Житель Носачевичів Рожищенського району Віктор Ткачук (на фото) розводить бджіл уже 30 років...
Житель Носачевичів Рожищенського району Віктор Ткачук (на фото) розводить бджіл уже 30 років...
Сергій НАУМУК
...На цьому обійсті всюди панує лад. Одразу видно, що за всім добре пильнує хазяйське око. Знайомимося з господарем. Віктор Ткачук — затятий пасічник. Уже 30 років доглядає бджіл, але одразу уточнює: з них професійно — лише 20. Проте з першого погляду видно, що багатьом бджолярам дає фору. До речі, це найбільша стаціонарна пасіка в Рожищенському районі — у Віктора Миколайовича 90 бджолосімей. — Ще мій дід Яким колись тримав пасіку. Я — від батька перейняв. То були перші кроки. У селі 90 відсотків жителів утримують курей, 80 — свиней, 70 — корів і тільки 1 відсоток — бджіл. Але це відверті, чесні, щирі люди. Ось 22 українські вулики на 27 рамок. В іншому місці 23 вулики українські на 20 рамок. Від вітру їх захищає фундук, — Віктор Ткачук веде нас на екскурсію пасікою. — Ось палісадник. Тут маю неколючий аґрус, черешні, горіхи, сливи, груші та три персики для дружини. Всього — близько 300 плодових дерев та кущів. Випускник Житомирського сільськогосподарського інституту, котрий пройшов шлях від бригадира, головного агронома до голови колгоспу та керівника виконавчої влади району, до всього підходить ґрунтовно. Щороку купує 25—30 маток і поновлює бджолосім’ї. Велику увагу приділяє медоносам. Навколишні поля засіяні буркуном та гречкою. А ще пасічник висадив ваточник, головатень та інші медоноси. — Коли щось робиш, роби добре. А напочинати й не закінчити — то неправильно. Сам щороку сію 10 гектарів буркуну та 4 — гречки. Нині, вже після збору зернових, посіяв 2 гектари гречки і вики. Оцією лівою рукою, бо я лівша. Взагалі раніше тут була лише стара хата і хлів, решта — пустир. Усе своїми руками і головою зробив, — розповідає пасічник. Оскільки обмовився, що як колишній розвідник призвичаївся до мотоциклів і має двоколісного друга («Мотоцикл з 1973 року, а як лялька. Заводиться з першого разу»), то йдемо в імпровізований гараж. На підлозі підсушується овес. Пахне воском. Віктор Миколайович підказує, що треба дивитися вгору. Під дахом рівними рядами висять рамки. Він пояснює, що так вони завжди сухі і добре зберігаються. Зауважую стару січкарню. Пасічник із гордістю відповідає, що неробочих агрегатів у його господарстві немає. Затим демонструє мотоцикл, дбайливо накритий покривалами. Транспорт дійсно аж виблискує. Вирушаємо у поле, щоб оглянути медоноси. Проїжджаємо повз кілька нивок буркуну та гречки. Їх господар посіяв уже після зернових. Відтак і поле не пустує, і бджолам є з чого брати мед. Віктор Миколайович, як фаховий агроном, пояснює, що гречка переводить фосфор із важкодоступних форм у легкодоступні, а буркун насичує ґрунт азотом. Виходимо з авто. Навколо стоїть такий медовий запах, що аж у голові паморочиться. — Особливо чудово тут вранці. У цьому місці не тримати бджіл просто гріх. Весь мед я ніколи не викачую. Не все ж забирати. Треба ділитися, природі щось залишити. Хто у мене один раз купив мед, то ніде більше не бере. На ярмарки не вожу, вдома весь розбирають, — Віктор Миколайович із захопленням показує свої володіння. — Коли відсвяткував 60 років, то у книжку нарядів записав: «Решта життя — дружині, дітям, бджільництву». І хто би чого не просив — не погодився і не шкодую, — каже. Відтоді всю свою увагу присвячує родині. Гордиться дружиною Зінаїдою Степанівною, котра вже сорок років навчає дітлахів у місцевій школі. Тішиться дітьми та внуками. А ще завжди радий гостям. — Зі мною всі вітаються в Рожищі, з Луцька телефонують. Бо ж є такі начальники, побачивши яких люди переходять на інший бік вулиці, щоб не вітатися. 19 серпня, у день професійного свята — Дня пасічника — хочу через газету привітати колег і побажати всім доброго здоров’я та всіляких гараздів, — каже Віктор Миколайович. Фото Сергія НАУМУКА.
