Багато чого під силу сільській громаді, якщо її очолює справжній лідер
Багато чого під силу сільській громаді, якщо її очолює справжній лідер
ЗАБРОДІВЦІ У ВИБОРІ НЕ ПОМИЛИЛИСЬ Про забродівського сільського голову Миколу Михайловича Калачука я не раз чув схвальні відгуки. Застав його у місцевій загальноосвітній школі. Школа у Забродах типова, на два поверхи, але щорічно доводиться її підрихтовувати. І сільський голова у місцевому бюджеті кошти знаходить. Торік, скажімо, школу побілили, обгородили, переробили парадний вхід, гарно переоформили вестибюль, відремонтували спортзал. Тепер планують замінити двері в усіх класах. От і клопочеться голова. Будучи в школі, Микола Михайлович, як завжди, цікавиться харчуванням учнів. Сільська рада щороку виділяє зі свого бюджету кошти для закупівлі молодняка ВРХ, який передає школі. Нині в підсобному господарстві утримують аж три бички. Є й свині. Був час, коли через фінансову скруту в селах району масово закривали дитсадки. Не обминула ця “хвороба” й Забродів. Кілька років дитсадок не працював. І тільки в 2002-ому з ініціативи сільського голови було прийняте рішення про капітальний ремонт дошкільного закладу та відновлення його роботи. Садочок знову наповнився дитячим щебетом. Неспроста сільського голову тепер називають головною фігурою на селі. Йдуть і йдуть до нього люди, довіряють всі свої біди, сподіваючись не лише на моральну підтримку, а й конкретну допомогу. Ось і того дня, коли я зустрівся з Миколою Калачуком прямо на вулиці, накульгуючи, до нього підійшла вдова Марія Трофимук: — Зі мною трапилось нещастя — поламала ногу. Грошей на ліки не вистачає. Допоможіть. — Допоможемо, обов’язково, — обіцяє голова. На посаді сільського голови Калачук працює шістнадцятий рік. У місцевому колгоспі чотири роки був головним зоотехніком. Потім відомий на Волині голова колгоспу імені Чапаєва, заслужений працівник сільського господарства України Андрій Силович Шах взяв його одним із своїх заступників. А невдовзі Калачук опинився в оргвідділі райкому КПУ. Міг оселитися в Ратному, де йому навіть запропонували квартиру. Проте відмовився. У Забродах якраз звільнялася посада голови сільської ради — Іван Нікончук йшов на заслужений відпочинок. І люди забажали, щоб його наступником став саме Микола Калачук. Знижки на молодість новому керівнику сільської громади ніхто не давав. Тоді чи не найбільше всіх хвилювала проблема газифікації села, і Микола Михайлович “загорівся” цією справою. Проектна документація незабаром уже лежала на столі. За трубами разом з начальником районного відділу капітального будівництва Іваном Корнелюком довелось їхати аж в Краснодар. І вже в дев’яносто другому у Забродах запалав газовий факел. У ЯКУШЕВІ КЕРУЄ СІЛЬСЬКИЙ КОМІТЕТ Турбувала Миколу Калачука давня проблема села Якушів — будівництво мосту через річку Вижівку. Доводилось добиратись до райцентру в об’їзд. А це — зайвих дванадцять кілометрів. З настанням повені заплави перетворювались у велетенське озеро. Тут, як мовиться, без човна не обійтись. Але охочих перевозити людей, навіть за гроші, знаходилось небагато. І восени дев’яносто п’ятого від розмов про міст перейшли до діла. Калачук зустрівся з Василем Михайловичем Струком, який тоді керував районною радою. І той, побувавши разом з районними спеціалістами на місці, взявся допомогти сільській громаді. І вже через день тут запрацював екскаватор підприємства “Родючість”. На річці, тим часом, появилось аж шість понтонів. Такої їх кількості цілком вистачало, щоб збудувати, як і було заплановано, міст довжиною у сімдесят метрів. Але для завершення всіх робіт бракувало коштів. Частково будівництво профінансували районна рада і місцеве колективне сільгосппідприємство. Частину