Зараз фермери та селяни-одноосібники, які вирощують овочі, змушені за безцінь віддавати їх перекупникам...
Про турботи фермерів та селян-одноосібників перед сівбою йшлося на черговому засіданні прес-клубу реформ Засідання, зініційоване головою Асоціації фермерів Волині Богданом Прусом, не випадково проходило у селі Лаврів Луцького району. Саме з Лаврова, з його розкиданими хуторами і збереженими традиціями одноосібного господарювання, брало старт реформування відносин власності в агропромисловому комплексі. Тут одним з перших розпався колгосп, без зволікань було розпайовано землю, майно, і тепер у Лаврові “погоду роблять” фермери та селяни, що хазяйнують на власних паях. — У нас техніку не розікрали, не вивезли з села, а поділили між людьми. Зараз у Лаврові є 56 тракторів, 15 зернових комбайнів, 18 вантажних автомобілів. Тільки одноосібники здали торік 4400 тонн цукрових буряків,— розповідала сільський голова Тетяна Сікора. — Люди дають собі раду. Але уже назріла потреба створити власну кредитну спілку, бо сільські господарі не можуть користуватися здешевленими банківськими кредитами. Справді, коштів селянину взяти ніде. Говорив про це й один з лаврівських господарів Володимир Максимов, який хазяйнує на 12 гектарах —- паях своєї сім’ї. Тримає чоловік коней, худобу, десятеро свиней, бджіл. Вирощує зернові, цукрові буряки. — Мав би бути якийсь торговий дім, де у рахунок виробленої продукції відпускали б селянину добрива, засоби захисту рослин, якісне насіння. Бо ж зараз ніякої підтримки нема. Одержать батьки пенсію — віддають, щоб купити солярки, — ділився Володимир Миколайович, але на життя не нарікав. — Не гірше живу, як раніше. Тільки треба працювати, і щоб держава з нами рахувалася. Судячи зі слів заступника начальника головного управління сільського господарства і продовольства Петра Ковальчука, державна підтримка сільгоспвиробників в останні роки значно збільшилась. За минулий рік сумарна бюджетна допомога селу становила понад 79 мільйонів гривень. Було залучено також 70 мільйонів гривень банківських кредитів. Здешевлення кредитів, стимулювання розширення посівів зернових, фінансування цільових програм передбачено і цього року. От тільки не завжди державна допомога доходить до того рядового сільського дядька, який мусить розраховувати лише на власні руки. Підтримкою держави користуються переважно крупнотоварні господарства, які виробляють трохи більше 20 відсотків валової сільгосппродукції. Решту — майже 80 відсотків — дають індивідуальні селянські господарства, вони годують нас м’ясом, молоком, картоплею, овочами. І при цьому нічого, крім обіцянок, не одержують. — Ще влітку минулого року був прийнятий Закон про особисте селянське господарство, який зобов’язував вжити ряд заходів для полегшення діяльності селян-одноосібників. Але досі нема жодного нормативного акта, який би регламентував дію цього закону. Практично він існує лише на папері. Нещодавно уряд прийняв постанову про кредитування фермерських господарств. Постанова за змістом добра (хоч під неї не виділено жодної гривні), але про одноосібників там не згадано. На мою думку, нам потрібен один закон про розвиток сільського господарства. Один для всіх суб’єктів господарювання, який би забезпечив їм рівні можливості. Потрібна проста система статистичної звітності, абсолютно однакова для всіх. Мусять працювати товарні біржі. Треба врешті-решт дати оцінку масовим порушенням при паюванні майна, тут інтереси селян-одноосібників теж ніхто не захищає, — з вболіванням говорив Богдан Прус, голова Асоціації фермерів області. Асоціація розробляє програму залучення сільських господарів до офіційної діяльності. Від того, що вони зареєструються як суб’єкти господарської діяльності, виграють усі: селяни зможуть на старості літ отримувати пенсії, бюджети територіальних громад матимуть додаткові надходження. Виступають фермери і за створення узгоджувальної комісії у сфері вироблення політики в сільському господарстві, до якої мають входити і представники асоціації. А ділових зауважень, пропозицій вони могли б внести чимало. Зокрема, фермер з села Чаруків Луцького району Олег Галасун пропонує приступити до створення інфраструктури оптової торгівлі овочами, як це зроблено в Польщі. Адже зараз фермери та селяни-одноосібники, які вирощують овочі, змушені за безцінь віддавати їх перекупникам. Не працюють переробні підприємства, ніхто в області не дбає про те, щоб налагодити збут вирощеної селянами моркви, капусти, столових буряків. Та й на роздрібних ринках правлять бал перекупники. Чому б не організовувати аукціони з продажу худоби? Чому ніхто не дбає про забезпечення сільських господарів якісним насінням? Як розвинути сферу послуг сільгоспвиробникам від інформування їх, навчання до кінцевого результату — реалізації продукції? Ці та чимало інших проблем порушувала на засіданні голова Асоціації фермерів Луцького району Оксана Мигдаль, принагідно розповідаючи про те, як вирішено їх у США, де вона нещодавно побувала. Втім, більшість сільських жителів поліської зони нашої області до американських фермерів не рівняються, їм би хоч такі умови для господарювання, як у “хлібному” Луцькому районі. Тут є міцні господарства, які користуються пільговими банківськими кредитами. Заступник директора Волинського регіонального управління ПриватБанку Ольга Табала із задоволенням відзначала, що з такими відповідальними клієнтами банк буде охоче працювати й надалі. Є серед клієнтів ПриватБанку, який широко кредитує сільгоспвиробників, і фермери з Луцького району. Багаті сільгосппідприємства щедро розраховуються з людьми за оренду паїв. Торік у районі орендна плата, в перерахунку на гроші, становила до 4,5 мільйона гривень. Діє програма розвитку селянських особистих господарств, понад чотири тисячі сільських жителів хазяйнують на власних паях. Як розповів начальник управління сільського господарства Анатолій Аршулік, у районі зараз роблять агрохімічні аналізи стану грунтів з тим, щоб організовано провести вапнування, допомогти фермерам і одноосібникам ефективніше використовувати землю. Відмічали фермери і те, що районна влада не відсторонюється від їхніх турбот. Однак, не все можна вирішити на місцевому рівні. Загалом же усі сходились на думці, що селу потрібна єдина, комплексна програма розвитку. Держава мусить рахуватися з сільським господарем. Галина СВІТЛІКОВСЬКА.
