька. Вважаю великою помилкою, що допустили велику концентрацію і перебазування бойовиків у це місто. Звільнення Донецька означатиме 90 відсотків перемоги.

«ВОНИ НАВІТЬ НЕ РОЗУМІЮТЬ, ЩО Є СПРАВЖНІМИ ГЕРОЯМИ»
— Що скажете з приводу поширеної на Волині думки, що тут відсоток мобілізованих — більший, ніж в інших областях?
— Категорично заперечую. І кількість мобілізованих, і кількість загиблих рівномірні по всій Україні. Такі чутки — це одна із частин політики Путіна, щоб розділити нас. Зараз військкомати проводять переоблік військовозобов’язаних, оскільки ця система в нас зруйнована. Якщо у військкомат викликали 200 чоловіків, то це не означає, що всіх мобілізують. Призову підлягають лише особи певних військових спеціальностей. До того ж президент чітко сказав, що комбайнери та механізатори, які працюють на жнивах, у цю хвилю мобілізації не повинні потрапити.
Щодо ситуації із бійцями 51–ї бригади, яких зараз судять. Переконаний, президент Петро Порошенко скаже своє слово у цій справі одразу ж після закінчення судового процесу. Думаю, вояки, навіть якщо їм присудять покарання, не будуть його відбувати. У нинішній ситуації я б вважав за доцільне, щоб президент їх помилував.
— Майдан, російсько–українська війна виявила дуже багато яскравих, жертовних і світлих людей. Хто для вас особисто став відкриттям?
— Таких людей безліч. Але буду без прізвищ. Скажімо, мене вражає командир полку армійської розвідки. Він — скрізь у зоні АТО. Застряг БТР — з’являються розвідники, які його  витягують. Сховався льотчик, літак якого підбили, — вони його знаходять. Не туди повернула частина — вони її розвертають. Ці скромні хлопці — реальні герої.
Я також бачив генералів, починаючи від начальника Генерального штабу і до командирів корпусів, які зберігають спокій у будь-якій ситуації. Раптом зриваються, хапають автомат, сідають у вертоліт і летять у найбільше пекло, стають у першу лінію наступу і ведуть за собою солдат. Бачив і бійців, котрі вистояли під «Градами». Як вижили? Бліндаж і «й… твою мать». Вони навіть не розуміють, що є справжніми героями.
Зустрічав стару бабцю, яка прибилась до фронту і відмовляється звідти іти. Вона готує їжу. Питаю: «Тут хтось із ваших?». «Та ні, тут усі — мої синочки». Або балерина, яка приїхала виступити перед солдатами. Навіщо балерина на фронті? «Хоч щось маю для цих хлопців зробити, — каже. — Але не знаю що. Гроші здала на бронежилет. Що ще можу? Тільки танцювати. І я танцюю». Ці пацани дивляться на це так кумедно. Але це так щиро! І вони потім разом обнімаються і плачуть… Це банальні слова, але так кується нація, — зі сльозами на очах закінчує нашу розмову Юрій Луценко.