коштів зі свого “куцого” бюджету виділила й сільська рада. А де взяти решту грошей? Вирішили організувати масовий збір коштів. Микола Калачук, бачачи, що якушівці — люди активні, тоді ж порекомендував громаді обрати сільський комітет, який би був йому, сільському голові, опорою в роботі. До нього увійшли найактивніші і найавторитетніші люди. Спільними зусиллями завершили будівництво мосту, згодом вирішили дерев’яне покриття поміняти на довговічніше, металеве. Тепер сільський комітет взявся за газифікацію села. Відбувся сход селян. Вирішили проводити газ за власні кошти. Створили кооператив. Сільська рада заплатила за проект і знайшла підрядника, а люди зібрали гроші на труби. І невдовзі до п’ятдесяти господарств газ було підключено. А трохи згодом, побачивши, яку зручність дає в домі газ, і решта жителів Якушева та іншого бригадного села — Лучичів виявили бажання жити “з вигодою”. На сьогодні на території сільради вже прокладено більше сорока кілометрів газопроводів, газифіковано півтисячі житлових будинків. Колись у Якушеві була своя церква. Але в роки війни згоріла. Православна громада давно виношувала мрію про відродження храму. Але через бідність взятись за це ніяк не наважувалась. Сільська рада пішла парафіянам назустріч. Вона прийняла рішення про безкоштовну передачу приміщення клубу, який не використовувався. Потім ще дала дозвіл на зрізання в селі тополь. І з будівельними матеріалами проблему було вирішено. Крім того, Микола Калачук звернувся з проханням до народного депутата України Миколи Мартиненка і той виділив кошти на п’ять тисяч штук облицювальної цегли. Активно підключився до збору коштів для будівництва церкви сільський комітет. Допомагав, чим міг, голова сільгоспкооперативу, член якушівського сількому В’ячеслав Турчак. І позаторік церкву було відкрито. Спільними зусиллями можна багато зробити. Наприклад, у Якушеві діти навчались у пристосованому, до того ж напіваварійному приміщенні, а типовий дитсадок простоював без діла. Сільрада на вимогу сільського комітету прийняла рішення про реконструкцію дитсадка під школу. І за літо з цим впорались. Торік також до всіх трьох фельдшерсько-акушерських пунктів підключили газ. А це значною мірою стало можливим завдяки перевиконанню майже на вісім тисяч гривень дохідної частини сільського бюджету. НЕ БРАКУЄ В ГОЛОВИ ТУРБОТ Непокоїть Миколу Михайловича відсутність моста через річку Вижівку у Забродах. Або взяти дорогу. Гіршої, як та, що йде з Лучичів у Якушів, на Ратнівщині нема. Калачук уже порушував (і не раз) це питання на сесії районної ради. Кажуть, коштів нема. Чи так? Чому ж тоді в органах місцевого самоврядування району торік залишився не використаним податок з власників транспортних засобів? А це солідна сума — майже двісті тисяч гривень. Про це недавно нагадав у своєму листі голові Ратнівської районної ради Миколі Лукашику і голові райдержадміністрації Миколі Круглію начальник Служби автомобільних доріг у Волинській області. Ніяк не зрушиться з місця й проблема телефонізації села Якушів. Тут є лише п’ять номерів. Сільський комітет на чолі з Ольгою Миронюк у зв’язку з цим давно б’є тривогу. Є в сільського голови і чимале власне господарство. Ніякої домашньої роботи не цурається. Калачуки в своєму господарстві утримують коня, три корови, бичка, двоє свиней, 25 курей... Мають 85 соток землі. Недавно Миколу Калачука покликали в Луцьк на нараду керівників органів місцевого самоврядування. Повернувся він звідти з Почесною грамотою облдержадміністрації та іменним годинником. А кілька місяців тому, на урочистих зборах з нагоди Дня місцевого самоврядування перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк вручив йому Почесну грамоту Верховної Ради. Іван КАПІТУЛА.
