Цими днями виповнилося 25 років від часу створення обласного Товариства краєзнавців, нині — Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України...
Цими днями виповнилося 25 років від часу створення обласного Товариства краєзнавців, нині — Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Про її здобутки і проблеми наша розмова із незмінним із часу створення головою цієї громадської організації, кандидатом історичних наук, професором кафедри археології, давньої та середньовічної історії України СНУ ім. Лесі Українки, членом-кореспондентом УАІН, заслуженим працівником народної освіти України Геннадієм БОНДАРЕНКОМ (на фото)
Валентина ШТИНЬКО
—Геннадію Васильовичу, із чого все починалося? — На Волині, на щастя, завжди було чимало людей, які цікавилися історією рідного краю, намагалися докопатися до витоків, адже офіційна історіографія часто суттєво відрізнялася від незаперечних фактів, від того, про що оповідали родинні перекази, старші люди. І ось у 1989 році, коли ще не було всеукраїнської організації, у Луцькому педінституті зібрали історико–краєзнавчу конференцію, в роботі якої взяли участь делегати з багатьох районів і міст Волині, представник із Фонду культури з Києва. На цій конференції й вирішили створити Волинське обласне товариство краєзнавців. Було це 17 листопада. А з утворенням Всеукраїнської спілки краєзнавців, яку тоді очолив академік НАН України Петро Тимофійович Тронько, обласну організацію зареєстрували як складову частину спілки у 1993 році. — Якщо озирнутися на пройдений шлях, які три найважливіші події за ці чверть століття у краєзнавстві Волині ви б виокремили? — Найперше — це створення самої організації, що дало змогу об’єднати наші сили. Серед великого загону краєзнавців Волині 130 стали членами Національної спілки, створено осередки у Володимир-Волинському, Камінь-Каширському, Ковельському, Маневицькому, Луцькому, Любомльському районах. Друге — це започаткування періодичних краєзнавчих науково–практичних конференцій «Минуле і сучасне Волині та Полісся» із виданням їхніх матеріалів. Нині вже готовий 52-й том, присвячений власне 25-річчю обласної організації Національної спілки краєзнавців України, у якому понад 400 сторінок! Щодо інших тем, то всі перелічити неможливо, а серед останніх — «Рух опору тоталітарним і окупаційним режимам на теренах Волинської області. Горохівщина в історії України та Волині», «Волинське Полісся та Маневиччина в європейській та українській історії», «Волинь у 1941 році: люди, події, факти. Сторінки історії Іваничівщини», «Юзеф Ігнацій Крашевський і Волинь», «Шацьке поозер’я у світовій та українській історії» та багато інших. Допитливий читач знайде у цих збірниках багато цікавого і повчального. Ну а третє — це постійний пошук, активність самих краєзнавців, яка має цілком видимий результат — понад 300 книг, які побачили світ у різних районах області й присвячені найрізноманітнішим аспектам краєзнавства. Наші видавництва, такі, як «Терен», «Твердиня», «Надстир’я», «Ініціал», «Мінотавр» (Нововолинськ), видавництва обласної та Ковельської міської друкарень з увагою ставляться до краєзнавчої літератури і сприяють її приходу до читача. Нам вдалося також активізувати краєзнавчу освіту не лише серед студентів і молоді, а й серед населення загалом. Наскільки це важливо? Дуже важливо. Це основа патріотичного виховання. Переконаний: коли б на Сході, у Донбасі, цікавилися, вивчали, знали свою справжню історію, то ми б не мали там тих негативних процесів, які є сьогодні. Людину, озброєну знаннями, не так просто перетворити на маріонетку. Відрадно, що на історичному факультеті Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки відкрито спеціальність «Музеєзнавство і пам’яткоохоронна робота», яка безпосередньо готує фахівців для краєзнавства. — Отже, Волинь має всі підстави гордитися своїми краєзнавчими здобутками? — Гадаю, що так. Зрештою, це не лише моя думка. Минулого року правління НСКУ вирішило провести у нас виїзне засідання на чолі з головою Національної спілки краєзнавців України, доктором історичних наук, членом–кореспондентом НАН Олександром Петровичем Реєнтом. Були запрошені також голови обласних спілок, дехто із них уперше побував на Волині. А показали ми їм окремі пам’ятки на Поліссі, розкопки городища Рай у Шацьку. Гості вражені були Світязем, Колодяжненським