Волинь схилила голову в триденній жалобі, вшановуючи волинян, які 26 серпня загинули на Донеччині. На жаль, скорботним був і перший день осені...
Волинь схилила голову в триденній жалобі, вшановуючи волинян, які 26 серпня загинули на Донеччині. На жаль, скорботним був і перший день осені...
Катерина ЗУБЧУК, Алла ЛІСОВА
«ВЕСІЛЬНИЙ КОРОВАЙ ЙОМУ СПЕКЛА ВІЙНА» Минулої суботи у Луцьку хоронили Максима Шульгу. А вчора жителі обласного центру прощалися з Романом Лучуком і Юрієм Оліщуком. 23–річний Максим навчався у школі № 25. У соціальній мережі учениця цього навчального закладу залишила вірш, де є рядки про те, що «весільний коровай йому спекла війна». Їх можна адресувати не тільки Максимові Шульзі, а й Роману Лучуку і Юрію Оніщуку. Ці юнаки теж були такі молоді, що ще не встигли одружитися. Відспівували загиблих вояків 51-ї окремої механізованої бригади у Свято-Троїцькому соборі обласного центру. Митрополит Михаїл у своїй проповіді наголошував на тому, що неймовірно важко, просто неможливо знайти слова, аби втішити родини, в які прийшло горе. Бо біль більший за будь–які слова втіхи. І сьогодні кожен загиблий — наш незалежно від того, де він жив. Горе об’єднує нас, бо за Україну, за наш край гинуть кращі сини. На Театральному майдані відбулася громадська панахида. Від себе особисто, від міської ради та всіх жителів Луцька співчуття рідним загиблих висловив міський голова Микола Романюк. Він запевнив, що пам’ять про полеглих за Вітчизну буде завжди жива. Хвилиною мовчання вшанували присутні вояків. На панахиді слово взяв директор Луцької загальноосвітньої школи № 19 Юрій Левченко. Йому було дуже важко говорити в минулому часі про випускника цього закладу Романа Лучука, якому 10 серпня виповнилося тільки 20 років. Кажуть, що душі воїнів, котрі загинули за свою землю, за свій народ, відразу потрапляють до Бога. Хай це хоч трохи, як висловився Юрій Левченко, стишить той біль, що відчувають рідні від такої непоправної втрати.
Про сумну звістку, яка прийшла в шкільну родину, говорила директор ЗОШ №15 Світлана Романюк. Загинув випускник цієї школи Юрій Оніщук — «добросовісний учень, добра дитина, справжній громадянин України». На панахиді прозвучали слова співчуття рідним від імені всієї батьківської громади, учительського та учнівського колективів. Дякували за те, що завдяки Юрію і таким, як він, оборонцям нашої землі, відбулося першовересневе Свято знань. Попрощатися з Героями прийшли родичі, друзі, просто небайдужі лучани, зокрема матері, сини яких зараз у зоні антитерористичної операції. Мою увагу привернув молодий чоловік у вишиванці. Власне, я побачила, що він, накульгуючи, присів на лавочці, бо, певно, ходити трудно. Розговорилися, познайомилися. Це Анатолій Сущ із села Карпилівка Камінь-Каширського району. Він із 8 серпня перебуває на лікуванні у Луцькому військовому шпиталі. Поранення одержав під Савур-Могилою. Як тільки дізнався, що будуть хоронити двох лучан, то, як і багато інших пацієнтів цього медичного закладу, прийшов сюди. Попрощатися. Провести в останній путь бойових побратимів. У розмові про плани після одужання прозвучало: «Я вернуся до своїх, як тільки рана заживе». Анатолій, судячи з його слів, перебуваючи в шпиталі, рахується за частиною, яка веде бої. І якби не повернувся, то його вважали б дезертиром. А він не допускає і думки, щоб це «клеймо його торкнулося». «Що має бути, те буде», — сказав Анатолій. І в цих словах я вловила не безвихідь, а віру в те, що Бог обереже. … Поховали Романа Лучука і Юрія Оніщука на кладовищі в Гаразджі — на Алеї почесних поховань. Учора провели в останню путь свого земляка Миколу Павляшика і жителі села Качин Камінь-Каширського району.
