ЧОМУ УКРАЇНА ПОРИНАЄ У ПРІРВУ

Через нестачу вугілля на складах теплоелектростанцій будуть масово вимикати світло, бо ТЕС — на межі зупинки, а Україна загалом — на порозі енергетичної катастрофи

Алла ЛІСОВА

Уже чотири місяці поспіль із екранів телевізорів, у друкованих та електронних ЗМІ високопосадовці лякають нас надзвичайним станом в енергетиці. В підсумковому випуску новин на каналі «1+1» новопризначений міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин нагадав про напружену ситуацію з постачанням палива на теплоелектростанції. Щоденна потреба вугілля — 100—120 тис. тонн, а місячний запас на складах — більш як 3 млн тонн. Нині є набагато менше. Двом із десяти ТЕС його вистачить буквально на декілька днів, хоча ще зовсім недавно урядовці запевняли, що, попри складнощі, наші громадяни будуть із світлом і теплом.
На жаль, не так сталося, як гадалося.
Населені пункти різних областей України на кілька годин щодня почали поринати в пітьму. Зайве пояснювати, що означає, якщо без попередження вимикають енергопостачання у селах та містах.
За сім місяців цього року Україна експортувала понад 5,7 млрд кВт-год. електроенергії. Хоча через складну ситуацію припинила її постачання у Білорусь, удвічі скоротила до Криму, але все одно не вистачає навіть для своїх потреб. У пікові години, коли найбільше навантаження, ТЕС, які працюють не на повну потужність, не справляються. Міністр Володимир Демчишин намагався втішити глядачів тим, що урядовці не сидять склавши руки, а шукають вихід із складної ситуації. Невдовзі мають запустити два блоки на атомних електростанціях. На підході – російське паливо, хоча нині навряд чи можна покладатися на нашого «старшого брата». Адже через невідомі причини на кілька днів на кордоні затримали 500 вагонів із паливом, за яке вже проплачені кошти. Напевне, довелося йти на якісь поступки Росії, аби вугілля врешті потрапило на нашу територію. Не вдалося отримати в повному обсязі африканське паливо, довкола якого після втручання Генпрокуратури розгорівся скандал. Не поспішають його доставляти й з інших країн, хоча про такі домовленості теж говорили не раз.
У той час спостерігаємо парадоксальні речі. Голова Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль із болем і явним невдоволенням констатував факт, що вугілля є на окремих шахтах, які на підконтрольних Україні територіях, але його проблемно звідти вивезти: нема вагонів та пального до локомотивів.
Це підтвердив і голова Незалежної профспілки гірників України, член Ради Майдану Михайло Волинець, який наприкінці минулого тижня побував у Нововолинську. Він показав карту гірничих підприємств, на якій чітко видно, де хазяйнують сепаратисти. На вільній території залишилося 37 шахт, але далеко не всі працюють. З копалень, зокрема й державних, що під окупацією, паливо безпроблемно вивозять до сусідньої держави. І завадити цьому наразі ніхто не може. Та що там казати про «сепаратистські» шахти, коли навіть зі своїх його надскладно доставити до наших ТЕС. На думку Михайла Волинця, Росія чітко спланувала, як буде нищити українську енергетичну систему.
У такій ситуації нашим урядовцям потрібно швидко реагувати, ухвалювати радикальні рішення й шукати кардинальні енергетичні ідеї. Або принаймні оперативно використати наявний ресурс, вдаючись до того, що вже перевірено десятиліттями. Тому сьогодні важливо підтримати робочі шахти. Адже, за офіційними даними, запасів вугілля в Україні вистачає на 400 років, тоді як, наприклад, у Європі – всього на 150.
Зі 150 гірничих підприємств у країні не працює більш ніж половина. Здавалося б, чому не перекинути дотації туди, де вони вкрай потрібні, де завдяки фінансовим інвестиціям видобуток вугілля пішов би вгору? Особливо у нинішній час, коли кожна тонна палива на вагу золота. Однак урядовці не поспішають вкладати гроші у ті шахти, які мають запаси корисних копалин. Понад те, з незрозумілих причин до розряду неробочих вони намагаються віднести ті, що ще можуть видавати на-гора чорне золото.
Один із прикладів – шахта №1 «Нововолинська», котру вже неодноразово списували. Відстояти її вдавалося тільки завдяки переконливим аргументам керівництва міста та державного підприємства «Волиньвугілля». Але 25 листопада міністр Юрій Продан підписав наказ про закриття цієї шахти, що за умови вкладення додаткових коштів на розробку північного крила здатна давати якісне вугілля із зольністю 16 відсотків та собівартістю 45 доларів за тонну, коли африканське планували купувати по 120—130 доларів! І в цьому документі не передбачено жодних заходів щодо соціального захисту звільнених гірників. Тобто порушено Галузеву та Генеральну угоди, де прописано, яким чином має проводитися підготовка до ліквідації вугільного підприємства.
Про це з тривогою говорили на прес-конференції Михайло Волинець та народний депутат України Олександр Бригинець, які зустрілися з керівниками ДП «Волиньвугілля», відокремленого підрозділу «Шахта №1», міським головою Віктором Сапожніковим та його першим заступником Володимиром Рожелюком, а також колективом підприємства. Нині на ньому трудиться 760 кваліфікованих працівників, що мали би потроху переходити на шахту №10. Однак за нинішніх темпів фінансування навряд чи й наступного року добуватимемо вугілля на новій копальні. Бо уряд і парламент цим надто не переймаються.