музеєм Лесі Українки, пам’ятками історико–культурної спадщини Маневиччини і Володимира–Волинського, побували і в Музеї В’ячеслава Липинського у Затурцях, вивчали досвід нашої роботи. Мабуть, не випадково першими лауреатами премії НСЖУ імені академіка Петра Тронька стали волинські музейні працівники Віра Комзюк, Наталія Пушкар та журналіст Валерій Мельник. Є серед наших краєзнавців і лауреати премій імені Дмитра Яворницького, чотири почесних і стільки ж дійсних членів правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, лауреати обласних та регіональних премій, а відзнаки просто так не даються. При цій нагоді хочу щиро подякувати за самовіддану працю на ниві краєзнавства Анатолію Силюку, директору Волинського краєзнавчого музею, Володимиру Гиці, директору обласного держархіву, Людмилі Стасюк та Марії Мах, очільникам наукової та бібліотеки для юнацтва. Це ті культурні установи, з якими плідно співпрацюємо у різних напрямках. — У краєзнавство приходять переважно у зрілому віці. А що потрібно, щоб зацікавити ним молодь? — Хороший учитель. Усе залежить від учителя, а ще від того, як до цього ставиться школа, чи є в ній музей, світлиця, чи панує дух поваги до минувшини. Прикладом саме такого ставлення назвав би Луцьку гімназію № 14, колишній її директор Богдан Антонович Свереда є членом нашої спілки і дотепер разом із нинішнім керівництвом багато робить для розвитку краєзнавства, для того, щоб діти вивчали свій родовід. І, знаєте, докопуються не лише до сьомого, а й до дванадцятого коліна! На щастя, цей добрий приклад не поодинокий, бо працюють у цьому напрямку і Мала академія, й Інститут післядипломної освіти вчителів, і Центр туризму, спорту та екскурсій. А яка цікава конкурсна програма «Ми — волиняни!», запропонована Палацом учнівської молоді. Її фінал ще має відбутися. Об’єктом вивчення школярів стали книги про Луцьк відомого нашого краєзнавця Вальдемара П’ясецького. Як вивчати і шанувати свій родовід, нам не зайве повчитися у наших сусідів-поляків. Великого значення вони надають і геральдиці, а в нас це якось поза увагою. Завдяки членові геральдичного товариства художникові Івану Хамежуку з Локачів були виготовлені герби для усіх сільрад Шацького, Ковельського та Старовижівського районів. Але щоб продовжити цю роботу, забракло фінансування. — Геннадію Васильовичу, ви вже не перший рік працюєте над програмою Волинезнавства… — А ось тут починаються проблеми. Не наукового плану, а фінансування. Справа в тому, що тільки перша частина курсу мала б десь 2100 сторінок. Щоб її видати ще кілька років тому навіть у чорно-білому варіанті, потрібно було 160 тисяч гривень. Обласна рада нам таких коштів не дала. Добре хоч, що зуміли випустити диски. До другої частини — «Події. Факти. Документи» увійшли матеріали, починаючи з доби палеоліту й до 2013 року. — Геннадію Васильовичу, а ви волинянин? — Я — волиняка, вже 37 років живу в Луцьку, після аспірантури отримав скерування на роботу в педінститут. А народився у Сатанові на Хмельниччині, щоправда, дитинство пройшло в Ізяславі, там закінчив школу, культосвітнє училище, працював у бібліотеці. У 1972 році закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту, два роки вчителював у Полонному, потім — аспірантура, куди втік, щоб відкараскатися від роботи в партійних органах, і ось — Волинь. Так що вважаю себе волиняком із Великої Волині, а розробка програми з Волинезнавства цьому сприяла. — Над чим нині працюють наші краєзнавці й ви особисто? — Спільно із Валентиною Кихтюк підготували до видання книгу «Топоніміка Волині. З історії населених пунктів». Триває робота з підготовки універсального навчального підручника «Основи краєзнавства» для навчальних закладів України усіх спеціальностей. У рамках «Державної програми розвитку краєзнавства до 2025 року» збираються матеріали до «Зводу пам’яток історії та культури Волинської області», цим опікується Микола Півницький. Поки що вийшов лише том, присвячений Київщині. Не припиняється праця над серією «Реабілітовані історією», цю ланку очолює Микола Кучерепа. А ще ж готуються «Універсальна енциклопедія Волині», перевидання тому «Історії міст і сіл Волинської області», яке дуже застаріло. Словом, краєзнавство — це та сфера, де всім вистачить роботи, було б бажання, а воно з’являється тоді, коли є любов до рідної землі.