«І РОСТУТЬ ДОМОВИНИ ТАК РЯСНО, ЯК У ЛІСІ ГРИБИ...» Чорний список нововолинських солдатів, які загинули під час збройного протистояння на Сході, поповнили ще два імені. Пізнього недільного вечора двох полеглих бійців зустрічала колона автомобілів із синьо-жовтими стягами. Люди скандували: «Герої не вмирають!». А в понеділок нововолинці зібралися біля будинку номер шість, що на 5-му мікрорайоні, аби провести в останню земну дорогу Сергія Бугайчука. 28 вересня йому мало виповнитися 26 років. «День народження я неодмінно відсвяткую вдома», — крізь сльози згадувала синові слова під час однієї з останніх телефонних розмов мама Галина Оверківна. Не судилося… Сергій працював електрослюсарем на дільниці №1 шахти «Бужанської». Був щирим, комунікабельним, товариським, безвідмовним. Серед ровесників користувався заслуженим авторитетом. На східному фронті перебував чотири місяці. На похорон Героя прибули також солдати 51-ї окремої механізованої бригади, які несли почесний караул під час прощання з Сергієм. Панахиду за солдатом, який віддав життя за волю України, вдома та у Свято-Михайлівському храмі відслужили священики міських церков УПЦ КП. Печальну службу очолив благочинний нововолинської округи митрофорний протоієрей Стефан Фульмес. Потім похоронна процесія вирушила в село Мизове Старовижівського району, де поховають Сергія Бугайчука. Серця багатьох людей, які прийшли віддати шану юнаку, краяли розпачливі слова Сергієвої мами. Вона звернулася до тих, хто при владі, а, отже, мав би відвернути безглузду й жорстоку бійню: «Благаю вас від імені всіх матерів України, зробіть щось, аби наші діти залишались живими». Страшний вантаж доставив на батьківщину ще одного Героя — 42-річного Володимира Пушкарука, уродженця села Мовники Іваничівського району, який проживав у Нововолинську. Цей відчайдушний та сміливий воїн записався добровольцем у батальйон «Донбас», відзначався, як кажуть колеги, доброю фізичною підготовкою, мужністю та щирою вдачею. Серйозно займався гирьовим спортом та армреслінгом, неодноразово брав участь у змаганнях. У шахтарському місті його знали багато людей. Труну з загиблим бійцем вже після півночі зустрічало все село. Мама Валентина Володимирівна ще не встигла оплакати старшого сина Олександра, який трагічно загинув у Польщі, як її чорним крилом накрила нова печальна звістка. У Володимира залишилися три дочки, які вже ніколи не знатимуть батьківського тепла. Відспівували загиблого Героя у понеділок у сільській церкві Різдва Пресвятої Богородиці, чин здійснював благочинний нововолинської округи УПЦ отець Олександр Гуревич із іншими священиками. … Сонячна погода проводжає на небеса наших дітей, чоловіків, батьків. Свідомість не сприймає, серце не хоче миритися з трагедіями, які переживають родини, друзі, знайомі наших загиблих земляків. І марно намагаєшся віднайти щось світле й чисте в цьому жахливому сьогоденні, яке помережане кривавими втратами. Як відгомін кривавих подій на Сході, обпікають проникливі вірші нововолинської поетеси Світлани Костюк: … Наливаються кров’ю очі нової доби, Щось втрачає душа у скаженій оцій круговерті…. І ростуть домовини так рясно, як в лісі гриби, І стає страшнувато, бо ми вже звикаєм до смерті… Якась сила бісівська керує парадом мармиз, Боїмося себе і почути не вміємо брата. Невблаганно і вперто котимось — котимось вниз під приціл автомата… І кричати буває так важко, як інколи в сні. І від тебе уже не залежить в цій гонці нічого. Двадцять перше сторіччя… Осанна кривавій весні… І остання надія на вкотре розіп’ятого Бога. n
Фото Олександра ФІЛЮКА. На фото: Материнські сльози гіркі, як полин, і пекучі...
